Необхідні правові та економічні умови

Конституція України проголошує і гарантує вільне використання кожним громадянином своїх здібностей і майна для заняття підприємницькою чи іншою, не забороненою законом, економічною діяльністю.

Хоча особливості здійснення сільського зеленого туризму, як виду діяльності, можуть визначатися лише окремим законом, проект Закону України «Про сільський зелений туризм» ще тільки прийнято за основу в 2004 році, але й досі не ухвалено Верховною Радою України.

Законом України «Про туризм» передбачено, що туристичні послуги можуть надавати як суб'єкти підприємницької діяльності, так і фізичні особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності та надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування тощо, наприклад, є членами особистого селянського господарства.

Основними кваліфікаційними ознаками, які відрізняють надання послуг у сфері сільського туризму в межах особистого селянського господарства (далі - ОСГ) від підприємництва в туристській діяльності, яка регулюється законодавством з туризму, є:

• здійснення діяльності тільки членами ОСГ - фізичними особами, яким у встановленому законом порядку передано у власність або оренду земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, як індивідуально, так і разом з особами, з якими перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають

• надання послуг з використанням лише того майна, яке належить членам ОСГ. Власнику садиби, який не зареєструвався як приватний підприємець, треба пам'ятати

наступні положення.

Якщо така діяльність здійснюється в рамках особистого селянського господарства, то вона взагалі не визнається підприємницькою. Тому і контролюючі органи (податкова адміністрація) стежать лише за тим, щоб така діяльність здійснювалась в рамках законодавства, тобто не виходила за межі діяльності особистого селянського господарства.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про особисте селянське господарство», вам потрібно лише поставити на облік ваше господарство: «облік особистих селянських господарств здійснюють сільські, селищні, міські ради за місцем розташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань статистики». Такий порядок затверджений Наказом Державного комітету статистики України від 26 жовтня 2009 року №409 «Про затвердження Порядку обліку особистих селянських господарств сільськими, селищними та міськими радами».

Варіанти створення товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерного товариства і т.п. для заняття підприємницькою діяльністю у сфері зеленого туризму практично неефективні за обсягом прибутковості агросадиб, сезонністю прибуття клієнтів і податковою системою, властивих юридичним особам.

Зареєструватися як суб'єктом підприємницької діяльності без створення юридичної особи повинен хтось із повнолітніх членів сім'ї, бажано один зі співвласників житла, який і буде юридичне відповідати перед податковою інспекцією за фінансові результати своєї діяльності й регулярно надавати звітність щодо доходів і сплати податків, а також відповідати за санітарні і протипожежні умови проживання і харчування гостей у приватному будинку.

Які наслідки має реєстрація фізичної особи як підприємця?

До основних правових наслідків реєстрації фізичної особи як підприємця належать насамперед наступні зміни правового статусу.

На фізичну особу-підприємця поширюється дія законодавства про захист прав споживача, про економічну конкуренцію, про банкрутство, а також акти державної регуляторної політики (зокрема, ліцензування та сертифікація).

Фізичні особи-підприємці зобов'язані вести облік доходів і витрат в установленому порядку, і можуть обрати режим сплати податку з різниці суми доходів та витрат, які податкове законодавство дозволяє включати до валових витрат. Іншим варіантом є сплата єдиного податку в разі переходу на спрощену систему оподаткування.

Крім того, фізичні особи-підприємці є податковими агентами стосовно своїх працівників та осіб, які виконують окремі послуги (роботи) на підставі цивільно-правових договорів. Тобто, саме підприємці зобов'язані утримувати з заробітної плати та інших винагород таких фізичних осіб суми податків та зборів на загальнообов'язкове пенсійне та соціальне страхування.

Треба зазначити, що фізична особа-підприємець не зобов'язана вносити статутний капітал, відкривати банківський рахунок або виготовляти печатку. Проте фізична особа-підприємець повинна сплачувати податки (в залежності від обраної системи оподаткування) та єдиний соціальний внесок.

Діяльність у сфері туризму, в тому числі сільського або екологічного, підлягає державній регуляторній політиці, що передбачає прийняття центральними органами виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування численних нормативно-правових актів, обов'язкових для виконання суб'єктами туристичної діяльності, зокрема, зареєстрованими як підприємці.

Законодавство України доволі докладно регулює права та обов'язки осіб, які надають послуги у сфері туризму, в тому числі сільського зеленого туризму, і обсяг такого регулювання постійно розширюється.

Треба зазначити, що значна частина прав та обов'язків туристів забезпечується законодавством лише у відносинах з ліцензованими туристичними операторами та туристичними агентами. Додержання цих прав та обов'язків власниками садиб, які не зареєструвалися як підприємці, має переважно добровільний характер, за винятком загальних цивільно-правових обов'язків.

