5. Необхідність і зміст реформи житлово-комунального господарства в Україні.

Стан житлово-комунального господарства в Україні є вкрай незадо­вільним і вимагає оперативного втручання. Як показав досвід, житлово-комунальне господарство неспроможне ефективно працювати в ринко­вих умовах і надавати послуги належного рівня. Так, підлягає ремонту кожен третій житловий будинок, а 40 тис. будинків (4 % житлового фон­ду), в яких проживає майже 2 млн осіб, є ветхими та аварійними і ма­ють граничний ступінь зносу. На межі повної зупинки перебуває ліфто­ве господарство, де 20 тис. ліфтів потребують заміни. Аварійними є майже третина водопровідно-каналізаційних мереж, 14 % теплових мереж, близько ЗО % теплопунктів, понад 15 % мостів і шляхопроводів. Потре­бує ремонту або заміни четверта частина водопровідних очисних спо­руд, кожна п'ята насосна станція, 40 % насосних агрегатів. Оновити треба більше ніж 80 % рухомого складу міського електротранспорту, значну частину автотранспорту, трамвайних колій та іншої інфраструк­тури.

Житлово-комунальне господарство — галузь з найнижчим рівнем су­часного оснащення. Найгірша ситуація з якістю надання послуг і ста­ном житлово-комунальних підприємств спостерігається у сільській міс­цевості, де проживає значна частина населення. Істотне погіршення протягом останніх років стану майна, основних фондів у житло­во-комунальній сфері було, зокрема, спричинене позбавленням галузі в 2000 р. державної підтримки.

Вітчизняне комунальне господарство є високоенергозатратним. Май­же половина основних засобів на підприємствах комунальної тепло­енергетики працює неефективно. На обслуговування одного квадратно­го метра житла у нашій країні витрачається в 3—7 разів більше енерго­ресурсів, ніж у середньому в Західній Європі, а витрати електроенергії на виробництво та реалізацію одного кубічного метра води вищі на третину. У процесі транспортування у нашій країні втрачається марно 30 % води та 25 % електричної енергії. Ефективність праці в житлово-комунальному секторі вітчизняної економіки у 4—16 разів нижча, ніж у роз­винутих західноєвропейських країнах.

Найсуттєвішими недоліками господарського механізму житлово-комунального господарства, які зумовлюють необхідність проведення до­корінних реформ, є:

— сповільнені ринкові перетворення і структурні зрушення у галузі, відсутність конкурентного середовища;

— незадовільний технічний стан основних фондів житлово-комуналь­ного господарства, у зв'язку з чим — великі втрати ресурсів у мережах внаслідок незадовільного їх технічного стану;

— неповне відшкодування вартості послуг житлово-комунальних під­приємств установленими тарифами, значна регіональна диференціація тарифів;

— практика дотування збиткових підприємств, яка унеможливлює вихід їх з фінансової кризи, розвиває споживацькі тенденції;

— монопольне становище більшості підприємств, що не створює сти­мулів до здешевлення собівартості послуг, зменшення витрат енергетич­них ресурсів і непродуктивних видатків;

— низька продуктивність праці та велика кількість працюючих у жит­лово-комунальному господарстві;

— відсутність кваліфікованих менеджерів, здатних ефективно управ­ляти комунальними підприємствами;

— низька якість послуг і зменшення обсягів їх надання, що призво­дить до зменшення доходів житлово-комунальних підприємств;

— заборгованість населення за надані послуги, велика кількість ко­мунальних пільговиків;

— обмеженість фінансових ресурсів об'єктів комунальної власності, хронічна нестача коштів, необхідних не тільки для потреб розвитку під­приємств, а й для поточного їх утримання.

Напрямки реформування сфери житлово-комунального господарства:

1. Формування нормативно-правової бази функціонування жит­лово-комунального господарства:

2. Забезпечення фінансової стабілізації галузі:

3. Інституційні перетворення в галузі:

— роздержавлення, демонополізація, створення конкурентного середо­вища в житлово-комунальному господарстві;

— ефективне державне регулювання діяльності природних монополій;

— формування цілісної державної регуляторної політики тарифів у комплексі — на електроенергію, газ, водо-, теплопостачання, водовід-ведення;

— створення товариств власників житла, служб замовника, розвиток договірних відносин у галузі;

— встановлення дієвого контролю за встановленням тарифів та їх про­зорістю;

— перехід на енергозберігальні технології, прилади обліку та регулю­вання споживання води та теплоенергії.