43. Особливості організаційної побудови Плану рахунків.

У Плані рахунків за десятковою системою вказані коди кожного рахунку та найменування синтетичного рахунку першого порядку. Коди субрахунків (синтетичних рахунків другого порядку), на відміну від старого Плану рахунків, – тризначні. Першою цифрою коду субрахунку є клас рахунків, другою – номер синтетичного рахунку в даному класі рахунків, а третьою – порядковий номер субрахунку до даного рахунку першого порядку. Вказаний порядок кодування субрахунків сприятиме спрощенню записів у синтетичному та аналітичному обліку й автоматизації накопичення даних аналітичного обліку при застосуванні в ньому персональних комп’ютерів.

При контируванні первинних бухгалтерських документів на здійснені господарські операції, тобто при записі на них кореспонденції рахунків (бухгалтерських проводок, контировок), вказується щонайменше код синтетичного рахунку. Якщо при контируванні документів необхідно та можливо визначити субрахунок, у контировці вказується тризначний код субрахунку. Що стосується аналітичного обліку доходів, витрат та фінансових результатів господарсько-фінансової діяльності підприємства тощо, то з метою спрощення записів в аналітичному обліку доцільно після коду синтетичного рахунку або субрахунку вказувати в контировці на первинному документі через дефіс і порядковий номер аналітичного рахунку (статті), наприклад, 701-1, 901-1, 791-2.

В робочому плані рахунків, який застосовується на певному підприємстві в залежності від специфіки його діяльності, субрахунки використовуються з врахуванням потреб управління, контролю, аналізу та звітності, а також можуть доповнюватись введенням нових субрахунків, але із збереженням кодів субрахунків за Планом рахунків.

Інструкцією встановлено, що кореспонденцію рахунків та порядок ведення аналітичного обліку, які не наведені в Інструкції, підприємство встановлює самостійно, виходячи з норм Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку, положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку та з управлінських потреб.

Записи на бухгалтерських рахунках ускладнюються наявністю в бухгалтерському обліку елементів податкового обліку.

Рахунки класів 0–7 є обов’язковими для всіх підприємств. Рахунки класу 9 “Витрати діяльності” застосовуються підприємствами, крім суб’єктів малого підприємництва, а також організацій, діяльність яких не спрямована на ведення комерційної діяльності.

Підприємства малого підприємництва та організації, які ведуть некомерційну діяльність, за власним рішенням відкривають рахунки класу 8 “Витрати за елементами”. Вони можуть вести бухгалтерський облік витрат з використанням тільки рахунків класу 8 “Витрати за елементами” або також рахунків класу 9 “Витрати діяльності”.

44. Нормативно-правове забезпечення обліку, контролю та аналізу.

Ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 p. № 999-Х1У (надалі — Закон про бухоблік) визначено, що бухгалтерський облік є обов’язко­вим видом обліку, який ведеться власником.

Законом уперше встановлено, що відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах несе власник (керівник) підприємства. Власник (керівник) підприємства зобов’язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку.

Ст. 4 Закону про бухоблік та фінансову звітність встановлені основні загальноприйняті в міжнародній практиці принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Відповідно до принципу послідовності необхідно, аби підприємством було забезпечено постійне (з року в рік) застосування вибраної облікової політики.

Оскільки на основі даних бухгалтерського обліку формуються показники фінансової звітності, а бухгалтерський облік ведеться кожний день із застосуванням вибраної облікової політики, підприємству необхідно до початку діяльності сформувати свою облікову політику, відобразивши її у відповідному наказі власника (керівника) підприємства.

Наказ про облікову політику підприємства створюють один раз — на початку діяльності.

У встановлених законом випадках до наказу можна внести доповнення та зміни. Зміна облікової політики можлива тільки у випадках, передбачених Національними положеннями (стан­дартами) бухгалтерського обліку, що повинно бути обґрунтовано та розкрито у фінансовій звітності.

Пунктом 23 П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» визначено, що підприємство повинно висвітлювати обрану політику способом описання:

• принципів оцінки статей звітності;

- методів обліку відносно відокремлених статей обліку.

Таким чином, відповідно до закону на стадії організації бухгал­терського обліку підприємство самостійно визначає облікову політику.

Головний бухгалтер або особа, на яку наказом (контрактом) покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства:

• забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання та подання у встановлені терміни фінансової звітності;

• організовує контроль за відображенням на рахунках бухгал­терського обліку всіх господарських операцій;

• бере участь в оформленні матеріалів, пов’язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестач, крадіжки, псування активів підприємства;

• забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіалах, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.