Права та обов'язки туриста визначено у статтях 24 і 25 Закону України «Про туризм».

До загальних прав та обов'язків власника садиби, що надає туристичні послуги, належать насамперед такі:

1) попереджати туристів про можливі небезпеки під час подорожі або перебування;

2. створювати безпечні умови як у місцях розміщення туристів, так і під час прогулянок та екскурсій;

3. забезпечувати туристів засобами першої медичної допомоги та запобігання нещасним випадкам;

4) оперативно інформувати державні органи про нещасні випадки, зниклих туристів та інші надзвичайні події.

Власник садиби має право отримувати інформацію, необхідну для своєї діяльності у сфері туризму, в державних органах та сільських і селищних радах, а також брати участь у розробці місцевих програм розвитку сільського зеленого туризму (стаття 24 Закону України «Про туризм»).

У разі відмови туриста від послуг або неможливості надання послуг з вини туриста, власник садиби має право відшкодування фактично понесених ним витрат до моменту відмови туриста (наприклад, закупівлі харчів, засобів медичної допомоги чи інших матеріалів).

Договори, що регулюють діяльність у сфері сільського зеленого туризму

Відповідно до статті 20 Закону України «Про туризм», договори в сфері туризму укладаються у письмовій формі, в тому числі електронній. Це означає, що обмін одним або кількома електронними листами чи текстовими повідомленнями мобільного телефонного зв'язку стосовно істотних умов договору означає укладання письмового договору між туристом і власником садиби.

На договори у сфері туризму - крім договорів з туристичними операторами і туристичними агентами - поширюється дія загальних положень «Цивільного кодексу», зокрема, про договори послуг (статті 901-907).

Навіть за тривалого проживання туристів у садибі, треба пам'ятати, що договори з їх розміщення потребують нотаріального засвідчення та реєстрації в органах технічної інвентаризації тільки у випадку, якщо строк дії договору перевищує 36 місяців (стаття 793 Цивільного кодексу України).

Треба зазначити, що договори між фізичними особами, не пов'язані з підприємницькою діяльністю - наприклад, між власником садиби і туристом - можуть укладатися усно, якщо їх сума не перевищує 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (наразі 340 грн.). Тільки у випадку виникнення спорів між сторонами при доведенні фактів заключення договору в усній формі вони не мають права поссилатися на свідчення свідків.

Забігаючи наперед, слід зауважити, що в договорі бажано передбачити відповідальність відпочиваючих за завдану шкоду та відповідальність господаря за якість наданих послуг.

Договори про екскурсійне обслуговування регулюються, зокрема, статтею 21 Закону України «Про туризм», і не передбачають надання послуг з розміщення туристів.

Договори про готельне обслуговування, тобто надання послуг з тимчасового розміщення (ночівлі) у житловому приміщенні, харчування, прибирання, зберігання майна туриста та інших додаткових послуг відповідно до статті 22 Закону України «Про туризм» можуть укладатися також шляхом телефонного зв'язку, якщо можна визначити заявника таких послуг.

Підписання договору має певні наслідки: якщо у вас виникнуть проблеми (після танців вивалилась стіна і т.д.), то письмовий договір буде найкращим підтвердженням ваших стосунків з відпочиваючими (особливо, якщо ви передбачили в договорі матеріальну відповідальність за пошкоджене майно).

Важливо, що власники садиб, які не зареєструвалися як приватні підприємці, можуть укладати договори саме на розміщення туристів, а не на їх туристичне обслуговування.

Треба також зазначити, що власники садиби можуть укладати договори не лише безпосередньо з туристами, а й з туристичними агентами чи іншими посередницькими організаціями.

Яку документацію необхідно вести власнику садиби?

Фізичні особи-підприємці, які є власниками чи орендарями колективних засобів розміщення (10 або більше місць), зобов'язані вести книгу відгуків і пропозицій у доступному для споживачів місці, надавати повну і достовірну інформацію про документи, якими вони керуються під час надання послуг, перелік, вартість та умови одержання послуг, правила ефективного і безпечного користування колективним засобом розміщення, найменування та адресу виконавця послуг, а також адреси і номери телефонів державних органів захисту прав споживачів (пункт 5 Постанови КМУ «Про порядок надання послуг з тимчасового розміщення (проживання)» № 297 від 15.03.2006 р.).

Власники садиб, які надають послуги в обсязі не більше ніж дев'ять місць для тимчасового розміщення (проживання), можуть виконувати подібні вимоги добровільно. Втім, вони зобов'язані подавати органу податкової служби декларацію про дохід від надання послуг з тимчасового розміщення (проживання). Обов'язково також вести книгу реєстрації, у якій зазначаються ім'я, прізвище та по-батькові туриста, рік народження, місце проживання, та документ, який посвідчує особу туриста, дату прибуття і вибуття, а також вартість наданих послуг.

