4.2. Конституційні положення про соціальну структуру суспільства

Конституції демократичних країн, зазвичай, не містять положень про соціальну структуру суспільства, проте в деяких з них (наприклад, у ст.4 Конституції Ірландії 1937 р., ст.5 розд. І Конституції Чілі 1926 р. мова йде про відсутність будь-яких привілейованих прошарків суспільства). І, навпаки, конституції країн тоталітарного соціалізму жорстко фіксують соціальну структуру суспільства, виокремлюючи робітничий клас, клас кооперованих селян та соціальний прошарок – інтелігенцію. Згідно з Конституцією В’єтнаму 1992 року, союз цих трьох сил – “основа народу”. Соціалістичні конституції закріплюють особливу роль цих соціальних верств, а, відтак, і неоднакову державну політику стосовно них: робітничий клас характеризується як передовий, провідний клас суспільства (У Китайській Народній Республіці робітничий клас (міське населення) має встановлені законом переваги на виборах до представницьких органів); селянство визначається союзником робітничого класу, при цьому головна мета державної політики полягає у перетворенні класу дрібних власників у клас селян – кооператорів.

Законодавство багатьох демократичних країн визначає межу бідності: якщо особа за своїми прибутками опиняється нижче цієї межі, держава надає їй соціальну допомогу.

При цьому така соціальна допомога громадянам завжди має мінімально необхідну межу: її отримують переважно бездомні, безробітні, злиденні, а також особи із заздалегідь низьким соціальним становищем: особи з фізичними вадами, неповнолітні, люди похилого віку. Взагалі ж, держава сплачує лише частину суспільних видатків на освіту, охорону здоров’я, а соціальна допомога сплачується в межах фактичних фінансових можливостей держави.

4.3. Конституційні принципи політичної системи

Сам термін “політична система” до конституційного права був введений болгарською конституцією 1971 року. Елементами політичної системи є держава, політичний режим, політичні партії, політична ідеологія.

У сучасній науковій літературі політична система має значення універсальної керівної системи соціально асиметричного суспільства, компоненти якої (інституціональний – партії, держава тощо; нормативний – політичні норми разом з відповідними галузями та інститутами права; функціональний – політичний режим; ідеологічний – політична ідеологія) поєднуються в діалектично суперечливе, але цілісне утворення з похідними політичними відношеннями між ланками системи, де первинними є відносини, насамперед, між великими соціальними верствами певної країни. Таким чином, політична система регулює виробництво та розподіл соціальних благ між різними спільнотами, а також їх особистості на основі використання державної влади, участі в ній, боротьби за неї.

Існує кілька різновидів класифікацій політичних систем, серед яких найбільш поширеним є поділ політичних систем на демократичні, авторитарні та тоталітарні. У демократичних системах основним структурним принципом є плюралізм, а функціональним – рольова автономія. Тут присутня багатопартійність (нерідко партій налічується більше сотні, а в Японії з урахуванням найдрібніших – за тисячу), причому дозволяються партії політичної опозиції (у конституції Чехії, наприклад, закріплено принцип змагань), визнається розподіл влади (згідно з принципами стримань та противаг та взаємодії гілок влади); діє кілька центрів прийняття рішень; визнається право прийняття рішень більшістю та охорона прав меншості, здійснюються основні права і свободи людини та громадянина; проголошений та реалізується принцип юридичної рівності; визнані та здійснюються ідеї демократичної, соціальної, правової, світської держави та законності, наявний політичний плюралізм; метод виборності є вирішальним у процесі формування керівництва держави та різних політичних об’єднань; головними методами вирішення конфліктів є компроміс та консенсус. Демократичній системі властиві всі основні елементи політичної демократії. Це - відкрита система у “відкритому суспільстві” і різні прошарки населення, “зацікавлені групи”, партії можуть домогтися вирішення своїх проблем за допомогою різних форм мирного тиску на державну владу.

За авторитарної політичної системи принципи плюралізму та рольової автономії відіграють мінімальну роль та поширюються лише на невелику частину суспільства. Офіційної однопартійності не має, але дозволена діяльність лише певних політичних партій та організацій. Дозволені партії – це не політична опозиція, а керівні та лояльні проурядові партії.

При такій політичній системі існують лише незначні елементи демократії в текстах конституцій. Це - практично замкнута, напівзакрита система.

У тоталітарній політичній системі ліквідується навіть обмежений плюралізм, не існує рольової автономії ланок політичної системи. Створюється єдина, монолітна організація, яка поєднує в одне ціле державу та керівну партію. У деяких країнах з релігійно-тоталітарною або тоталітарно-племінною системою партії забороняються взагалі (Кувейт, ОАЕ, Свазіленд та інші).