13.Основні світові теоретичні моделі економічного розвитку і стратегії міжнародної економічної поведінки країн.

Сучасні націон. і міжнар. екон.стратегії приділяють особливу увагу таким аспектам екон. розвитку і екон. зростання як загальна організація економіки, її конкурентноздатність, стабільність та здатність до виживання у екстремальних умовах внутрішньої та зовнішньої середи. В сучасній науці виділяють види моделей: 1.модель лінійних стадій розвитку (зростання); 2.теорія структурних трансформацій; 3.теорія зовнішньої залежності; 4.неокласична модель вільного ринку; 5.теорія ендогенного зростання; 6.модель сталого розвитку. Слід зазначити, що перелічені моделі й теорії на час їхнього виникнення стосувалися переважно країн, що звільнились від колоніальної залежності, – так званих молодих незалежних держав, або країн, що розвиваються. Еволюція поглядів: У 50—60-ті роки переважали наукові й соц-політ. концепції та доктрини, згідно з якими процес розвитку уявлявся як сукупність послідовних стадій екон. зростання, що їх повинна пройти будь-яка країна. Вважалось, що країнам, які звільнились, слід лише повторити шлях більш розвинутих на той час капіталістичних чи соціалістичних держав на основі оптимального поєднання головних факторів виробництва, і насамперед ефективного використання інвестицій, заощаджень та іноземної допомоги. Перевага віддавалась кількісним критеріям економічного розвитку, що асоціюються з високими загальними темпами економічного зростання. В 70-ті роки у зв’язку з кризами у західній екон. науці та й в окремих молодих незалежних державах значну увагу почали приділяти структурним трансформаціям, що мають передувати самопідтримувальному зростанню. Другий напрям, який теж набув популярності в цей період, дістав назву теорії зовнішньої залежності (екзогенного зростання чи екстернальних факторів). У 80-ті роки знову ж таки під значним впливом кризових явищ у світовому господарстві, на перші позиції висунулась неокласична концепція, в якій головний акцент зроблено на конструктивній ролі вільних ринків, на необхідності лібералізації економіки, її зовнішній відкритості, приватизації власності, шституціональній перебудові тощо. Ще одна новітня модель економічного розвитку, що виникла як відповідь на виклик глобальної природно-господарської трансформації, була сформульована в 1992 р. в Ріо-де-Жанейро на Всесвітній конференції з проблем розвитку і довкілля. Вона дістала назву моделі сталого (стійкого) розвитку. Суть сталого розвитку полягає у забезпеченні такого господарського зростання, яке дає змогу гармонізувати відносини людина—природа (довкілля) та зберегти навколишнє середовище як для нинішнього, так і для майбутніх поколінь. В цей же період, тобто на початку 90-х років, на противагу неокласичним теоріям економічного розвитку і зростання виникла концепція ендогенного зростання, або нова теорія зростання, її головні постулати зводяться до визнання переважної ролі внутрішніх факторів і джерел економічного розвитку, що відтворюються у відносно відособлених націон. екон. системах. Саме вони мають відігравати роль пускових механізмів госп-го зростання. Важливою рисою нової теорії екон.розвитку є наголос на посиленні регулюючої ролі держави в госп.процесах.