3.4. Форми державного ладу

Форма державного ладу – це національно-територіальна організація держави, а також взаємовідносини центральних та регіональних органів.

Унітарна форма державного ладу переважає. До унітарних держав належать: Великобританія, Франція, Італія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Греція, Іспанія, Нідерланди, Португалія, переважна більшість країн Латинської Америки та Африки, Камбоджа, Лаос, Японія і багато інших країн світу.

Федеративна форма державного ладу, на відміну від унітарної, складна, різнобічна й у кожному конкретному випадку має специфічні особливості. Незважаючи на те, що переважна більшість країн має унітарний устрій, федерація є досить поширеною формою державного ладу й існує в багатьох країнах (США, Канада, Аргентина, Бразилія, Венесуела, Мексиканські Сполучені Штати, ФРН, Австрія, Бельгія, Швейцарія, Індія, Федерація Малайзія, Нігерія, Танзанія, Ефіопія, Австралійський Союз, РФ та ін.).

Федерація – це складна (союзна) держава, яка складається з державних утворень, які мають юридичну та певну політичну самостійність. Державні утворення, які складають федеративну державу, є суб’єктами федерації та мають власний адміністративно-територіальний поділ.

Конфедерація - це не союзна держава, а союз держав. Конфедерація може мати свій парламент поряд з парламентами держав-членів, главу конфедерації поряд з главами держав-членів, зазвичай, президентами, свій уряд, але на відміну від федерації акти загальних органів не діють безпосередньо на територіях держав-членів. Ці акти набувають чинності у частинах конфедерації лише після ратифікації відповідними органами держав-членів, які також можуть їх відхилити.

Певні елементи такого конституційно-правового регулювання виявляє Британська співдружність, оскільки в деяких її державах-членах главою держави вважається британський монарх, якого представляє генерал-губернатор (наприклад, в Австралії, Барбадосі, Канаді, Ямайці), хоча в інших державах-членах Британської співдружності є власні президенти (Індія, Кенія та інші).

Питання для самоконтролю

1. Які причини розмаїтості форм зарубіжних держав?

2. Що таке форма правління?

3. Чим різняться монархія та республіка?

4. При якій формі правління існує інститут контрасигнатури?

5. Що таке політичний режим, які його різновиди існують?

6. Які ознаки авторитарного режиму?

Питання для самостійного вивчення

1. Які характерні риси парламентарної республіканської форми правління? Наведіть приклади країн, що мають подібну форму правління.

2. Чим відрізняється радянська республіка від парламентарної? У чому сутність партократичного державного режиму?

3. Які основні теорії демократії Вам відомі? Назвіть основні ознаки демократії.

4. Що лежить в основі розподілу унітарних держав на централізовані й децентралізовані?

5. У чому сутність адміністративної автономії? У яких зарубіжних країнах вона існує?

Тема 4. Конституційні принципи основ суспільного ладу

4.1. Конституційні принципи економічної структури суспільства

Конституційне регулювання економічних відносин обіймає питання власності, праці, розподілу тощо. Сучасні конституції містять спеціальні розділи, присвячені висвітленню цих питань. Так, глава 3 Конституції Іспанії 1978 р. має назву “Про основні принципи економічної та соціальної політики”, а розділ 7 Конституції Бразилії 1988 р. – “Про економічний та соціальний порядок”.

Конституції, побудовані з урахуванням ринкової моделі економіки, встановлюють рівноправ’я всіх видів власності: державної, приватної, муніципальної, хоча правовий режим різних видів власності не однаковий. Так, муніципальна власність може належати на праві приватної власності, якою можна вільно порядкувати, і на праві публічної власності, яку продати неможливо, але можна здати в оренду організаціям або приватним особам з культурною метою, причому порядкування нею відбувається, зазвичай, не на підставі норм цивільного права, а шляхом видання адміністративних актів.

Конституції демократичних країн закріплюють свободу конкуренції та антимонопольну політику. Не дозволяється повне домінування на ринку будь-яких фірм, існує спеціальне законодавство, спрямоване проти монополізму (уперше з’явилось у США – антитрестовське законодавство), на підставі якого судовим рішенням монополії розділяються на кілька підприємств. Так, були розділені рокфелерська компанія “Амерікентелефон енд телеграфкомпанї”, у 2000 році - “ Майкрософт”.

У сучасних капіталістичних країнах, які виходять з принципу ринкового господарства, поряд з тим здійснюється державне регулювання економіки. Винятково ринкової, цілком нерегульованої економіки не існує в жодній країні, хоча рівень та характер державного регулювання неоднакові. Конституційні положення щодо планування економіки зберігаються лише в небагатьох конституціях останнього часу (конституції Бразилії, Іспанії, Португалії та інші) і поступово вилучаються з них. Ці зміни спрямовані переважно проти ідей директивного планування; саме ж прогнозування розвитку суспільства, його різних боків, прийняття відповідних документів практикується в багатьох індустріально розвинених країнах. За ринкової економіки здійснюється не директивне планування, обов’язкове, з відповідальністю за виконання плану, а індикативне (орієнтоване), яке має на меті створення для тих чи інших галузей кращих умов для вкладання капіталу та забезпечує фінансову підтримку з державного бюджету певним проектам.

Конституції країн тоталітарного соціалізму відкидають рівноправ’я різних видів власності, а держава проводить неоднакову політику відносно них: суспільна власність користується перевагами, її державна форма вважається вищою формою власності та підлягає особливому правовому захисту. Найважливіші об’єкти економіки можуть знаходитися лише у власності держави. Приватна власність на засоби виробництва або зовсім забороняється (так було у колишньому СРСР та існує в КНДР), або має обмежений характер (як зараз у В’єтнамі, КНР) та підлягає жорсткому правовому регулюванню. Останніми роками в деяких з них (Китай, Куба) відбувається роздержавлення власності у формі приватизації та акціонування.