Статистична звітність подається за формою, встановленою місцевими органами виконавчої влади. Зразки первинних документів у сфері надання послуг з тимчасового проживання (розміщення) наразі доручено затверджувати Міністерству культури та туризму України.

Крім того, якщо власник садиби, який не зареєструвався як підприємець, бажає найняти працівників, які не є членами родини, стаття 24-1 «Кодексу законів України про працю» вимагає укласти письмовий договір з таким працівником та протягом тижня зареєструвати цей договір у місцевому органі служби зайнятості.

Вибір режиму оподаткування діяльності у сфері сільського зеленого туризму визначається переважно наявністю або відсутністю реєстрації власники садиб як фізичних осіб-підприємців.

Податок з доходів фізичних осіб

Члени особистого селянського господарства належать до категорії самозайнятих осіб (стаття 8 Закону України «Про особисте селянське господарство»), які не є підприємцями. Власник садиби сплачує внески на своє соціальне страхування добровільно, якщо в цьому виникне потреба.

Вартість вирощеної у садибі сільськогосподарської продукції, в тому числі продуктів її первинної переробки, реалізованої туристам, звільняється від оподаткування. Єдиний податок з фізичних осіб

Фізичні особи-підприємці мають право обрати спрощену систему оподаткування, якщо сума річного доходу від продажу ними товарів і послуг не перевищує 500 тисяч гривень, а кількість найманих працівників - у тому числі членів родини - не перевищує 10 осіб.

Перехід фізичних осіб-підприємців на спрощену систему оподаткування не дозволяється, зокрема, у випадку торгівлі підакцизними товарами, особливо лікеро-горілчаними виробами (Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» № 746 від 28.06.1999 р.).

Для переходу необхідно подати заяву встановленого зразку до місцевої податкової інспекції не пізніше, ніж за 15 днів до початку наступного кварталу. У разі відсутності діяльності підприємці мають право повернутися на сплату податку з доходів фізичних осіб на загальних підставах, але зміна системи оподаткування відбувається не частіше одного разу протягом календарного року.

Сплата єдиного податку звільняє фізичних осіб-підприємців від сплати численних інших податків, у тому числі плати (податку) за землю, але не від сплати зборів на загальнообов'язкове державне пенсійне та соціальне страхування з оплати праці найманих працівників, в тому числі працездатних членів родини. Також за кожного найманого працівника необхідно доплачувати 50% ставки єдиного податку.

Місцеві ради можуть встановлювати ставки єдиного податку в розмірі від 20 до 200 гривень на місяць, при чому 43% суми єдиного податку перераховується до місцевого бюджету, 42% до Пенсійного фонду, а 15% до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Єдиний податок сплачується авансом, принаймні за один місяць, не пізніше 20 дня попереднього календарного місяця. У разі несплати єдиного податку право застосування спрощеної системи оподаткування припиняється з наступного звітного кварталу.

Ліцензування

Ліцензування послуг із розміщення та харчування туристів від власники садиб, в тому числі у разі їх реєстрації як фізичних осіб-підприємців, законом не вимагається. У статті 5 Закону України «Про туризм» це виписано дуже чітко.

Фізичні особи-підприємці мають одержувати державні ліцензії лише за умови здійснення ними посередницької діяльності туристичних агентів відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» № 1775 від 01.06.2000 р.). Вартість ліцензії становить одну мінімальну заробітну плату.

Від власників садиб, що надають послуги у сфері сільського зеленого туризму, не вимагається наявність ліцензії чи освіти за спеціальністю «готельне господарство»".

Якщо ж необхідно показати туристам певні місцеві пам'ятки або природні принади округи, то для надання цих послуг (туристичний супровід) вже може знадобитись спеціальна освіта та дозвіл (відповідно до Наказу Державної туристичної адміністрації України від 24 вересня 2004 р. № 83 «Про затвердження Положення про порядок видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу фахівцями туристичного супроводу»).

Сертифікація

За Законом України «Про туризм» перелік туристичних послуг, які підлягають обов'язковій сертифікації, визначає Кабінет Міністрів України. Станом на січень 2009 року сертифікація послуг з тимчасового проживання (розміщення) здійснюється в інтересах безпеки для життя і здоров'я туристів, захисту їх майна та охорони довкілля (пункт 8 Постанови КМУ «Про порядок надання послуг з тимчасового розміщення (проживання)» № 297 від 15.03.2006 р.).

