2. Методика розрахунку тарифу на транспортні послуги.

Транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробни­цтва і покликаний задовольняти потреби населення та виробництва в перевезеннях. Відомо, що між видами транспорту спостерігається рин­кова конкуренція, але кожний вид транспорту займає своє місце на ринку транспортних послуг.

Фінансова діяльність комунальних підприємств, зокрема міського електротранспорту, опосередковує грошові відносини, пов'язані з фор­муванням та використанням доходів і накопичень підприємств галузі у процесі отримання коштів громадян, бюджету, інших джерел фінансу­вання для забезпечення безперебійного обслуговування населення щодо надання послуг з перевезення.

На транспорті, у тому числі на електричному, не створюється новий матеріальний продукт, який міг би бути відокремленим від процесу ви­робництва і брати участь у господарському обороті в натуральному ви­гляді як товар. Тому обсяги "виробництва" на електротранспорті вимі­рюються показниками просторового переміщення людей. Узагальнюю­чим показником транспортної продукції з перевезення пасажирів є пасажирообіг, що вимірюється в пасажиро-кілометрах.

Транспортним підприємствам притаманна інша форма кругообігу ви­робничих фондів. Відмінності процесу виробництва транспортної про­дукції визначають особливість кругообігу виробничих фондів порів­няно з іншими галузями економіки. У зв'язку з тим, що на транспорті споживається і оплачується не готова продукція, а сам процес вироб­ництва, кругообіг виробничих фондів тут відбувається за формулою

Г—Т...В — Г,

на відміну від схеми кругообігу в інших галузях матеріального вироб­ництва:

Г—Т...В...Т — Г,

де Г — гроші;

Т — товар;

В — виробництво;

Т — готовий продукт (послуга);

Г — гроші з приростом.

Отже, у кругообігу виробничих фондів транспортних підприємств не­має елемента Т — вартість новоствореного продукту. Це зумовлює ко­ротший термін обороту засобів, оскільки продукція (у цьому випадку транспортні послуги) оплачується у момент споживання і час, протягом якого оборотні кошти перебувають у сфері обігу, істотно скорочується за рахунок стадії В — Г і залишається лише обіг допоміжних матері­алів, запасних частин тощо на стадії Г — Т.

Тому для транспорту характерними є незначні запаси матеріальних цінностей, незавершеного виробництва (неістотна частка в оборотному капіталі, стосується здебільшого обслуговування рухомого складу), а показники якості "продукції" транспорту й форми відповідальності за безпеку переміщення пасажирів мають певну специфіку.

Наступна особливість — це специфічність продукту, що створюється живою працею на транспорті. Новостворений продукт виступає у ви­гляді корисного ефекту роботи транспорту, який можна споживати ли­ше під час виробничого процесу. Продукція транспорту є невіддільною від самого процесу виробництва. З цього випливає, що продукцію тран­спорту неможливо нагромаджувати чи резервувати, як це робиться в ін­ших сферах матеріального виробництва.

Розрахунковий тариф на транспортні послуги — це необхідні (нор­мативні) розрахункові витрати з надання транспортних послуг на оди­ницю транспортної роботи. Величина тарифу (Т) визначається за фор­мулою

де С — планова собівартість одиниці послуги згідно з нормативами;

Р — планова рентабельність (прибуток) підприємства, потрібний для його функціонування та розвитку, віднесений до одиниці послуги.

Планова собівартість одиниці послуги визначається розподілом за­гальної суми планових витрат на плановий обсяг транспортної роботи у натуральному вираженні (вагоно(тролейбусо)-кілометри), розрахова­ний на основі нормативів і загальної кількості перевезених пасажирів за групами та категоріями (перевезених пасажирів за разовими квитка­ми (талонами, жетонами), абонементними квитками та пасажирів з правом безплатного проїзду згідно з чинним законодавством), тобто:

де Сзаг — загальна сума планових витрат (собівартість виробництва і реалізації загального обсягу послуг);

Qі — обсяг споживання і категорії споживачів.

Розрахунковий тариф на транспортні послуги переглядається за по­годженням сторін договору (перевізником та органом місцевого само­врядування) у разі зміни цін, тарифів на обладнання, комплектувальні вироби, матеріали, електроенергію тощо, а також перегляду рівня за­робітної плати відповідно до законодавства.

Слід зауважити, що розміри витрат на поточну діяльність і розвиток підприємств у складі тарифу мають визначатися у результаті знахо­дження місцевим органом державної виконавчої влади та органом само­врядування компромісу між потребами комунального господарства, мож­ливостями бюджету і платоспроможністю споживачів послуг.

До складу доходів транспортних підприємств належать:

— доходи від платних перевезень (перевезення пасажирів, які спла­чують за свій проїзд);

— бюджетні дотації (перевезення пасажирів, які користуються піль­гами);

— доходи від інших видів діяльності (доходи, отримані від оренди власних приміщень, надходження від розміщення реклами на зупин­ках та у рухомому складі тощо).

Доходи від платних перевезень становлять до 90 % сукупних дохо­дів. Такі доходи визначаються шляхом множення кількості пасажирів, яку планується перевезти, на ціну одного перевезення (тариф). Переве­зення пасажирів, яким надається пільга, здійснюється за рахунок бю­джетних дотацій, сума яких визначається шляхом множення кількості безплатних перевезень пасажирів на діючий тариф. Доходи від інших видів діяльності плануються на основі досягнутого в попередній період рівня з урахуванням змін, що відбудуться в плановому періоді.

Проте нині і на найближчу перспективу прибуток від основної та ін­шої комерційної діяльності (якщо він є) ще тривалий час не покривати­ме всіх поточних і капітальних витрат підприємства, оскільки практич­но повністю він витрачається на покриття витрат на придбання елект­роенергії та оновлення фізично спрацьованого і морально застарілого парку транспортних засобів.