15. Який предмет показань підозрюваного і обвинуваченого?

СУТО ТЕОРІЯ, БО В НОВОМУ КОДЕКСІ ТАКІ ПОКАЗАННЯ НЕ ВИДІЛЕНІ!

Показання підозрюваного — це відомості, повідомлені ним на до­питі, що проведений у ході досудового провадження у кримінальній справі відповідно до вимог статей 107, 143-146 СТАРОГО КПК. Показання об­винуваченого — це відомості, повідомлені ним на допиті, що прове­дений у ході досудового розслідування у кримінальній справі чи в суді (де він уже іменується підсудним) відповідно до вимог статей 143-146, 300 СТАРОГО КПК. Показання підозрюваного і обвинуваченого є як самостій­ними видами доказів, так і засобами захисту їх прав і законних інтере­сів. Предмет показань підозрюваного і обвинуваченого визначений У СТАРОМУ КПК. Підозрюваний вправі давати показання з приводу обставин, що стали підставою для його затримання або за­стосування запобіжного заходу, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин по справі. Обвинувачений вправі давати показання з приводу пред' явленого йому обвинувачення, а також з приводу всіх 156 інших відомих йому обставин у справі і доказів, що є в справі. Підозрю­ваний і обвинувачений вправі, а не зобов'язані давати показання, від­повідати на запитання. Закон не передбачає їх відповідальності за відмову давати показання і за дачу завідомо неправдивих показань, бо інакше на них фактично покладався б обов'язок давати показання проти себе, викривати себе або своїх співучасників у вчиненні злочину, що суперечило б презумпції невинуватості. Як різновиди показань підозрюваного та обвинуваченого вирізня­ють:

• повне або часткове визнання вини — це їх показання, в яких вони визнають себе винуватими та повідомляють органу дізнання, слідчому, прокурору, суду про обставини вчиненого ними злочину;

• повне або часткове заперечення вини — це їх показання, в яких вони не визнають себе винуватими та повідомляють посадовим суб'єктам, які ведуть процес, про обставини, що встановлюють їх невинуватість, спростовують докази, на яких ґрунтується обвинувачення;

• самообмова — це такі показання, в яких вони зізнаються у вчи­ненні злочину, якого не вчинювали; у більш тяжкому злочині, ніж вчинили в дійсності; або ж беруть на себе всю вину за вчинений зло­чин, хоч він є груповим, чи перебільшують свою роль у вчиненні зло­чину порівняно з тою, якою вона є насправді;

• обмова — це такі показання, в яких вони викривають (правдиво чи неправдиво) інших осіб (це можуть бути співучасники або ж сто­ронні особи) у вчиненні інкримінованого їм або іншого злочину;

• алібі — це твердження підозрюваного чи обвинуваченого про те, що вони не могли бути виконавцями інкримінованого їм злочину, бо в момент його вчинення перебували в іншому місці. Обов'язок переві­рити алібі, як і будь-які показання, лежить на слідчих органах, про­куророві і суді. Підозрюваний і обвинувачений, їх захисник мають право, але не зобов'язані наводити докази на підтвердження алібі. Якщо заяву обвинуваченого, підсудного про алібі не спростовано, кримінальна справа повинна бути закрита, а суд першої інстанції по­винен постановити виправдувальний вирок через недоведеність їх участі у вчиненні злочину.

Показання підозрюваного та обвинуваченого, як й інші докази в кримінальному судочинстві, перевіряються шляхом аналізу їх змісту, співставлення з іншими доказами, провадження повторних або нових слідчих дій (очних ставок, відтворення обстановки і обставин події тощо), провадження оперативно-розшукових заходів. Показання підо­зрюваного і обвинуваченого повинні оцінюватися нарівні з усіма іншими зібраними в справі доказами та не мають якихось переваг перед ними. Варто наголосити, що показання цих учасників процесу мають самостійне доказове значення. Тому наступні показання осіб, допитаних в іншій якості (наприклад, обвинуваченого, підсудного), оцінюються в сукупності з первинними.

При оцінці показань підозрюваного й обвинуваченого слід мати на увазі:

по-перше, їх особисту заінтересованість у результатах розсліду­вання і розгляду справи в суді при відсутності відповідальності за завідомо неправдиві показання. Тому, враховуючи природну заінтересованість підозрюваного, обвинуваченого ухилитись від відповідаль­ності або пом'якшити її, необхідно оцінювати ці показання в сукуп­ності з іншими доказами в справі;

по-друге, факт ознайомлення обвинуваченого з усіма матеріалами закінченої провадженням кримінальної справи в порядку статей 218, 222 КПК, а також присутність його при дослідженні обставин справи в суді і в зв'язку з цим можливість зміни і корегування ним своїх показань;

по-третє, показання підозрюваного і обвинуваченого не є найбільш чи найменш достовірними та цінними при оцінці всієї сукупності до­казів. Тому визнання підозрюваним і обвинуваченим своєї вини, а також їх показання проти інших осіб, які спрямовані на пом'якшення їх власної вини, можуть бути покладені в основу обвинувачення лише при підтвердженні такого визнання чи обмови сукупністю доказів, що є в справі;

по-четверте, при оцінці показань обвинуваченого (підозрюваного) необхідно враховувати, що його показання на досудовому слідстві, від яких він потім відмовився, не підтверджені в судовому засіданні ін­шими доказами, не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.