109. Економічні системи країн Ісламу.

Ісламська економіка - це ісламське уявлення про економічні проблеми, яке включає сукупність основних принципів та основних економічних показників, а також аналіз способів здійснення економічних перетворень в рамках даних принципів і показників. Іншими словами, ісламська економіка є законне (ісламське) використання видобутих природних ресурсів і ефективна їх переробка.

Основи ісламської економіки були закладені, ще в працях відомих середньовічних мусульманських богословів та правознавців: ал-Газалі, Ібн Халдуна, Ібн Таймійі та ін. Сучасні ісламські теологи трактують визначення соціально-економічної концепції ісламу, як систему закладених у Корані цінностей, які визначають межі економічних дій, та дають їм морально аргументовану мотивацію з метою забезпечення справедливої рівноваги між матеріальними й духовними потребами, між індивідуальними й суспільними обов'язками.

Ісламська економічна модель у загальних рисах може бути зведена до кількох рівноцінним в концептуальному відношенні положенням, сформульованим на що проходила в листопаді 1988 р. в Тунісі під егідою Ліги арабських держав науково-практичної конференції з проблем економічної системи Ісламу:

1) повне право власності на все, що існує в світі, належить тільки Аллагу (а через Нього - всієї мусульманській громаді). Людина виступає лише довірчим власником наявних у його розпорядженні багатств і благ;

2) все, що робить людина в цьому світі, відбувається за згодою і з відома Аллаха;

3) приватна власність, яку затвердив Іслам, обмежується законними способами присвоєння, витрачання коштів і сплатою фінансових боргів;

4) економічний порядок в Ісламі поєднує збалансованість із соціальною справедливістю.

Процес «ісламізації економічних відносин», що відбувається в мусульманському світі, має 2 рівні: теоретичний – на якому відбувається боротьба ідей сучасних ісламських теологів про суть і зміст ісламської економічної доктрини, та практичний – представлений реально існуючими кредитно-фінансовими інститутами, що діють на принципах ісламської економіки. Тут можна виділити: 1)міждержавні інститути;2)системи приватного капіталу;3)національні ісламські кредитно-фінансові інститути. Довгий час економічні системи країн Ісламу розвивались по західному зразку. Ситуація змінилась з початком розвитку економіки мусульманських країн.У цей час відбувається підвищення національної самосвідомості, що супроводжується зростанням ролі релігії в житті мусульман. Нині практично у всіх країнах, де проживають значні мусульманські громади, функціонують різні інститути, в основі яких лежить положення шаріату. Лідером тут є Малайзія, де прийняте спеціальне законодавство, що регулює питання ісламської економіки і фінансів: закон про ісламську банківську справу, закон про ісламське страхування, та ін.

110. Економічні реформи в Китаї: цивілізаційний контекст успіху.

За розмірами ВВП, розрахованими за поточним курсом, Китай посідає четверте місце в світі (2879 млрд дол. у 2007 р.); в розрахунку ж за паритетом купівельної спроможності валют (ПКС) він уже вийшов на друге місце після США (7043 млрд дол. у тому ж році). Це становить 10,7% від світового показника (США – 21%).

Сучасні економічні стратегії Китаю беруть початок з 1978 р., коли було проголошено курс на економічну реформу, в основу якої покладалися перебудова відносин власності й формування соціалістичного ринку. Реформа має довготерміновий характер й здійснюватиметься у три етапи:

• до 2000 р. планувалося збільшити валову продукцію промисловості і сільського господарства у 4 рази, забезпечити досягнення середнього достатку життя народу;

• до 2021 р. – підняти Китай до рівня середньорозвинутої країни;

• до 2049 р. – перетворити Китай на високорозвинуту державу.

Головною метою стратегії залишається побудова комунізму в країні через сто років після перемоги соціалістичної революції в Китаї (1949 р.). Китай здійснює активну зовнішньоекономічну політику. В 1979–2001 р. він використав 394 млрд дол. іноземних інвестицій. В 2000–2002 рр. щорічне надходження прямих іноземних інвестицій становило 40–50 млрд дол. На початок 2002 р. в Китаї були накопичені інвестиції з більш ніж 170 країн; кількість підприємств з іноземними інвестиціями досягала 390 тисяч. Основна маса прямих іноземних інвестицій прибуває в Китай через Гонконг (30% у 2005 р.); значна кількість інвестицій надходить з країн Латинської Америки (19%); великими інвесторами в китайську економіку є також Японія й Південна Корея. Зі свого боку, КНР поступово сама перетворюється на експортера капіталу. В 2006 р. обсяг прямих китайських інвестицій за кордоном перевищив 63 млрд. дол.

Формуючи стратегічні цілі економічного розвитку, китайський уряд останнім часом дедалі більше враховує глобальний чинник. Активне включення Китаю в глобальні процеси й бурхливе зростання його економічного потенціалу перетворює його не тільки в регіональний, а й у глобальний чинник розвитку світової економіки.