30.Мобілізаційні моделі як форма реалізації наступальних стратегій розвитку.

Основним принципом мобілізаційної моделі є розвиток економіки у режимі закритості або автаркії. Осноні риси: автаркічність/закритість; провідна роль держави; комунітаризм; сильна ідеологічна складова; планіфікація; роль особи чи партії. Успіхи застосування мобілізаційних моделей у різних країнах, зокрема: у Німеччині в ХVIII ст. – індустріально-мобілізаційна модель Ліста, в ХІХ ст. - мобілізаційна модель Бісмарка; у ХХ ст. – американський „Новий курс” Рузвельта; мобілізаційна модель економічної модернізації Де Голля у Франції; німецька повоєнна мобілізаційна модель експортної експансії Ерхарда; японська повоєнна інноваційна модель; з більш сучасних – китайська мобілізаційна модель індустріального прориву, тощо.

Важливим елементом ММ є створення держ.сектора економіки. Завдання сектору: ств.стратег.інфро-ри мобіл. розвитку; форм-ня екон.бази раціонального управл-ня і контролю за процесами в сусп-ві; форм-ня каналу впливу на всі екон. процеси; форм-ня сектору зайнятості; форм-ня базового рівня зарплати і еталонів розвитку ринку праці; створ.бази для потреб соціал. сфери; форм.держ.ресурсного потенцілу. Напрямки форм-ня держ власності: ств.нових під-в держ форми; акціон. участь і субсидування діючих під-в; націонал-я; фінанс-ня вир-в якм будуть приносити більші податки; викуп приватних під-в; примусове повернення у держ власність незаконно приват. під-в; санації, реприватизація, процедура банкрутств.

96. Регіоналізація як цивілізаційне явище.

Регіоналізацію, розглядають на рівні максимум двох дійсностей - процесів і функцій. Регіоналізація в геополітичному (країнному) фокусі – це підхід учорашнього дня, що може бути не зовсім коректним в обговоренні питань майбутнього. Розгляд країни з погляду різних регіонів її сьогоднішньої включенності не враховує фактор внутрішньополітичної ситуації, оскільки прогноз виходить з уявлення про те, що було б якби еліта нічого не робила. Це стає можливим у силу розриву між поколіннями еліти, молодше з яких бачить, що попереднє покоління не робить нічого суттєвого в їхньому баченні світу. Ця проблема породжує утопії, так само ефектні, як і марні для прогнозу.

Регіоналізація в геоекономічному фокусі – це підхід сьогоднішніх глобалістів - регіоналізація через управляючі інфраструктури, що мають позакраїнну природу. Тут потрібно розрізняти зони, охоплені тією чи іншою інфраструктурою, і зони поза нею. В геоекономічному фокусі регіони перестають бути просторовими, не мають більше сильного співвіднесення з поділом світу на країни. З розвитком фінансової, транспортної, комунікаційної та інших інфраструктур світ стає мережним. В цьому сенсі можна говорити про вузли інфраструктури (наприклад - міста) та локуси (наприклад, зони охоплення залізницею, покриття мобільним зв'язком, зони дії тієї чи іншої банківської мережі). Через розвиток інфраструктур та зростання їх вирішальної ролі в світі відбувається поширення технологій через проникнення інфраструктур з боку країн Європи та США. Отже всі ці процеси не можна оцінювати через регіональні просторові структури, що прив'язані до географічного положення.

На геокультурному рівні регіоналізація як реальне просторове уявлення взагалі зникає. У геокультурному фокусі глобалізація відбувається у віртуальному просторі, мережним чином. Головний ресурс - нові знання, а головне завдання геокультурного фокусу - пропозиція цивілізаційної парадигми, нових смислів життя для людства. Регіоналізація відбувається не тільки як об'єктивний процес, а значною мірою як суб'єктивний. Регіоналізація залежить від того, носієм яких уявлень є національна еліта країни (в позиції регіональної, національної та субрегіональної) геополітичного фокусу, чи є у неї геоекономічні стратегії, чи розвиваються геокультурні уявлення.