64. Міжнародні економічні стратегії і екологічна рівновага.

Обмеженість природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища, випереджаючий зростання чисельності населення в порівнянні з ресурсними можливостями планети, розрив, що не зменшується, а деколи навіть збільшується, між бідними і багатими країнами – все це нині викликає тривогу людства. На світовому рівні існують стратегії екологічної безпеки при ООН (Програма ООН по оточуючому середовищу ).Стратегії захисту оточуючого середовища - необхідна умова стабільного розвитку і перспективного планування. Прийняття всесвітньої стратегії охорони природи має метою розробку принципів природокористування не тільки на сьогодні , але й на майбутнє. Базовими принципами є: раціональне використання природних ресурсі; облік природоохоронних потреб; обов’язок всіх країн запобігати погіршенню оточуючого середовища ( проблема Чорнобиля).

Природне середовище впливає на економіку і життя людства за такими напрямами:

• надання відновлюваних та невідновлюваних ресурсів як затратних факторів економічного зростання;

• освоєння та асиміляція відходів виробництва і побічних продуктів;

• прямий вплив на самопочуття людей;

• загальна екосистемна функція (гарантія кліматичного чи екологічного кругообігу).

Хоча між трьома складовими реального капіталу існує тісний взаємозв'язок і взаємовплив, вони не є взаємозамінними. Тому стійкий розвиток є можливим за умов збереження продуктивності навколишнього природного середовища.

Природний капітал називають ще екологічним, або екокапіталом, який має відповідні фізичні виміри, класичну продуктивність та інші функції, пов'язані з каліталовіддачею. Йдеться про використання відновлюваних та невідновлюваних природних ресурсів за збереження бажаної продуктивності та здатності до відновлення.

При цьому використання відновлюваних природних ресурсів протягом тривалого часу не повинно перевищувати обсягів їхнього відновлення. Використання ж невідновлюваних природних ресурсів не повинно перевищувати обсягів виробництва заміщуючих їх аналогів. Обсяги викидів та скидів в навколишнє природне середовище забруднюючих речовин та енергій не повинні перевищувати можливостей довкілля до їх безболісної асиміляції.

Дані якісні критерії є визначальними при визначенні темпів економічного і соціального розвитку у поєднанні з довгостроковим забезпеченням збереження природних умов життєдіяльності.

Питанням стійкого розвитку була присвячена Всесвітня конференція ООН з довкілля і розвитку, яка відбулася в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) у 1992 р. Представники майже 180 держав світу підтримали Програму дій на XXI ст., яка розглядає розвиток, екологію, економіку та соціальну безпеку у монолітній єдності. Згідно з конференцією в Ріо стійкий розвиток поєднує в собі неухильне поліпшення економічних та соціальних умов з довготривалим збереженням природних основ життєдіяльності.

64. Міжнародні інтеграційні стратегії як основа формування умов стійкого розвитку.

Інтеграційна стратегія може бути визначена як сукупність довгострокових орієнтирів щодо участі країни в процесах регіональної економічної інтеграції, а також як система заходів державного впливу з метою реалізації національних інтересів щодо участі в інтеграційних об'єднаннях.

Міжнародні інтеграційні стратегії являються основою формування стійкого розвитку,бо все більш розростающимся процесом глобалізації інтеграція країн не менуча заради продовження утримування своїх конкурентних позицій на світовій арені та не бажання стати аутсайдером світового ринку.За для цього країн розробляють спеціальні стратегії за для вливання у світові організаціїї та покращення свого фін. Становища шляхом залучення інвестицій..Стратегіями також можуть бути виконання та дотримання умов що їх висувають світові організації при вступі до них. Саме на це і спрямовується нац. політика держав які хочуть інтегруватися.

Характер інтеграційної стратегії визначається її внутрішньою природою: діалектичною єдністю економічних і політичних інтересів держави; наявністю широкого спектра економічних цілей, завдань, перспектив у контексті участі країни в міжнародній економічній інтеграції; залежністю від обраної моделі досягнення сталого економічногрозвитку національної економіки тощо.

Визначальними принципами формування інтеграційної стратегії є захист національних інтересів на міжнародній арені, збереження

національного суверенітету, оптимальне поєднання переваг економічної глобалізації та регіоналізації, адекватність розвитку національної економіки світовій економічній системі та, зокрема, економіці інтеграційного блоку, геоекономічна визначеність щодо інтеграційних пріоритетів тощо.

Складовими елементами інтеграційної стратегії держави є визначення мети участі держави в інтеграційних процесах; передумов участі країни в інтеграційному проекті; місця країни в інтеграційному угрупованні.

Конкретні стратегічні орієнтири участі країни в інтеграційних процесах певною

мірою визначаються традиційними для цього географічного регіону надбаннями у сфері формування та функціонування інтеграційних угруповань.

Мегаінтеграція означає участь в інтеграційних процесах на глобальному рівні,

тобто інтегрування більшості країн світу або взаємодія різних інтеграційних угруповань. Нині глобальний рівень інтеграції є досяжним лише в окремих галузях, тобто має місце галузева глобальна інтеграція, прикладом якої може бути участь у глобальній торговій системі під проводом ГАТТ/СОТ.

Інтеграція на мікрорівні може бути представлена у вигляді комплексної взаємодії різних країн на корпоративному рівні. Співпраця на мікроекономічному рівні є найбільш розвиненою у відносинах з країнами СНД та ЄЕП, оскільки досі не зруйнованими залишаються виробничі зв'язки між окремими підприємствами республік колишнього СНД.