Питання для самоконтролю

1. Поняття парламенту.

2. Основні Положення концепції національного або народного представництва.

3. Назвіть напрямки організації процес зменшення законодавчої діяльності парламенту.

4. Назвіть основні методи здійснення контролю за діяльністю уряду.

5. Повноваження парламентів зарубіжних країн.

Питання для самостійного вивчення

1. Назвіть переваги і недоліки мажоритарної та пропорційної виборчих систем. Як, по-вашому, варто було б побудувати виборчу систему, щоб одержати найбільш справедливі результати виборів?

2. Як Ви відноситеся до виробничого принципу представництва? До куріальних виборів? До непрямих виборів? Обґрунтуйте свою позицію.

3. Які основні способи висування кандидатури у депутати в зарубіжних країнах?

4. Яка різниця між виборцем і вибірником?

Тема 6. Глава держави у зарубіжних країнах

6.1. Глава держави – монарх

Посада глави держави є практично в усіх зарубіжних країнах. Це – найвища, зазвичай, одноосібна посада в державі. У дуже рідких випадках замість одноосібного глави держави може діяти колегіальний орган – так званий „колективний глава держави” (відомі з історії тріумвірати стародавнього Риму, Директорія у Франції кінця ХVІІІ століття). У наш час “колективний глава держави” – державна рада – існує в Республіці Куба; немає одноосібного глави держави й у Швейцарії: його місце займає колегіальний орган – Федеральна рада, яка обирається парламентом – Національною радою та водночас є урядом – вищим органом виконавчої влади.

Глава держави в сучасному світі – це монарх у монархії або президент у республіці, головна відмінність між ними - у порядку заміщення посту глави держави.

Порядок заміщення посту монарху.

Передусім варто зауважити, що поняття “монарх” є збірковим, причому в жодній монархії воно „монарх” для визначення глави держави практично не використовується. Монарха, зазвичай, величають за його титулом. У більшості сучасних країн монархи титулуються королями (у Великобританії, Данії, Нідерландах – королева), а самі монархії називаються королівствами. Це, насамперед, - всі європейські монархії, за винятком Люксембургу, Ліхтенштейну, Монако, Ватикану. (Люксембург офіційно називається Велике Герцогство Люксембург, а його монарх має титул Великого Герцога; Ліхтенштейн та Монако – князівства, монарх у них - відповідно князь, у Ватикані монархом є Папа Римський. Королем називаються монархи в Йорданії, Саудівській Аравії, Марокко, Непалі та інших монархіях, еміром - в ОАЕ, султаном – в Омані, імператором – в Японії).

В європейських монархіях, в Японії та деяких інших країнах посада глави держави є спадковою та довічною.

У сучасних спадкових монархіях пост глави держави заміщується в порядку престолонаслідування, визначеному або в тексті конституції держави (Бельгія, Іспанія, Нідерланди), або в окремому документі - складовій частині конституції (Данія, Швеція, Великобританія).

У наш час існує три системи престолонаслідування:

1. Салічна (названа на честь германського племені салічних франків) бере свій початок зі зводу звичайного права - “Салічної правди”, згідно з яким жінка не мала права успадковувати земельну ділянку – алод. Згодом у середньовічній Франції цей звичай став тлумачитись, як заборона жінці займати королівський престол. За салічної системи пост глави держави може займати лише особа чоловічої статі. Такий порядок встановлено в Бельгії та Норвегії, і хоча в конституціях цих країн прямої вказівки на заборону жінці займати королівський престол немає, заборона ця дотримується як правовий звичай;

2. Кастильська система (Кастилія – основна історична область Іспанії, іспанська мова офіційно називається кастильською). За цієї системи у разі відсутності прямих спадкоємців–чоловіків королівський престол може займати й жінка. Такий порядок встановлено в Іспанії, Великобританії, Нідерландах. При цьому в конституціях Іспанії та Нідерландів стосовно порядку престолонаслідування не має мови про перевагу спадкоємців чоловічої або жіночої статі, тож жінки успадковують престол на підставі принципу “дозволено все, що не заборонено”. (Зараз главою держави у Великобританії є королева Єлизавета ІІ, а в Нідерландах – королева Біатріс).

3. Датсько-шведська (скандинавська) система. За цієї системи престол можуть наслідувати як чоловіки, так і жінки у порядку старшинства, про що прямо зазначено в актах про престолонаслідування – складових частинах конституцій Данії та Швеції (у Данії зараз править королева Магрета). Окрім того, у цих монархіях до спадкоємців престолу ставляться обов’язкові вимоги релігійного характеру: вони повинні сповідувати євангелічну лютеранську віру.

Майже в усіх європейських монархіях існують достатньо жорсткі обмеження, пов’язані зі вступом спадкоємців та навіть чинних монархів до шлюбу. Так, наприклад, у ст.57 Конституції Іспанії говориться: “якщо той, хто має право на спадкування корони, укладе шлюб, незважаючи на заборону короля або Генеральних Кортесів, не має, так само, як і його нащадки, права наслідування Корони”. Згідно з актом про спадкування престолу Данії, король не має права укладати шлюб без згоди парламенту, а спадкоємець престолу, який уклав шлюб без згоди короля, так само, як і його нащадок, втрачає право спадкоємства. Передбачені і санкції за порушення таких заборон: відповідно до ст.28 Конституції Нідерландів, “король вважається таким, що зрікся престолу, якщо він укладає шлюб, незатверджений актом парламенту”.

Король, законно успадкувавши пост глави держави, виконує свої обов’язки довічно, однак у конституціях більшості європейських монархій передбачена можливість відсторонення монарха від виконання своїх обов’язків, якщо він виявить ознаки неспроможності керувати державою. Як правило, після того, як монарх відновлює здатність виконувати свої обов’язки, він поновлюється в правах. У всіх цих випадках відповідні рішення ухвалює парламент. (Так, наприклад, у 1989 році був відсторонений від посади, а потім поновлений у своїх правах король Бельгії Бодуен; формальним приводом до цього була відмова монарха – затятого католика підписати закон про легалізацію абортів).

Як виняток, порядок заміщення посади монарха може передбачати його обрання.

Так, виборною є посада Папи Римського – глави міста-держави Ватикану, який обирається колегією кардиналів - священнослужителів Римської католицької церкви вищого рангу, чільників національних церков, при цьому обраний Папа Римський здійснює свої повноваження довічно. Обрання монарха передбачено й у Саудівській Аравії, Кувейті, Омані. Питання про заміщення вакантної посади глави держави вирішує сім’я колишнього монарха. Новим монархом може бути обраний будь-який член родини – не обов’язково старший син. Згідно з арабською мусульманською традицією, посаду глави держави у жодному разі не може займати жінка. Обраний монарх здійснює свої повноваження довічно.

Виборним є пост монарха у федераціях монархій – ОАЕ, Малайзії, причому спільний монарх обирається серед монархів складових частин федерації терміном на 5 років.

Виборні монархії існували й у минулому, наприклад, обирався король Польсько-Литовської держави – Речі Посполитої.

Отже, спадковість посту монарха є загальним, але не абсолютним правилом заміщення посади монарха. Зазвичай, ця посада довічна, проте в ОАЕ та Малайзії він обмежений 5 роками, хоча в складових частинах цих федерацій такі посади є спадковими та довічними. Головна відмінність заміщення посади монарха – у цьому процесі не бере участі народ або його представники. Натомість, участь народу або його представницького органу є обов’язковою під час заміщення посту президента при республіканській формі правління.