Стаття 385. Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків

1. Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача без поважних причин від виконання покладених на них обов’язків у суді або під час провадження досудового слідства, здійснення виконавчого провадження, розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України чи дізнання -

караються штрафом від п’ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

11. Як відбувається з’ясування достовірності показань свідка?

Відповідно до ст. 96 КПК:

1. Сторони кримінального провадження мають право ставити свідку запитання щодо його можливості сприймати факти, про які він дає показання, а також щодо інших обставин, які можуть мати значення для оцінки достовірності показань свідка.

2. Для доведення недостовірності показань свідка сторона має право надати показання, документи, які підтверджують його репутацію, зокрема, щодо його засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність свідка.

3. Свідок зобов'язаний відповідати на запитання, спрямовані на з'ясування достовірності його показань.

4. Свідок може бути допитаний щодо попередніх показань, які не узгоджуються із його показаннями.

Кримінальний процес та криміналістика особливості тактики збирання та перевірки непрямих доказів при здійсненні окремих слідчих дій м. Багрій

Деякі особливості має тактика допиту недобросовісних свідків. Незалежно від свого суб’єктивного небажання дати правдиві показання, такий свідок досить часто повідомляє цінні відомості, оскільки, він не завжди орієнтується щодо значення відомих йому фактів. Неможливо дати які-небудь стандартні “рецепти” з’ясування неправдивості показань свідків. Загальним правилом є оцінка достовірності повідомлених свідком фактів у співвідношенні останніх з іншими матеріалами справи. Не варто поспішати з висновком про недобросовісність свідка: суперечності у доказових фактах, які містяться у показаннях та інших матеріалах справи, ще не означає, що свідок обманює, він може неумисно переплутати факти, викривити їх. Висновок про достовірність фактів, встановлених показаннями, можна зробити лише після перевірки усіх можливих версій у цій кримінальній справі. З огляду на це, важливо встановити за допомогою наявних та додатково зібраних відомостей (про умови сприйняття, службове положення, відношення до події) мінімальне коло доказових фактів, про які свідок, керуючись нормальним ходом речей, повинен бути обізнаний. Невідповідність між такими відомостями та реальним обсягом показань є своєрідною “негативною обставиною”, яка побічно свідчить про їх неправдивість.

Тактика допиту недобросовісних свідків має бути такою, щоб допитуваний був підведений до думки про необхідність розповісти правду не вмовляннями слідчого, а логікою фактів. Саме тут знаходять найбільше застосування уже зібрані у справі непрямі докази. Неправдивим твердженням свідка слід після їх максимальної деталізації поступово протиставляти наявні достовірні дані (докази, отримані з інших джерел), виявляти суперечності в показаннях, вислуховувати, фіксувати та досліджувати “поправки” свідка, знову протиставляти їм наявні дані тощо. Зазначені положення підтверджуються слідчо-судовою практикою. Зокрема, в одній із справ про обвинувачення П. у вчиненні крадіжки зі швейної фабрики, слідчий виявив у П. шмат тканини чорного кольору із тонкими світлими смужками. У товариша П., громадянина К., який працював кравцем, було виявлено відріз із такої ж тканини, з якої і був пошитий костюм П. Під час допиту як свідка К. пояснив, що цю тканину він придбав на ринку. Слідчий, не повідомляючи К. про здійснення обшуку у квартирі П. , зафіксував детальні показання К. з цього питання. Зокрема, К. повідомив, що цей шмат вирізав сам, а потім викинув його. Згодом свідкові був пред’явлений шмат, знайдений у П. , і продемонстровано, що він вирізаний із вилученого у П. відрізу (за розмірами, формою, матеріалом). Допитуваний визнав факт давання завідомо неправдивих показань і повідомив, що відріз він придбав у П. Отже, встановлення порівняно віддаленого, опосередкованого стосовно предмета доказування походження шматка тканини від конкретного відрізу дало змогу слідчому довести під час допиту факт неправдивості показань П. і отримати нові непрямі докази, які викривали П. у вчиненні крадіжки [1 - Архів Бориславського міського суду Львівської області. – Справа № 1–58/08].