108. «Економічне диво» (цивілізаційний досвід країн Південно-Східної Азії).

У 60-70-ті роки ХХ ст. відбувається швидке економічне Ряд країн Схо­ду після здобуття незалежності впевнено пішли за передовими країнами Америки та Європи і досягнули на цьому шляху неабияких успіхів. Передо­вими індустріальними державами світу швидко стали Японія, Сінгапур, Півден­на Корея. Впевнено крокують вперед Малайзія, Індонезія, Таїланд. Ці держави знайшли своє місце на світовому економічному ринку, зуміли відійти від ролі сировинного придатку і запровадити у свою економіку нові передові техно­логії. Причому часто їх розвиток відбувався не стільки в результаті використання природних ресурсів (у Сінгапурі їх, наприклад, взагалі практично немає), скільки ізза розумної і правильної політики держави.

Японське економічне диво. Розпочалося приблизно у 1948 р. Окупаційні власті здійснили ряд економічних реформ. Було введено антимонопольне законодавство, згідно з яким розпущено найбільші монопольні концерни. Американські фінансові радники провели реформу податкової системи. Були зменшені податки на підприємницьку діяльність. Встановлювався твердий обмінний курс ієни. Реформи в цілому пожвавили і посилили конкуренцію підприємців, сприяли росту виробництва.

Японці успішно використовували зарубіжні досягнення в найсучасніших галузях індустрії. Дуже ефективною виявилася в Японії система пожиттєвого найму на роботу (патерналізму), за якою платня щорічно зростає і залежить від віку і стажу. Зовнішньоекономічні зв'язки, насамперед торгівля, набули для Японії особливого значення. Імпорт сировини, якої у країні майже немає, йде головним чином із держав, що розвиваються, за низькими цінами. Дешева сировина також сприяла піднесенню японської економіки. Готову продукцію Японія вивозить до розвинутих країн — США, Канади, Австралії, країн Європи.

Південнокорейське економічне чудо. Цю "історію успіху" пов'язують з високими темпами зростання ВНП, які склали 8,6% у період з 1962-1988г і перетворенням країни з традиційно сільськогосподарської у цілком індустріальну, серед досягнень якої рівень ВНП на душу населення більш 5000 $ і 13 місце в списку провідних торгових держав світу. На стрімке зростання економіки Південної Кореї надавали і впливають самі різні чинники - об'єктивні і суб'єктивні, економічні і політичні, внутрішні і зовнішні, такі як: - Орієнтована на експорт, на взаємодію із зовнішнім світом стратегія розвитку;

- Сприятливий міжнародний економічний клімат 60-х-першої половини 70-х років, що полегшив доступ до зовнішніх джерел ресурсів;

- Сильне й ефективне керівництво в особі авторитарних урядів, що відклали демократичні і політичні перетворення на користь економічного розвитку;

- Відносно малі витрати на зміст військово-промислового комплексу (2-3% проти 60-70% північно-корейських витрат);

-Залучення іноземних капіталовкладень - як фінансових, так і технологічних: промислове устаткування і "now how";

-Етнічна і культурна однорідність, а також конфуціанська традиція, особливу цінність що додає працьовитості, освіті, життєвому успіху і відданості своїй нації.