З історії зеленого туризму

Поняття «сільський туризм» у його звичному трактуванні існує з давніх часів. Ще до Різдва Христова у Римській імперії серед членів патриціанських родин зародилася мода на поїздки з Риму на відпочинок у сільську місцевість.

Пріоритетність започаткування сільського туризму як складової міжнародного туризму, приписують собі Франція та Швейцарія. Справді, ще з початку XVIII ст. у французьких та швейцарських Альпах з'являються перші гостьові будиночки-шале для обслуговування туристів-любителів природи.

Масовий інтерес до відпочинку на селі у новітню добу відзначається, починаючи з XIX ст. А вже з другої половини XX ст. в урбанізованих країнах Європи саме сільський зелений туризм перетворився на один з основних засобів "порятунку" європейців від стресового впливу розвинутих промислових міст.

Сільський зелений туризм набув масового розвитку у світі з середини XX ст. Саме тоді у США і Великобританії поширюється концепція «Bed&Breakfast» (нічліг та сніданок) -тимчасове проживання в порожніх кімнатах будинків, незалежно від місця їхнього розташування. З часом зі спектру нічліжних закладів типу В&В виокремлюється відпочинок власне у сільських будинках та міні-готелях, розташованих у сільській місцевості.

Перші згадки про недорогі господарства В&В стосуються Лондону та інших великих англійських міст. Майже до 40-х років XX століття подорожі і проживання в готелях були привілеєм заможних людей. Основною причиною розвитку В&В у Великобританії вважається процес відновлення зруйнованих війною інфраструктури та економіки країни, коли багато інженерних, технічних і будівельних фахівців і кваліфікованих робітників регулярно подорожували по службових відрядженнях. Англійський В&В післявоєнного часу дуже відрізняється від сучасного В&В, насамперед дешевими послугами.

Прототип сучасного американського В&В отримав передумови для свого розвитку під час Великої депресії 30-х років. У той час для того, щоб вивести країну з депресивної кризи, президент США Франклін Д. Рузвельт ініціював проекти державного будівництва автомобільних доріг, електростанцій та іншої інфраструктури народногосподарського комплексу. Будівництво мережі автомагістралей «від океану до океану» тоді пояснювалося стратегічною підготовкою до можливої війни. Але після другої світової війни розвинена автодорожня інфраструктура зненацька для усіх стала каталізатором небувалого зростання американської економіки. Стрімкий розвиток отримали малий і середній бізнес у сфері послуг і сільському господарстві, важке і середнє машинобудування. Але найголовніше те, що люди стали більше їздити: хто на легковій машині, хто на автобусі, а хто на вантажівці. Запитайте себе - чи витримаєте ви, перебуваючи в дорозі, нестачу короткочасного відпочинку і харчування? Думаємо, що негативну відповідь можуть дати тільки механічні роботи. Саме на основі такого менталітету людей попит породив пропозицію, й у США з'явилися перші мотелі і В&В.

Наприкінці 40-х років авангардом організаторів В&В стали родини фермерів, що жили уздовж жвавих магістральних автотрас. Зазвичай заможні фермери завжди будували добротні великі житлові будинки. Коли синів фермерів призивали на термінову службу в армію, а дочки виходили заміж, у фермерських будинках багато років пустували окремі кімнати і навіть цілі поверхи. У 50-х роках у США вища освіта отримала значні державні субсидії для розвитку і стала більш доступною для синів і дочок фермерів, що також сприяло вивільненню «виробничих» приміщень у житлових будинках під В&В. Це стало другим етапом розвитку інституту В&В. Третьому етапові розвитку В&В у США широко сприяла урбанізація міст у 60—70-ті роки. Міста в США стрімко зростали як за кількістю населення, так і за економічними показниками. Діти тих же фермерів, здобувши вищу освіту і спробувавши «плоди міського життя», залишилися жити в містах, тому що молодим фахівцям легше всього було знайти роботу тільки у великих містах. Тим часом наприкінці 70-х років інтенсивний спосіб життя урбанізованих міст сприяв зростанню популярності відпочинку городян у рекреаційних зонах сільських територій у так званих «будиночках у селі» (farm vacation home).

На території сучасної України зелений туризм одержав поширення в першу чергу в регіонах, що не входили до складу СРСР.

Хоча ще в другій половині XIX ст. "Просвіта", молодіжні організації, українська інтелігенція пропагували й масово захоплювалися подорожами в сільській місцевості, досліджували свій край, відвідували українські села, вивчали фольклор.

Відпочинок у сільській місцевості в Карпатському регіоні в період з кінця XIX ст. до середини XX ст. дістав назву "літнисько". Він передбачав перебування міських мешканців у сільському житлі на тривалий період (кілька тижнів, місяць), переважно влітку.

Літнисько, як окрема форма рекреації, синтезувала кілька напрямків туризму: власне відпочинковий, оздоровчий, пізнавальний (вивчення місцевих історичних місць і природніх цінностей), а також активний - піший. Це була досить поширена форма відпочинку, як правило, сімейного, і охоплювала села поблизу доріг і залізничних станцій з мальовничими місцевостями й відпочинковими та оздоровчими ресурсами (джерела, лісові масиви).

Після Другої світової війни, коли Карпатський регіон у його сучасних межах увійшов до складу Української РСР, традиція літниськ почала зникати, хоча ще навіть у 1960-х рр. залишалася популярною серед мешканців великих міст Західної України.

У колишньому СРСР і нинішній Україні будинки для прийому гостей були поширені, в основному, в курортних містах чорноморського узбережжя, передгірської та гірської частин Українських Карпат і поблизу великих транспортних вузлів. Звичайно, в українських гостинних садибах плата за послуги розміщення вигідно відрізняється від готельних тарифів. Однак, послуги сніданку найчастіше, як правило, не входили у загальну вартість. При цьому садиби та міні-готелі не мали національного колориту, що є характерною рисою сільського туризму.

Радянська адміністративно-планова економічна система, дуже ефективна в первинній і вторинній сферах (видобувна промисловість, важке і середнє машинобудування, сільське господарство і т. д.), за своєю політикою залишкових пріоритетів наклала негативний відбиток на сферу послуг. Послуги державних і відомчих готелів, курортів і санаторіїв у радянський час були предметом тотального дефіциту через доступність за цінами, цільове обслуговування за путівками профспілок, нечисленність місць, завдяки чому керівний і обслуговуючий персонал готелів і курортів, не звикнувши до реальної конкуренції, показав свою недієздатність і відсутність культури роботи з клієнтами в період лібералізації економічних відносин 90-х років.

Новий етап розвитку сільського зеленого туризму в Україні почався із другої половини 1990-х рр. і пов'язаний з його організаційним становленням як виду туристичної діяльності на селі.

У квітні 1996 р. у м. Києві відбулася установча конференція, на якій була заснована Всеукраїнська неприбуткова громадська організація "Союз сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні". Головна мета організації полягає у популяризації відпочинку в українському селі, сприянні розвитку сільської інфраструктури, самозайнятості сільського населення, вихованні поваги до краси рідного краю, гостинних мешканців сільської місцевості, культурного й історичного надбання українського народу, сприянні збереженню навколишнього середовища.