Вулкан Тамбора під час виверження.
Мауна-Лоа.
Вулкан Мауна-Лоа ("довга гора") - активний щитовий вулкан, розташований на Гавайських островах, США. Мауна-Лоа - найбільший вулкан у світі. Його діаметр становить 200 км. Цей велетень височіє над океаном на 4169 метрів, проте його підошва знаходиться під водою. Для Мауна-Лоа характерні часті виверження (останнє сильне відбулося в 1950 році), при яких у кратері виникає лавове озеро, а на схилах по тріщинах розливаються потоки лави. Але тим не менш сьогодні на схилах вулкана розкинулися плантації.
Ейяф’ятлайокютль
Виверження вулкана Ейяф'ятлайокютль призвело до припинення авіасполучення в Європі та скасування десятків тисяч авіарейсів, що коштувало авіаіндустрії більше $ 1 млрд. Ейяф'ятлайокютль став першим у світі вулканом, який вирішили забетонувати.
Мон-Пеле
Вулкан Мон-Пеле знаходиться на Мартиніці, одному з найкрасивіших островів Карибського моря. На початку ХХ століття французький порт Сент-П'єр, який безтурботно розкинувся біля підніжжя вулкана-вбивці, розвивався як економічний центр острова, населення якого налічувало 28 тисяч осіб
Тіра
Більшість островів в Егейському морі виникли в результаті вулканічної активності. Один з таких островів, що входить до архіпелагу Кіклади, це Тіра. В давнину острів називався Стронга (Круглий) завдяки своїй формі, оскільки вулкан на той час ще не почав своєї руйнівної діяльності. Проте близько 3600 років тому відбулося страшне виверження, що змінило не тільки острів, але і всю історію стародавнього світу.
Руїс
Руїс знаходиться на території колумбійського штату Ліба. Його висота становить 5400 м. Руїс входить до складу гірського вулканічного ланцюга Анд і вважається найбільш активним вулканом на півночі Південної Америки. Виверження, яке відбулося в листопаді 1985 року, за лічені хвилини якого під уламками вулканічних вивержень загинуло 21 000 осіб, було далеко не першим. Вулкан вже давав волю своїй люті в 1595 і 1845 роках.
Пінатубо
Пінатубо - активний вулкан, який мирно спав протягом 611 років на філліпінському острові Лусон. Місцеві жителі навіть забули про те, що живуть біля підніжжя вулкана, тому що вважали його неактивним аж до 1991 року. Тоді від виверження і його наслідків загинуло як мінімум 875 чоловік. Виверження знищило стратегічну базу ВПС США Кларк, розташовану в 18 км від Пінатубо і військово-морську базу США.
Типи вулканічних вивержень:
Плініанський тип називається на честь римського вченого Плінія Старшого, який загинув під час виверження Везувія в 79 р. до н. е. Виверження цього типу характеризуються найбільшою інтенсивністю і тривають безперервно протягом декількох годин і навіть днів. Пемза дацитового або ріолітового складу утворюється з в'язкої лави. Продукти вулканічних викидів покривають велику площу, а їх об'єм коливається від 0,1 до 50 км3 і більше. Виверження може завершитися обваленням вулканічної споруди і утворенням кальдери. Іноді під час виверження виникають пекучі хмари, але лавові потоки утворюються не завжди. Дрібний попіл сильним вітром зі швидкістю до 100 км/год розноситься на великі відстані. Попіл, викинутий в 1932 р. вулканом Серро-Асуль у Чилі, було виявлено на відстані 3000 км від нього. До плініанського типу відноситься також сильне виверження вулкана Сент-Хеленс (шт. Вашингтон, США) 18 травня 1980 p., коли висота еруптивного стовпа досягала 6000 м. За 10 годин безперервного виверження було викинуто бл. 0,1 км3 тефри і понад 2,35 т сірчистого ангідриду. Під час виверження Кракатау (Індонезія) в 1883 р. об'єм тефри становив 18 км3, а хмара з попелу піднялася на висоту 80 км. Основна фаза цього виверження тривала приблизно 18 годин.
