План заняття №2
Група:________
Дата:_________
Тема. Типологія держав за структурою господарства та за рівнем економічного розвитку.
Мета: ознайомити студентів з основними типами країн світу за структурою господарства та за рівнем економічного розвитку; виділити та проаналізувати основні групи міжнародних організацій.
Вид заняття: лекція.
Наочні посібники і ТЗН: політична карта світу, географічний атлас для 10-го класу, схема „Структура ООН”, таблиця „Основні міжнародні організації та товариства”.
Міжпредметні зв’язки: при вивченні даної теми використовуються знання студентів з предмету „Всесвітня історія”.
Структура заняття:
Організаційний момент:
перевірити присутність студентів на занятті;
перевірити підготовленість аудиторії до заняття;
відповісти на запитання студентів.
Актуалізація опорних знань студентів.
Виконання тестових завдань по темі „Політична карта світу”
(варіанти завдань додаються).
Обґрунтування теми, мети і завдань заняття.
Вивчення нового матеріалу.
4.1. Типи країн за структурою господарства.
Кожна з країн світу, починаючи з таких великих, як США, Китай чи Росія, і закінчуючи Сінгапуром чи, наприклад, Ватиканом, є неповторною і своєрідною. Країни мають неоднакові за площею території, різну кількість населення, багаті чи бідні природні ресурси, є багатонаціональними чи одно національними, різняться за показниками галузевої структури зайнятості чи структурою виробничої чи невиробничої сфер. Отже, виникає необхідність типології країн, тобто визначення окремих типів країн шляхом порівняння якісних і кількісних показників їх господарства.
Типологія країн може виглядати по-різному, залежно від того, які ознаки покласти в їх основу. Найчастіше за критерій беруть рівень розвитку і особливості структури господарства. Загальновизнаними для визначення рівня економічного розвитку країни є валовий національний продукт (ВНП) або валовий внутрішній продукт.
Структуру господарства країни визначають або за галузевою структурою зайнятості, або за галузевою структурою ВВП. Користуючись таким порівняно простим методом, виділяють аграрні, аграрно-індустріальні (чи індустріально-аграрні), індустріальні та постіндустріальні країни.
В аграрній країні провідною галуззю є сільське господарство. У ньому зайнято більшість населення, і воно дає найбільший національний дохід. У такій країні переважає сільське населення, промисловість і невиробнича сфера відіграють підрядну роль і не визначають спеціалізації у міжнародному поділі праці. В індустріальній країні основою економіки є потужна обробна або гірничо-добувна промисловість, яка не тільки задовольняє потреби країни, а є також основою її експортної спеціалізації. В такій країні багато промислових міст, індустріальні ландшафти визначають вигляд багатьох територій. Разом з тим, в індустріальних країнах розвинуте інтенсивне сільське господарство і досить активно діють обслуговуючі ланки сервісу. Ознаками постіндустріальної країни є високотехнологічні галузі промисловості, розвинута наука та вища освіта, високе технічне оснащення сільського господарства, сервісу, торгівлі, туристсько-рекреаційної діяльності тощо. Ці країни є головними постачальниками на світовий ринок наукової продукції, складних видів обладнання, капіталу, хоча доволі активно діють і на ринках сільськогосподарської продукції, масових видів машинобудування. Міста таких країн вже не є індустріальними монстрами, а набувають більш комфортних умов життя. Індустріально-аграрні та аграрно-індустріальні країни – проміжні типи на шляху тієї чи іншої країни від відсталості прогресу.
4.2. Типи країн за рівнем економічного розвитку.
Мiж країнами iснують значнi вiдмiнностi за розмiрами територiї, кiлькiстю населення, економiко-географiчним положенням, державним ладом i устроєм, рiвнем розвитку.
При визначеннi типології країн за основу найчастiше беруть рiвень економiчного розвитку або особливостi структури господарства.
За рiвнем економічного розвитку всi країни свiту можна вiднести до чотирьох типiв:
1. Економiчно розвинутi країни. До них належать США, Канада, країни Захiдної Європи, Австралiя, Нова Зеландiя, Пiвденно-Африканська Республiка (ПАР), Iзраїль. Але й мiж цими країнами iснують вiдмiнностi в рiвнях економiчного розвитку та їхнiй ролi в господарствi свiту. Тому серед економiчно розвинутих країн можна видiлити декiлька груп.
