14.Основні індикатори економічного потенціалу та рівня розвитку країн (ввп, врп, піі, індикатори економічного добробуту) і варіативність міжнародних економічних стратегій.

ВВП — головний індикатор економічного розвитку і найбільш повний показник сумарного обсягу виробництва товарів та послуг за певний період. Характеризує кінцевий результат виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів у сфері матеріального і нематеріального виробництва. Вимірюється вартістю товарів та послуг, виготовлених цими одиницями для кінцевого використання. ВВП — сума валової доданої вартості (ВДВ) галузей плюс чисті податки на продукти (ПДВ) та імпорт (ЧПІ) не зараховані до неї: ВВП = ∑ ВДВ + ПДВ + ЧПІ. ВРП – валовий регіональний продукт, який характеризує рівень розвитку економіки регіону. ПІІ — це закордонні інвестиції, величиною у понад як 10 відсотків статутного капіталу, що дає зацікавленій стороні право на участь в управлінні підприємством. ЧЕД (чистий екон.добробут країни) Вчені-економісти робили і роблять спроби сконструювати нові показники економічного добробуту суспільства, які враховували б ті чинники, що не враховує ВВП, тобто були позбавлені недоліків ВВП. ЧЕД був введений у наукову термінологію в 70-ті роки, він відображає результати, не тільки показані в структурі ВВП, а й результати діяльності, що здійснюється в межах домашнього господарства; результати тіньової економіки; міру та спосіб використання вільного часу для підвищення освіти, виховання дітей, фізичного та духовного розвитку; негативні наслідки функціонування виробництва (стан природного навколишнього середовища) тощо. Варіативність стратегій: за рівнем розвитку країн, стратегії: домінуючих країн, розвиваючихся, перехідних; за концептуал.основою: індивідуалістські (виживає найсильніший, індивід-зм руйнує сусп-во), комунітаристські (суб’єкти пов’язані 1 метою і ця мета виводить суп-во на 1 рівень, увесь світ має стати єдиним, потужні країни повинні допомагати слабким,руйнування системи колоніалізму); за стратег. метою залежно від рівня розвитку: виживання (подолання внутр.екон.криз; стабіл.екон.розвитку; консервація екон. структури), наздогоняльні (стаб-я екон.розвитку, досягнення макроекон.рівноваги, форм.засад міжнар.конкуре-ті, реструкт-я нац.екон.), лідерства (форм.засад інов. лідерства, екон.експансія).

15.Детермінанти формування міжнародних економічних стратегій розвитку.

МСЕР – це збудовані на певних принципах коцептуально-виверіні міжн-орієнтовані екон. політики суб’єктів МЕВ, які покликані забезпечувати їх визначене позиціонування у глоб. середовищі і відповідно, визначають характер МЕВ. МЕС - це цілісна система дій суб’єкта, спрямованих на реалізацію мети, завдань та пріоритетів його екон. відтворення з урахуванням комплексу впливів ендогенних та екзогенних чинників, розрахована на тривалий час. Фактором формування МЕС є узгодженість націон. і міжнар. транснаціональних інтересів макро і мікроекон. рівня. Потреба у консолідації стратегії загострюється у кризвоий період, але з глоб. розвитком світу така стратегія неможлива. Передумови множення та диверс-сті: 1. збільшення відкритості світ.екон.; 2.уніфік-я світ розвитку; 3.посилення ТНК складової; 4.ств. ситеми МО; 5.існування міжн.фін. сфери, що відірвана від реального вир-ва. Передумови формування МЕС: 1.розуміння, на яких принципах будується робота господарських та регулюючих механізмів – теоретичне пояснення господарської системи; 2.врахування системи інститутів, на яких базується господ. система; 3. врахування обумовленості та взаємозалежності напрямків екон. політики; 4.визначення політики підтримання господ. порядку як домінуючої функції держави.

16.Класифікація економічних стратегій країн (за рівнем розвитку, цивілізаційною приналежністю, інституціональною та галузевою структурою економіки, рівнем конкурентоспроможності, параметрами середовища розвитку).

МЕС - це цілісна система дій суб’єкта, спрямованих на реалізацію мети, завдань та пріоритетів його екон. відтворення з урахуванням комплексу впливів ендогенних та екзогенних чинників, розрахована на тривалий час. за рівнем розвитку країн, стратегії: домінуючих країн, розвиваючихся (переферійних), перехідних; за цивілізаційною приналежністю: західноєвроп., східноєвроп., північноамер., латиноамер., африк., південноаз., східноаз. за концептуал.основою: індивідуалістські (виживає найсильніший, індивід-зм руйнує сусп-во), комунітаристські (суб’єкти пов’язані 1 метою і ця мета виводить суп-во на 1 рівень, увесь світ має стати єдиним, потужні країни повинні допомагати слабким,руйнування системи колоніалізму); за стратег. метою залежно від рівня розвитку: виживання (подолання внутр.екон.криз; стабіл.екон.розвитку; консервація екон. структури), наздогоняльні (стаб-я екон.розвитку, досягнення макроекон.рівноваги, форм.засад міжнар.конкуре-ті, реструкт-я нац.екон.), лідерства (форм.засад інов. лідерства, екон.експансія); за параметрами середовища розвитку: стратегія відкритості, автаркії, стратегія глобалізації.