Додаток а спогади очевидців

Горбань Варвара Степанівна

(записав 18.02.1995 р. студент істфаку ДДУ Снітко Тарас, гр.ІІ-95-1)

« Я народилася у 1912 році в с. Маломихайлівка ( нинішнього Покровського району Дніпропетровської обл.), а під час голодомору 1933 року жила в с. Филі (нинішнього Васильківського району Дніпропетровської обл.). Це село було невеликим (20-30 хат), церкви не було, ходили до неї в інше село на великі свята – Великдень, Вознесіння тощо. Там правив отець Михайло, але в 1932 р. церкву закрили.

Я закінчила лікнеп у Милях і три роки провчилася у семирічці. Навчання не закінчила, бо вдома у батьків було ще семеро менших дітей, яких треба було годувати, і я пішла дояркою колгосп. Тоді колгосп мав назву ім.. Чапаєва, а його головою був Овсій Сидорович Головко. Зараз це колгосп «Рассвет». Під час розкуркулення і в нашому селі знайшли куркулів, це були Федір Мормуль і Сидір Степаненко. Бідняки – п`яниці й нероби Степан Гусак і Дмитро Трохименко заходили до куркулів без дозволу в двір, забирали у них скрині з одягом та худобу. Це вони потім робили і в інших селах. Забране вивозили в інші села, продавали за безцінь з підводи речі односельчан.

Врожай 1932 року був середнім, його майже увесь вивезли на елеватор. Те, що люди залишили собі, взимку забрали ті ж бідняки. Вони просто заходили в двір і засипали зерно на підводи, відвозили невідомо куди. Люди ж плакали, бо нічого не могли вдіяти, бо з цими активістами був міліціонер з пістолетом. Люди ховали хліб, а щоб знайти його, комсомольці ходили по хатах, коли не було дорослих, і нишпорили по всіх закутках. Забирали також і інші запаси, худобу. Правда багатодітним сім`ям лишали одну корову. Залишили й нам. Я ж у 1933-му пішла на роботу на елеватор (ст. Демурина).

Це дало змогу нам прожити, бо з роботи завжди приносила хлібину. Але й у мене померло три маленьких сестрички. Ми їли «козельки», траву. Так і вижили. В селі померла тоді третина людей.

З нашого села ніхто не переселявся, хоча я бачила одну жінку, яка поклала у вагон свою маленьку дитину, а сама сіла у другий поїзд…»[35, С.29]

Жителька с. Єрки Катеринопільського району Чернігівської обл. Сльоза Ніна, 1923 р. народження розповідає

« Мати пішла за харчами і згинула десь. Ми жили в трьох, Я і два малих брати. Їли жолуді, бур`ян …пухли дуже, а з ніг текла якась смердюча юшка»[1,С.62]

Кольба Пистина Хомівна, 1918 р.н.

( записав від своєї бабусі студент ДДУ Кольба Валентин )

П.Х. Кольба народилася 12 червня 1918 р. у с. Перещепине ( нині Дніпропетровської обл. ), жила там й під час голоду 1933 р…

… Голод у 1932-1933 рр. був страшенний, вимирали цілі сім`ї, хати залишалися порожніми. У сусідки Пистини Хомівни – Марії Шпигацької на очах померли батьки і дві сестри. По селу їздили люди у бричках, підбирали трупи, які потім закопували. Люди навіть боялися ходити пізно по вулицям, бо були випадки людожерства. Так, Катря Роменська з`їла свою сестру. П.Х. Кольбі та її родині допомогла вижити корова, їли все, що траплялося на очі. Так, брали лободу, сікли, змішували з пригорщею борошна і пекли малаї. Ловили та їли горобців, рвали рогіз на річках. «Активісти» були свої, сільські, – Й.І. Кравець, Настя й Ганна Яновські. Вони шукали зерно, котре люди закопували в землю, щоб врятувати своє життя. [35, С.94-95]

Ворона ( Іванова ) Пелагея Оникіївна, 1912 р.н.

« Було так, що з десяти хат залишалася одна, в якій ще живуть люди, а дев`ять зростало бур`яном. Це означало, що ткт уже немає нікого в живих».

Романченко Давид Сидорович, 1901 р.н.

« Страшна голодовка почалась у 1933 році. Зимою група людей їздила і забирала, у кого що є. Казали, що що це приказ Сталіна. Голод був штучно зроблений для того, щоб люди були покірні. Гірка доля випала на наше покоління. Голоду 1932-1933 рр. пояснень і випрадань немає і не буде!»

Зі щоденника Олександри Радченко, 1896 р.н.(Сумська обл..)

Апрель 1933 г.

Факты голода.

… Люди умирают по нескольку человек в день в каждой деревне, и это по всей Украине. Вчера пришел Леонтий Петрович Ткачев, он член коллектива. У него болит нога. Он распух. От голода, умолял чего-нибудь дать ему. Накормили чем могли. Я пожаловалась ему, что кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а теперь она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Кровельщик Коржев все время поддерживает семью мясом собак. Пришел Плугин, член коллектива «Свобода». Там рабочим дают без хлеба раз в день похлебку. Плугин тяжело дышал и еле держался на ногах. Он умолял дать ему кусочек хлеба идва колоска кукурузы для посадки. […][26, С.551]