До першої групи належать країни „Великої сімки”: США, Японiя, Нiмеччина, Великобританiя, Францiя, Iталiя, Канада. Господарство цих країн виробляє майже 1/2 промислової продукцiї свiту. Вони є лiдерами у свiтовiй торгiвлi, на них припадає 1/3 свiтового товарообiгу. Головна роль у цiй групi належить США, що є найрозвинутiшою країною свiту i головним експортером сучасної наукомiсткої продукцiї та науково-технiчної iнформацiї. Країни цiєї групи мають. значний вплив на перебiг свiтових полiтичних подiй.
До другої групи входять малi розвинутi країни Захiдної Європи (Фiнляндiя, Швецiя, Норвегiя, Данiя, Iсландiя, Бельгiя, Нiдерланди, Люксембург, Швейцарiя, Австрiя). Назва „малi промислово розвинутi країни” означає не розмiри територiї, а їх менший вплив на розвиток полiтичних подiй у свiтi. при цьому всi ці країни мають високий рiвень економiчного розвитку, займають помiтнi позицiї у свiтовiй торгiвлi, вiдiграють роль сполучної ланки в економiчних взаємовiдносинах країн.
Третя група складається з країн переселенського типу. Це ПАР, Австралiя, Нова Зеландiя, Iзраїль. Їх об’єднують спiльнi риси iсторичного та економiчного розвитку. Першi три були колонiями Великобританiї, а зараз входять до складу Британської Спiвдружностi. Iзраїль був створений у 1948р. за рiшенням ООН унаслiдок подiлу колишньої британської територiї Палестини на сувереннi єврейську та арабськi країни. Iндустрiально-капiталiстичне виробництво у цих країнах започатковане переселенцями, а не було результатом розвитку корiнного населення.
2. Постсоцiалiстичнi країни перехiдної. економiки. До цiєї групи належать колишнi країни соцiалiстичної системи. Перехiдною вважається економiка, що перебуває у процесi великомасштабних змiн, якi ведуть до iншої стабiльної економiки (у даному випадку до ринкової економiки та демократичного суспiльства). Такi країни також можна подiлити на двi групи. Першу формують Польща, Угорщина, Румунiя, Болгарiя, Албанiя, Монголiя, Лаос. У другу входять держави, якi виникли внаслiдок розпаду СРСР, Югославiї та Чехословаччини. Їхнi економiчнi системи є частинами колись єдиного планового, керованого з одного центру господарського комплексу. Тому всi вони пройшли стадiю формування державностi наприкiнцi ХХ ст.
3. Країни централізовано керованої економiки: Китай, Корейська Народно-Демократична Республiка (КНДР), В’єтнам, Куба. Проте i ця група країн неоднорiдна. Незважаючи на те, що в Китаї при владi залишилася комунiстична партiя, там вiдбувається швидкий пiдйом економiки на основi розширення ринкових вiдносин та приватного сектору. Останнiм часом швидкими темпами розвивається економiка В’єтнаму. Куба та КНДР до цього часу дотримуються планової системи ведення господарства, не допускають введення приватної власностi тощо.
4. Країни, що розвиваються. Це колишнi колонiї, якi здобули полiтичну незалежнiсть i створюють свої нацiональнi економiки. Вони вiдрiзняються розмiрами територiї, запасами природних ресурсiв, рiвнем економiчного розвитку, мiсцем у свiтовому господарствi.
4.3. Міжнародні організації:
загальнополітичні організації;
військово-політичні організації;
економічні організації.
На сучасному етапi розвитку людства та господарства помiтнiшу роль вiдiграють вiдносини мiж державами, їх багатостороннi зв’язки. З метою регулювання цих взаємовiдносин (пiдтримання миру, спiвробiтництво з метою прискорення економiчного й соцiального розвитку, боротьби з мiжнародним тероризмом, використання транспортних шляхiв, охорона навколишнього середовища тощо) створюються мiжнароднi органiзацiї. Сьогоднi їх нараховується бiльше 4-х тисяч.
Найбiльшою та найвпливовiшою мiжнародною органiзацiєю є Органiзація Об’єднаних Нацiй (ООН). Ця органiзацiя утворена 24 жовтня 1945р. на Конференцiї Об’єднаних Нацiй у Сан-Франциско (США). Членами-засновниками стала 51 країна, що пiдписала i ратифiкувала Статут ООН. Серед членiв-засновникiв була й Україна (у той час УРСР). У статутi ООН закрiпленi принципи мiжнародного спiвробiтництва: рiвнiсть всiх членiв, розв’язання мiжнародних конфлiктiв мирним шляхом, невтручання у внутрiшнi справи країн та iн. Членами ООН є майже всі країни свiту.
