Питання для самоконтролю

1. Багатопартійність у Італії, її особливості.

2. Конституція Італії: її основні характеристики.

3. Правове регулювання інститутів безпосередньої демократії.

4. Система центральних органів влади Італії.

5. Парламент Італії: порядок формування, структура і повноваження.

6. Уряд Італії: порядок формування і повноваження.

Питання для самостійного вивчення

1. Обласна автономія і місцеве самоврядування в Італії.

2. Особливості політичної системи Італії.

3. Конституційна юстиція Італії.

4. Особливості закріплення прав, свобод і обов'язків у Конституції Італії.

Тема 14. Конституційні засади Іспанії

14.1. Законодавча влада

Генеральні Кортеси, відповідно до ст.66 Конституції Іспанії, представляють іспанський народ та складаються з конгресу депутатів та сенату. Генеральні Кортеси здійснюють законодавчу владу держави, формують та ухвалюють державний бюджет, контролюють діяльність уряду та мають інші повноваження. При цьому одна і та ж особа не може водночас бути членом обох палат або бути членом зборів автономного утворення.

Конституцією встановлено, що мінімальна кількість депутатів конгресу має складати 300 осіб, а максимальна – 400. Депутати обираються шляхом вільного, загального, рівного та таємного голосування у порядку, визначеному законом. Виборчим округом є провінція. Міста Сеута та Мерілья обирають до конгресу по одному депутату. Закон розподіляє загальну кількість депутатів, встановлюючи попередній мінімум представництва від кожного виборчого округу та розподіляючи решту місць пропорційно до кількості населення. Вибори проводяться у кожному окрузі на основі пропорційного представництва. Конгрес обирається на чотири роки.

Верхня палата Генеральних Кортесів – сенат є палатою територіального представництва. Термін його повноважень - також чотири роки. Конституція Іспанії передбачає два варіанти формування сенату: вибори сенаторів від провінцій та призначення їх від автономних спільнот.

Від кожної провінції обирається по чотири сенатора загальним, вільним, рівним та таємним голосуванням виборців. В острівних провінціях кожен острів або об’єднання островів, яке має острівну раду, утворюють виборчий округ для виборів сенаторів. По три сенатори обираються від кожного з великих островів Гран Канарія, Теперіфе та по одному - від решти 8 островів чи груп островів. Міста Сеута та Мелілья обирають по два сенатори.

Автономні утворення призначають по одому сенатору та ще по одному від кожного мільйону населення, що мешкає на їх території. Призначення здійснюється відповідними законодавчими зборами, а за їх відсутності – вищим колегіальним органом автономного утворення у відповідності до його статуту, який повинен забезпечувати за будь-яких обставин адекватне пропорційне представництво.

Генеральні Кортеси ухвалюють три види законів: органічні, базові та звичайні. Органічними є закони, пов’язані з основними правами та свободами; закони, які надають чинності статутам автономних спільнот та визначають засади виборчої системи; інші закони, передбачені Конституцією. Для ухвалення та зміни органічного закону необхідна абсолютна більшість голосів членів конгресу під час остаточного голосування за прийняття проекту закону у цілому. Базові закони ухвалюються з усіх питань, за винятком тих, що регулюються органічними законами у випадку делегування Генеральними Кортесами урядові права прийняття норм, що набувають чинності закону. Решта законів є звичайними.

Право законодавчої ініціативи належить урядові, конгресу та сенату. Збори автономних утворень мають право звертатися до уряду з клопотанням щодо висунення законопроектів, а також подавати до президії конгресу законодавчі пропозиції, спрямовуючи для їхньої підтримки у конгресі не більше трьох членів зборів.

Припускається народна ініціатива у поданні законодавчих пропозицій з усіх питань, за винятком тих, що регулюються органічними законами, а також стосовно оподаткування, міжнародних відносин, помилування. Умови та спосіб здійснення народної ініціативи визначаються органічним законом, але за будь-яких обставин необхідно зібрати щонайменше 500 тис. завірених підписів.

Законопроекти розглядаються конгресом депутатів та спрямовуються до сенату. Сенат на протязі двох місяців після одержання законопроекту може накласти на нього вето або внести поправки до тексту. Вето приймається абсолютною більшістю голосів.

Законодавчий процес завершується поданням закону, що пройшов через обидві палати Генеральних Кортесів, королю. Король підписує такі закони, не маючи права вето, і дає розпорядження про негайне обнародування їх.