Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Шпоры МСЕР все 158 вопросов.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
1.36 Mб
Скачать
  1. Конкурентне середовище та національні (регіональні) конкурентні переваги як складові стійкого розвитку глобальної економіки.

Основною нац.перевагою є її конкурентоспром. Конкурентоспроможність — здатність країни досягати постійних високих темпів зростання ВВП на душу населення. Світовий досвід показує, що конкурентоспроможність нац економіки та її складових може швидко підвищуватись внаслідок продуманої системи цілеспрямованих дій, в яких значна роль належить інститутам держави. Відомий фахівець із теорії конкурентоспроможності М. Портер у своїх останніх роботах зазначає, що метою будь-якого уряду та його стратегічним напрямком є створення такого середовища, в якому фірми зможуть підвищувати свої конкурентні переваги. Однак за сучасних умов конкурентоспромож­ною може бути лише та нац економіка, що найефективніше використовує можливості глобалізації.

Конкурентоспроможність стає універсальною вимогою, котра пред’являється відкритою економікою будь-якому економічному суб’єкту. Отже, для стійкого зростання конкурентоспроможності національної економіки та її суб’єктів, необхідно враховувати вплив та значення не тільки внутр, але й зовн наднац середовища. Саме перетворення людства на єдину структурно-функціональну систему характеризується фахівцями як процес глобалізації.

Стратегія конкурентоспроможного розвитку обумовлює розробку механізму перетворення потенційних конкурентних переваг на реальні.

Основою конкурентоспроможності країни є конкурентні переваги. Конкурентна перевага досягається виходячи з того, як країна організує та виконує окремі види діяльності. Спосіб, яким країна виконує окремі види діяльності та всю їх послідовність, визначає конкурентна стратегія.

Конкурента перевага країни – це такий стан при якому всі ресурси країни використовуються настільки плідно, що вона виявляється більш прибутковим, ніж її головні конкуренти. Це свідчить про те, що країна має міцне положення на ринку товарів та послуг, його продукція конкурентоспроможна та користується постійним попитом. Крім цього, країна має стійке фінансове положення. При цьому потреби в фінансових ресурсах для поточного стратегічного та перспективного розвитку задовольняються за рахунок власних коштів, що дозволяє крані своєчасно забезпечувати себе й іншими ресурсами: технічними, технологічними, кадровими, інформаційними та іншими.

Функції конкурентних переваг наступні:

=забезпечення норми прибутку, що перевищує середньо-галузевий рівень;

=здобуття та утримання міцних позицій на ринку.

Конкурентна перевага - це перетворення переваги в ресурсах та вміннях в позиційну перевагу, яка в свою чергу створює можливість генерування стійкого прибутку. Повне визначення конкурентної переваги повинно описувати не тільки сам стан переваги, але й те як ця перевага може бути досягнута.

Конкурентна перевага складається з позиційної переваги та переваги у ефективності, що є результатом відносної (в порівнянні з конкурентами) переваги у вміннях і ресурсах, що використовуються у виробництві. Такі вміння та переваги є основою для створення позиційної переваги за цінами і/або диференціацією. Таким чином конкурентна перевага визначається як суттєва перевага над суперниками на ринку за цінами або диференціацією і/чи прибутковістю, яка є підсумком даних позиційних стратегій.

Формування конкурентних переваг полягає у проведенні державою цілеспрямованої інвестиційної політики. Складовими такої політики мають бути:

— визначення стратегії розвитку з урахуванням природного потенціалу і наявності робочої сили;

— визначення пріоритетних галузей, навколо яких розвиватимуться супутні виробництва і які забезпечуватимуть у майбутньому конкурентоспроможність економіки;

— створення відповідної інфраструктури;

— створення кредитно-банківської системи з метою акумулювання коштів для державних та приватних інвестицій;

— формування підпорядкованої визначеній меті податкової системи;

— розвиток державної системи освіти і підготовка фахівців для певних галузей;

— створення розгалуженої мережі державних науково-дослідних установ, які забезпечували б пріоритетні галузі новими технологіями та машинами;

— ідеологічне виховання нації засобами масової інформації та через систему освіти.