S

11 Na Натрий : [Ne] 3s1

1s2

2s2

2p6

3s1

12 Mg Магний : [Ne] 3s2

1s2

2s2

2p6

3s2

19 K Калий : [Ar] 4s1

1s2

2s2

2p6

3s2

3p6

4s1

20 Ca Кальций : [Ar] 4s2

1s2

2s2

2p6

3s2

3p6

4s2

56 Ba Барий : [Xe] 6s2

1s2

2s2

2p6

3s2

3p6

3d10

4s2

4p6

4d10

5s2

5p6

P

7 N Азот : 1s2 2s2 2p3

1s2

2s2

2p3

13 Al Алюминий : [Ne] 3s2 3p1

1s2

2s2

2p6

3s2

3p1

16 S Сера : [Ne] 3s2 3p4

1s2

2s2

2p6

3s2

3p4

D

24 Cr Хром : [Ar] 3d5 4s1

1s2

2s2

2p6

3s2

3p6

3d5

4s1

25 Mn Марганец : [Ar] 3d5 4s2

1s2

2s2

2p6

3s2

3p6

3d5

4s2

26 Fe Железо : [Ar] 3d6 4s2

1s2

2s2

2p6

3s2

3p6

3d6

4s2

Комплексні сполуки

Основні положення теорії Вернера:

1. Ценртальне місце в комплексній сполуцізаймає комплексоутворювач. Це позитивно заряджений йон.

2. Навколо коплексоутворювача координуються ліганди або аденди. Це іони протилежного знаку, або цілі нейтральні молекули.

3. Число, яке показує скільки лігандів може утримувати комплексоутворювач називаються координаційним числом. Величина К.Ч. залежить від природи К.У. В першу чергу від електронної будови і визначається кількістю вільних орбіталей.

4. Ліганди комплексоутворювача утворюють внутрішню сферу комплексної сполуки.

5. Іони, що не ввійшьи у внутрішню сферу утворюють зовнішню сферу.

Класифікація комплексних сполук:

-За природою лігандів: аквокомплекси ([Ас(Н2О)6]Сl3); амінокомплекси ([Аg(NН3)2]Сl); ацидокомплекси (К2[РtСl6], К3[Fе(СN)6]; гідроксокомплекси (К3[Аl(ОН)6]).

-За характером сумарного електростатичного заряду розріз­няють комплекси трьох типів: катіонні ([Сu(NН3)2]+Сl–), аніонні (К2+[РtСl6]2–) та нейтральні ([Nі(СО)4])

Номенклатура комплексних сполук:

У коплексних сполуках катіонного комплексу спочатку називають ліганди – кислотні аніони, нейтральні молекули, а потім центральний атом. Ліганди зберігаються свою назву до якої додають закінчення «о». Ліганди нейтральних молекул також зберігаються свою назву, але вода – аква, аміак – амін.Якщо кілька однакових лігандів, то 2- ді, 4- тетра, 5- пента і т.д.

Центральний атом К.У. зберігає свою українську назву, а ступінь окиснення в дужках пишуть римськими.

Для аніонного комплексу К.У. називаються латинізовано з додають закінчення –ат.

Біологічна роль комплексних сполук:

Сполуки, що здатні з йонами Ме утворювати хелати називають комплексонами. При отруєнні важкими металами вводять комплексон, який взаємодіє з небажаними йонами Ме утворюючи хелат. Ця сполука виводиться з організму.

В якості центрального атому в гемоглобіні є ферум +2, а кобатьт в В12 (важлива роль у формуванні еритроцитів).

Властивіть іонів металів утворювати міцні зв»язки з сірковмісними лігандами використовують при підборі ліків при отруєнні важкими металами.

Алкаметрія Ацидіментрія

1. КИСЛОТНО-ОСНОВНЕ ТИТРУВАННЯ (метод нейтралізації) — титриметричний метод аналізу, в основі якого (у водному середовищі) лежить реакція нейтралізації: H₃O⁺ + OH^-   2H₂O.

Титрований (робочий або стандартний) розчин – це розчин точної і відомої концентрації.

Вихідні речовини це ті, які повинні відповідати таким вимогам: а) бути хімічно

Метод ацидімертії викоростовуються для кількісного визначення кислот, лугів, а також солей, розчини яких мають лужне середовице

Титрованими є розчини сильних кислот (HCl, H2SO4)

В алкаліметрії, яка служить для кількісного визначення кислот і солей, розчини яких мають кисле середовище, титрованими є розчини лугів ( КОН, NaOH)

Вихідними речовинами для встановлення точної молярної концентрації еквівалента і титру розчинів кислот ( алкаліметрія ) є бура

Крива титрування - крива,яка графічно відображає зміну рН розчину в процесі титрування, тобто в процесі додавання аліквоти титранту

Точка еквівалентності – це момент реакції, коли речовини прореагували в еквівалентних кількостях

Стрибок титрування це – різка зміна рН коли крива титрування проходить перпендикулярно осі у.

Величина стрибка титрування залежить від:

1. константи кислотності визначуваної кислоти, основи

1.       температури розчину

2.       концентрації титрованого розчину і титранту

Індикатори – це органічні барвники складної будови із слабкими кислотними, або основними властивостями, які змінюють своє забарвлення залежно від рН середовища.

Якщо до розчину,що містить індикатор, додати кислоту, то згідно з принципом Ле Шателье рівновага зміститься вліво і забарвлення буде зумовлене кольором недисоційованих молекул ( у випадку фкнолфралеїну – безбарвних; метилоранжу – рожевий) При створенні лужного середовища рівновага зміщюється вправо ( фенолфралеїн- малиновий; метиоранж- жовтий)

Інтервал переходу – проміжок рН в межах якого змінюється його забарволення. Інтервал переходу метилового оранжевого лежить у межах рН 3.0 ( рожевий ) – 4,4( жовтий ).

Фонолфралеїн – від 8.2 ( безбарвний) до 10.0 (малиновий)

Дуже важливе практичне значення має застосування неводних розчинів для кислотно-основного титрування. Сьогодні неводні середовища застосовують в аналітичній практиці для титрування різноманітних неорганічних і органічних речовин і для диференційного (роздільного) титрування багатокомпонентних сумішей солей, кислот і основ. Практично важливим є титрування суміші кислот.

Тут може бути декілька варіантів:

а) титрування суміші сильних кислот;

б) титрування суміші сильної і слабкої кислоти;

в) титрування суміші слабких кислот.