Економiчна дiяльність ООН охоплює глобальнi науково-технiчнi проблеми, економiчне й науково-технiчне спiвробiтництво держав рiзного рiвня економічного розвитку, проблеми економiчного розвитку країн, що розвиваються, проблеми регiонального спiвробiтництва.
Головнi органи ООН — Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Рада з опiки, Мiжнародний суд, Економiчна та соцiальна Рада, Секретарiат. Крiм того, до складу ООН входять багато спецiалiзованих установ. Штаб-квартира органiзацiї розташована у Нью-Йорку.
Досить помiтну роль у перебiгу свiтових подiй вiдiграє Органiзацiя Пiвнiчноатлантичного договору (НАТО). Штаб-квартира — м. Брюссель (Бельгiя). Цей вiйськово-полiтичний союз створений у 1949 р. Бельгiєю, Францiєю, Люксембургом, Великобританiєю, Нiдерландами, США, Канадою, Iталiєю, Норвегiєю, Португалiєю, Данiєю, Iсландiєю. Пiзнiше до них приєдналися Грецiя, Туреччина, ФРН, Iспанiя. у 1966 році iз НАТО вийшла Францiя, але вона тiсно спiвпрацює з ним. Головну роль у блоцi вiдiграє США. Основними завданнями НАТО є : гарантування безпеки країнам-членам; об’єднання зусиль, спрямованих на органiзацiю колективної оборони; пiдтримання стабiльностi в зонi Пiвнiчної Атлантики.
На сучасному етапi найважливiшим питанням функцiонування НАТО став процес так званого „розширення” на схiд. Тобто йдеться про Польщу, Чехiю та Угорщину, якi ввiйшли до складу цiєї органiзацiї у 1999 р. Висловили своє бажання приєднатися до НАТО й iншi центральноєвропейськi країни. У рамках цього процесу пiдписано спецiальнi угоди мiж НАТО, Росiєю та Україною, що дозволило уникнути загострення стосункiв в субрегiонi Центрально-Схiдної Європи та закласти основи широкого полiтичного спiвробiтництва в Європi. У 2002 р. Україна заявила про свiй намiр вступити до НАТО.
Мiж захiдноєвропейськими країнами активно розвивалися торгово-економiчнi зв’язки, якi переросли в тiсну iнтеграцiю. У 1958 р. було створене Європейське економiчне спiвтовариство (сучасна назва „Європейський союз”), кiлькiсть учасникiв якого зросла вiд 6 до 15 країн.
Основнi напрямки дiяльностi ЄС: спiльна митна полiтика, лiквiдацiя мiж країнами-членами всiх обмежень щодо руху осiб, послуг i капiталу; ведення спiльної господарської полiтики; забезпечення вiльної конкуренцiї; унiфiкацiя законодавства; спiльна соцiальна полiтика, спiльна валютно-фiнансова полiтика. Центр ЄС розташований у м. Брюссель (Бельгiя).
Крiм ЄС, центрами свiтової економiки є мiжнароднi органiзацiї НАФТА (Пiвнiчноамериканська асоцiацiя вiльної торгiвлi, створена у 1992 р. США, Канадою та Мексикою) та Азiатсько-Тихоокеанське економiчне об’єднання — АТР (об’єднує 40 країн материкової частини Азiї та Тихого океану, у тому числi Китай, Індiю, США, Росiю, Індонезiю, Японiю).
Країни Пiвденно-Схiдної Азiї створили у 1967 р. для посилення економiчного, соцiального й культурного розвитку, взаємодопомоги у науково-дослiдницькiй дiяльностi, спiвробiтництва Асоцiацiєю держав Пiвденної Азiї (АСЕАН). У 1960 р. була створена Органiзацiя країн — експортерiв нафти, яка об’єднує 13 країн i здiйснює контроль за цiнами на нафту, нафтовими ресурсами та їх експлуатацiєю. Вона контролює близько 50% свiтового обсягу торгiвлi нафтою. 50 країн Африки об’єднує створена у 1963 р. Органiзацiя Африканської Єдностi (ОАЄ), мета якої — сприяння єдностi й солiдарностi мiж країнами, iнтенсифiкацiя та координацiя зусиль для полiпшення життєвого рiвня в Африцi, захист суверенiтету. З 80-х рокiв розвиваються iнтеграцiйнi процеси в Латинськiй Америцi. Там створенi Карибське спiвтовариство (13 країн), Латиноамериканська асоцiацiя iнтеграцiї (11 країн) тощо.