64. Стратегії та проблеми розвитку європейської спільноти і національних держав.

Головною сферою інтеграційного розвитку в рамках ЄС була і залишається економіка. в цьому плані центральною задачею є формування уніфікованого економічного простору, в якому всі діючі особи, як фізичні, так і юридичні, були б поставлені в усіх країнах ЄС у рівні умови незалежно від своєї національно-державної належності. ЄС набуло характер самостійно діючої особи на міжнародній арені. це виявляється і в ООН, і на багатьох міжнародних конференціях і переговорах, і у зв’язку з різноманітними проблемними міжнародно-політичними ситуаціями.

Союз проводить вельми активну політику по відношенню до країн «третього світу»; по лінії ЄС надається допомога пострадянським країнам (програма економічної реконструкції у відношенні до країн центральної і східної європи (phare) і програма технічної допомоги країнам СНД (TACIS)).

Рівень протекціонізму у країн Східної Європи значно вище ніж в ЄС, але при приєднанні їх господарства залишаються фактично без яких-небудь попередніх захисних бар’єрів перед вельми конкурентоспроможними товарами і послугами євросоюзу, і для того, щоб вижити, підприємствам цих країн буде потрібна всеохоплююча структурна і організаційна перебудова економіки. безумовно, єс надає фінансову допомогу країнам-учасницям, але можливості країн-донорів не нескінченні, і країнам, які вже зараз планують приєднатися до єс прийдеться покладатися на власні сили. причому, як джерело додаткового доходу їм підказуються реформи системи пенсій і соціального забезпечення, налогової системи і підвищення цін місцевого продовольства на 30-80%, тобто до внутрішнього рівня цін ЄС.

Після приєднання до ЄС для претендентів (Болгарії, Угорщини, Кіпру, Латвії, Литви, Польщі, Румунії, Словаччини, Словенії, Чехії, Естонії) стануть остаточно відкритими ринки Євросоюзу. Однак, скористатися цією відкритістю зможуть перш за все аграрні експортери. імпорт промислової продукції країн, які зараз претендують на вступ до Євросоюзу, вже зараз практично безмитний і від вступу можна очікувати лише збільшення жорсткості регулювання виробництва за новими, західноєвропейськими правилами конкуренції, а також за технічними стандартами і нормами захисту споживачів.

Адаптацію країн, що збираються приєдналися до ЄС, до нових умов ускладнює те, що цього разу Євросоюз схильний приєднати нових членів виключно на своїх необговорюваних і нерівноправних умовах:

*від нинішніх претендентів вимагається стовідсоткове і безумовне виконання вимог ЄС, який отримує абсолютний пріоритет над їх національним правом аж до прямого втручання;

*до існуючих претендентів застосовується єдиний і стандартний підхід, який не враховує їх національної специфіки;

*Євросоюз залишає за собою право на обмеження у допуску визначених раніше країн до певних аспектів свої прав і свобод. це, наприклад, стосується свободи пересування робочої сили.

64. Постсоціалістичні країни у світовому інтеграційному полі.

Глобалізаційні тенденції загалом не забезпечують реалізацію сподівань щодо швидкого приєднання постсоціалістичних країн до світу сталих західних демократій із їхнім економічним рівнем і якістю життя. Навпаки, не в останню чергу, завдяки зазначеним тенденціям, постсоціалістичні країни все відчутніше зміщуються, а певною мірою витісняються, на світову напівпериферію, а в окремих випадках – у периферійні зони. Тому, якщо ми й потерпаємо від глобалізації, яка тісно пов'язана з постсоціалістичними перетвореннями, то не тому, що глобалізація є злом, а тому, що політичне керівництво не здатне в нових умовах проводити мудру й ефективну політику. Як глобалізація, так і трансформація –необхідні процеси. В умовах постсоціалістичної трансформації, глобалізація кінці кінців надає більше додаткових шансів, ніж

створює додаткових ризиків. Сальдо цих нових процесів, які виникли в результаті взаємодії між глобалізацією і трансформацією, може і повинне бути позитивним, але це знову ж таки залежить від політики.

Постсоціолістичні країни у світовому інтеграційному полі використовують стратегію навздогоняючого розвитку,вже готова модель використана у більш розвинутій країні з невеликою переробкою під себе за для отримання бажаних результатів.Постсоціалістичні країни належать саме до країн з неорганічним типом модернізації. Здійснюючи одночасно перетворення у всіх сферах суспільного життя, вони, фактично, прагнуть “вписатися” у світовий модернізаційний процес. Для них, за висловом Д.Ептера, “модернізація є свого роду надією на майбутнє”. При цьому модернізаційні імпульси, як правило, надходять “згори” від владних інституцій, а тому домінуючою, інколи визначальною, поряд з економічною та соціокультурною, є модернізація політична — “процес трансформації суспільства, який супроводжується формуванням політичних інститутів, соціальною мобілізацією та розширенням політичної участі, поширенням демократичних цінностей і норм, властивих розвиненим країнам, у країнах менш розвинених”.