134. Постсоціалістичні країни у світовому інтеграційному полі. Інтеграційний вибір України.

Місце перехідних економік у системі світового господарства визначає цілий ряд суперечливих факторів. З одного боку, це прагнення переважної більшості колишніх соціалістичних держав увійти в політичні, військові та економічні структури Заходу. Об’єктивна реальність сучасного етапу розвитку цих країн зумовлює необхідність активної взаємної співпраці країн між собою. Йдеться про існуючу досі залежність більшості постсоціалістичних економік від російської паливо-сировинної бази, низьку конкурентоспроможність їхнього національного виробництва, близьке географічне розташування країн. У 2004 р. Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Естонія, Латвія, Литва приєдналися до ЄС. Саме вступ до ЄС є стратегічною метою України. Прогнозується, що в перші 10 років 21 століття приєднання низки постсоціалістичних країн до ЄС спричинить певні суперечливі наслідки. Позитивними серед них є: сам факт входження економік зазначених країн у систему міжнародного європейського поділу праці, формування тут нових галузей спеціалізації, орієнтованих на світові ринки; поступове зростання якості продукції країн Центрально-Східної Європи до рівня західних стандартів, а отже, підвищення рівня добробуту населення цих країн. Важливе значення в цьому відіграватимуть майбутні дотації з боку ЄС новим державам-учасникам. Проте вступ до ЄС країн Центрально-Східної Європи означає для них повну відмову від протекціоністських заходів для західних ринків.

Для України існує декілька моделей економічних взаємовідносин з постсоціалістичними країнами. Зазначимо регіональні інтереси України:

- У- ЄС (Європейський Союз)

- У-ОЧЕС (Організація чорноморського економічного співробітництва)

- У – СНД (Співдружність Незалежних Держав)

- У- країни Центрально-Східної Європи

Все ж таки довгострокова мета зовнішньоекономічної політики України – вступ до ЄС.

135. Проблема формування Україною національної економічної внутрішньої та зовнішньої стратегій розвитку на основі урахування аспектів варіативних світових економічних стратегій.

Вчені зазначають, що для індустріальних країн перехідного типу (України в тому числі) в умовах глобалізації є один безальтернативний стратегічний курс: поєднання стратегій розвитку народного підприємства у формі малого і середнього бізнесу, фінансово промислових груп, здатних витримувати глобальну конкуренцію на світових ринках, стратегій інноваційно-випереджального розвитку і все це має відбуватися при сильному й ефективному державному регулюванні. Метою стратегії України є забезпечення підґрунтя в країні як високо розвинутої соціальної за своєю сутністю, демократично-правової держави та її інтегрування і світовий економічний процес як країни з конкурентоспроможною економікою, яка здатна вирішувати найскладніші завдання свого розвитку. Проте, на сьогодні Україна не має чіткого плану реалізації даної стратегії економічного розвитку. Серед причин, які гальмують процес реалізації стратегії можна зазначити наступні:

- Недосконалість законодавства в частині стимулювання з боку держави науково-технічної та інноваційної діяльності

- Приховані мотиви лобіювання власних інтересів державноїелітиі протягуванням через Верховну Раду законів виключно у своїх власних інтересах

- неефективність державного менеджменту.

- штучне гальмування переходу від промислового суспільства до інноваційного через високе субсидування «старих» галузей, занадто високі податкові бар’єри, надмірна б’юрократизація органів влади,

- недостатньо сприятливі умови для розвитку малого та середнього бізнесу

- Відсутність сформованої інноваційної інфраструктури

- низький рівень інвестицій (зовнішніх та внутрішніх)