24. Поділ України на правобережну та лівобережну Україну у 2-половині 17 ст.

Поняттям "Руїна" історіографія позначає трагічний період в історії України, пов’язаний з третьою чвертю XVII ст. Смерть Б.Хмельницького ослабила українську державу. Цим скористалася Росія, Польща та Туреччина.

Соціальні протиріччя та боротьба старшинських угруповань за владу загострились і переросли у справжню громадянську війну. Все це вело до великих людських жертв, руйнування міст і сіл, запустіння цілих районів.

Після смерті Б. Хмельницького гетьманом України обрали його сподвижника писаря Івана Виговського. Виговський повністю став на бік старшини та шляхти і взяв курс на закріпачення селян. Це викликало вибух невдоволення низів. Народні повстання охопили Лівобережжя та Запорожжя, яких підтримала Москва, розраховуючи ослабити владу гетьмана і сильніше прив’язати Україну до Росії. І. Виговський за допомогою Кримської орди розгромив загони повстанців. Прагнучи досягти незалежності від Росії,Виговський у вересні 1658 р. уклав Гадяцький договір з польським урядом про входження України до складу Польщі. Опираючись на польську допомогу, Виговський в 1658-1659 pp. досить успішно вів бойові дії з російськими військами, але невдоволена політикою Виговського, частина старшини проти гетьмана спільно з російськими військами. Виговський зазнав поразки і втік до Польщі.

Після падіння І. Виговського гетьманом проголосили сина Б. Хмельницького Юрія (1659-1663 pp.). Слабкий і безвольний політик, він став пішаком у руках різних старшинських угруповань. Користуючись цим, російські і польські війська, татарські орди безперешкодно грабували Україну. Внаслідок цього в 1663 р. Хмельницький втратив гетьманську булаву, а українські землі фактично розкололись на дві частини -на Лівобережжі наказним гетьманом став Я. Сомко, а на Правобережжі старшина обрала гетьманом П. Тетерю, де той правив до 1665 p., стоячи на пропольських позиціях.

Правління Сомка теж виявилось короткочасним. У червні 1663 р. Іван Брюховецький опираючись на підтримку запорожців, селян і міщан на чорній Раді у Ніжині був обраний гетьманом Лівобережної України. Своїх обіцянок гетьман не виконав, а його промосковська орієнтація викликала невдоволення козаків, які в 1668 р. Брюховецького вбили.

Гетьманом правобережної України в і 665 р. став видатний політичний і військовиїі

діяч Петро Дорошенко. Стратегічною метою його внутрішньої і зовнішньої політики було об’єднання Лівобережжя і Правобережжя в соборній Українській державі. Після підписання між Москвою і Польщею Андрусівського перемир’я 1667 р., за умовами якого до Росії відійшла Лівобережна, а Польщі — правобережна Україна, Дорошенко уклав союз з Туреччиною. Здійснивши ряд успішних бойових операцій проти Польщі на чолі об’єднаного українсько-турецького війська, П. Дорошенко змусив польський уряд визнати широку автономію Правобережної України і розпочав боротьбу за Лівобережжя. В 1669р. Дорошенко уклав угоду про перехід України під владу Туреччини на правах автономії. Проте, народ не підтримав цей вчинок гетьмана. 1676 р. Дорошенко зрікся гетьманства і був переселений в Московщину.

На Лівобережній Україні гетьманом в 1668 р. став Дем’ян Многогрішний. В 1669 р. він підписав так звані Глухівські статті, які серйозно обмежили автономні права України. Зокрема, Гетьманщина втрачала право на безпосередні дипломатичні зв’язки з іншими державами. В 1672 р. Многогрішного, за намовою старшини звинуватили у державній зраді і відправили на заслання до Сибіру. Наступне п’ятнадцятиріччя (1672-1687 pp.) на Лівобережній Україні гетьманував Іван Самойлович, який успішно боровся з турецько-татарськими навалами. Як і його попередник, закінчив свої дні в сибірському засланні.

Таким чином, внаслідок Руїни Україна зазнала незлічених людських втрат, виявилась розколотою на дві частини, втратила чимало здобутків доби Б. Хмельницького.