Пелейський тип. Виверження цього типу характеризуються дуже в'язкою лавою, що твердіє до виходу з жерла з утворенням одного або декількох екструзивних куполів, вичавленням над ним обеліска, викидами пекучих хмар. До цього типу відносилося виверження в 1902 р. вулкана Монтань-Пеле на о. Мартиніка.
Вулканський тип. Виверження цього типу (назва походить від о. Вулькано в Середземному морі) нетривалі — від декількох хвилин до кількох годин, але поновлюються кожні декілька днів або тижнів. Висота еруптивного стовпа досягає 20 км. Магма текуча, базальтового або андезитового складу. Характерне формування лавових потоків, а викиди з попелу й екструзивні куполи виникають не завжди. Вулканічні споруди утворені з лави і пірокластичного матеріалу (стратовулкани). Об'єм таких вулканічних споруд досить великий — від 10 до 100 км3. Вік стратовулканів становить від 10000 до 100000 років. До цього типу відноситься вулкан Фуего в Гватемалі, який вивергається кожні декілька років, викиди попелу базальтового складу іноді досягають стратосфери, а їх об'єм під час одного з вивержень становив 0,1 км3.
Стромболіанський тип. Ця назва походить від назви вулканічного о. Стромболі в Середземному морі. Стромболіанське виверження характеризується безперервною еруптивною діяльністю протягом декількох місяців або навіть років і не дуже великою висотою еруптивного стовпа (рідко вище за 10 км). Відомі випадки, коли відбувалося розбризкування лави в радіусі 300 м, але майже вся вона поверталася в кратер. Характерні лавові потоки. Вулкан Стромболі знаходиться в стані активності понад 400 років, вулкан Ясур на о. Танна (Вануату) в Тихому океані — понад 200 років. Деякі виверження стромболіанського типу утворюють шлакові конуси, що складаються з базальтового або, рідше, андезитового шлаку. Діаметр шлакового конуса біля основи коливається від 0,25 до 2,5 км, середня висота становить 170 м. Шлакові конуси здебільшого утворюються протягом одного виверження, а вулкани називаються моногенними. Так, наприклад, під час виверження вулкана Парікутін (Мексика) за період з початку його активності 20 лютого 1943 р. до закінчення 9 березня 1952 р. утворився конус з вулканічного шлаку висотою 300 м, попелом було засипано околиці, а лава розлилася на площі 18 км2 і знищила декілька населених пунктів.
Гавайський тип вивержень характеризується рідкими базальтовими лавами. Фонтани лави, що викидаються з тріщин або розломів, можуть досягати висоти 1000, а іноді і 2000 м. Пірокластичних продуктів викидається мало, більшу їх частину складають падаючі поблизу джерела виверження бризки. Лави виливаються з тріщин, отворів (жерл), розташованих уздовж тріщин, або кратерів, що іноді вміщують лавові озера. Коли жерло тільки одне, лава розтікається радіально, утворюючи щитовий вулкан з дуже пологими — до 10° — схилами (у стратовулканів шлакові конуси і крутість схилів бл. 30°). Щитові вулкани складені шарами відносно тонких лавових потоків і не містять попелу (наприклад, відомі вулкани на о. Гавайї — Мауна-Лоа і Кілауеа).
Відомі й інші типи вивержень, але вони зустрічаються набагато рідше. Як приклад можна навести підводне виверження вулкана Сюртсей в Ісландії в 1965 p., внаслідок якого утворився острів.
Поширення вулканів.
Вулкани поширені на земній поверхні нерівномірно. Найбільша кількість вулканів (понад 600) зосереджена у Тихому океані. Там вони утворюють пояс, який простягається від Алеутських островів до Патагонії і від Камчатки до Нової Зеландії і Антарктиди (Тихоокеанське вулканічне кільце). У цій зоні часто бувають сильні землетруси.
