104. Цивілізаційна специфіка країн «конфуціанського поясу».

Цивілізації представляють собою величезне паракраїнне, наднаціональне світове утворення, для кожної з яких характер­ний специфічний прояв людини, своєрідність культури, традицій, менталітету, загальне сприйняття світу.

У XX ст. західна цивілізація зберегла свою економічну й промислову могутність. Однак у першій його половині західному диктату кинула виклик православна цивілізація (на чолі з СРСР), а в другій — японська і мусульманська. Зокрема, частка останньої у світовому економічному продукті зросла у 3,4 раза. Стрімко набирає темпів і китайська цивілізація. За прогнозами, до 2030 р. Китай стане першою державою світу за обсягом ВВП, обігнавши США. Японська цивілізація, здійснивши економічний стрибок у 50-60-і роки, зазнала стагнації у 90-і роки, але залишається другою за економічним і промисловим потенціалом. На межі катастрофи переб. З переходом від фордизму до тойотизму (90-і роки) у передових країнах, особливо в Японії, активно формуються віртуальні підприємства, або підприємницькі мережі, організовані на основі гнучкого автоматизованого виробництва, логістичних систем та інформаційних технологій управління. Великі підприємницькі мережі дедалі частіше організовуються у вигляді віртуальних корпорацій, які можуть поєднувати великі, середні й малі підприємства, а також передбачають гнучке стратегічне управління, децентралізацію власності («перехресне» володіння акціями), електронну комерцію тощо уває православна цивілізація.

105. Цивілізаційна специфіка стратегій країн Ісламу.

Ісламська модель порядку формується зв'язку з відродженням ісламу, а також внаслідок посилення зовнішньополітичного тиску на близькосхідні країни, розчарування в ефективності арабо-ізраїльского мирного процесу в тому, цю стосується інтересів палестинців. Посилення ісламського фундаменталізму - то реакція на модернізацію соціально-економічного життя по-західному, що пов'язане із відмовою від традиційних східних цінностей.

Перемога ісламської революції в Ірані (1979 р.) та успіхи ісламських рухів в інших країнах регіону спричинили перетворення ісламу на значну гео-політичну силу. А після розпаду СРСР ісламізм набуває поширення й на пострадянському просторі, що висуває перед урядами нових незалежних держав неабиякі проблеми. У країнах регіону, що поки дотримуються прозахідної орієнтації (Туреччина, Саудівська Аравія, Єгипет), діють проісламські політичні сили, які мають масову підтримку населення, здатні досягти влади і докорінно змінити міжнародну ситуацію в регіоні. Ісламське мислення чітко спрямоване проти західної експансії та сіонізму. Поміркований мусульманській рух прагне відновити ісламський порядок шляхом співробітництва і єдності. Але він не має надійних програм, належної конструктивної прагматики, здатних забезпечити економічний поступ. Вкрай радикальні угруповання обрали тактику тероризму, збройного вирішення проблем (Ліван, Афганістан, Таджикистан, Чечня). І це загрожує безпеці та стабільності в усьому регіоні.