Правила сертифікації послуг з тимчасового проживання (розміщення) затверджено у редакції Наказу Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики № 238 від 17.06.2010 р.

Нагляд і перевірки державних органів у сфері сільського зеленого туризму

Відповідно до Постанови КМУ № 25 від 21.01.2009 р. «Про затвердження критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності у туристичній сфері та визначається періодичність планових заходів державного нагляду (контролю)» фізичні особи-підприємці, які не здійснюють турагентської чи іншої посередницької діяльності щодо туристичних послуг, та особи, які провадять або забезпечують туристичну діяльність відповідно до Закону України «Про туризм», належать до категорії незначного ризику, планові перевірки яких можуть відбуватися не частіше ніж один раз на п'ять років.

Це відповідає вимогам Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» № 877 від 05.04.2007 р., у статті 6 якого визначено і підстави для позапланових перевірок та інших контрольних заходів. Зокрема, підставами для здійснення позапланових заходів нагляду (контролю) є:

1) подання суб'єктом господарювання письмової заяви до органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням;

2) виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених у документах обов'язкової звітності;

2. перевірка виконання суб'єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення планових заходів органом державного нагляду (контролю);

3. звернення фізичних та юридичних осіб про порушення суб'єктом господарювання вимог законодавства. Позаплановий захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення;

4. неподання у встановлений термії суб'єктом господарювання документів обов'язкової звітності без поважних причин, а також письмових пояснень про причини, які перешкоджали поданню таких документів;

5. настання аварії, смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, що було пов'язано з діяльністю суб'єкта господарювання.

Під час проведення позапланового заходу з'ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов'язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення державного нагляду (контролю).

Проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених цією статтею, забороняється, якщо інше не передбачається законом України.

Власник садиби, який хоче припинити діяльність у галузі сільського зеленого туризму, не має права виконувати якісь додаткові формальності, якщо він не зареєстрований як приватний підприємець. Проте, у разі припинення ведення особистого селянського господарства, сільська, селищна, міська рада за місцем розташування земельної ділянки, наданої для цих цілей, вилучає його з обліку особистих селянських господарств.

Процедура припинення реєстрації фізичної особи-підприємця визначена Законом

України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 755 від 15.05.2003 р. Вона є доволі тривалою і тому власнику садиби треба ретельно обміркувати, чи потенційна кількість туристів і доходи від їх обслуговування будуть достатні, щоб покрити витрати на реєстрацію або припинення своєї підприємницької діяльності.

Зелений туризм в особистому сільському господарстві

Вище ми доводили, що проблем з оподаткуванням і обліком витрат на створення «зеленого» турпродукту немає. Тим не менше в організації зеленого туризму вбачається проблема не стільки в оподаткуванні, скільки в можливості зайняття ним особистим селянським господарством.

Якщо звернутися до «Господарського кодексу України», то читаємо, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. І уявляємо собі ціле слобожанське село підприємців. Однак у ст. 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» знаходимо таке:

особисте селянське господарство — це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у т.ч. й у сфері сільського зеленого туризму. Діяльність, пов'язана з веденням ОСГ, не відноситься до підприємницької діяльності.

Тобто якщо міський житель починає створювати турпродукт, то його діяльність підприємницька, а якщо сільський — то ні. Але з такими поправками.

2. Дія Закону про ОСГ поширюється на фізичних осіб, яким у встановленому законом порядку передано у власність або оренду земельні ділянки для ведення ОСГ. Відповідно, будь-який сільський землевласник створити ОСГ не може.

3. Члени ОСГ належать до категорії зайнятого населення в разі, якщо робота в цьому господарстві для них є основною і розрахунковий місячний дохід на одного члена дорівнює або перевищує розмір мінімальної заробітної плати. Звідси виходить, що робота «на стороні» не дає права називати себе членом ОСГ. Як і у випадку, коли дохід члена ОСГ не дотягує до визначеного рівня.

Тим не менше, якщо далі звернутися до Закону «Про туризм», то побачимо, що суб'єктами туристичної діяльності є:

туроператори — юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг;

турагенти — юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на турагентську діяльність.

Звідси виходить, що ОСГ, яке не має статусу суб'єкта підприємництва, не може бути ні туроператором, ні турагентом. Йому в процесі створення зеленого чи сільського турпродукту можна відвести роль надання туристам за місцем проживання в селі супутніх чи характерних туристичних послуг. Наприклад, члени ОСГ можуть брати плату за те, що «зелені» туристи у них копатимуть картоплю, коситимуть траву та ін. Але отримання таких доходів, з огляду на Закон про ОСГ, не є підприємництвом. Тому їх оподаткування має здійснюватися згідно з нормами Закону про доходи.