64. Стратегії та механізми впливу на циклічність розвитку національних економік.

Характерною ознакою розвитку світової економіки є її циклічність, багатовимірний прояв якої виявляється у коливаннях ринкової кон’юнктури, економічних диспропорціях, фінансових кризах, диспозиції міжнародної конкурентоспроможності країн на світових ринках. Стійке зростання високорозвинених держав вже давно базується на використанні новітніх знань і технологій, а їх ефективне поєднання гарантує високий конкурентний статус у глобальній моделі міжнародного поділу праці. За цих умов аналіз та прогнозування довгострокових тенденцій світової кон’юнктури, динаміки технологічного розвитку, механізму подовження фаз піднесення та, відповідно, послаблення глибини криз складають основу прийняття стратегічних рішень і розробки ефективної політики у сфері антициклічного регулювання.

Пріоритетні напрямки державного антициклічного регулювання передбачають застосування: антициклічної фіскальної політики; політики автоматичної фіскальної стабілізації ринку на основі податкових і видаткових стабілізаторів; антициклічної монетарної політики шляхом забезпечення цінової стабільності і прогнозованого валютного курсу.

В умовах глобалізації світової економіки антициклічна політика розглядається як цілісна система соціально-економічної політики держави, яка пов’язана із регулюванням ринкової кон’юнктури національних економік, охоплює грошово-кредитну і бюджетно-податкову сфери, реалізується неекономічними, законодавчими, адміністративними методами і націлена на забезпечення стабілізації ринку як у короткостроковій так і довгостроковій перспективі.

Пріоритетні заходи, які спрямовані на формування ефективного механізму антициклічного регулювання економіки , повинні передбачати:

– розробка і прийняття на законодавчому рівні національної стратегії нарощення міжнародної конкурентоспрожності, базованої на принципах циклічності глобального економічного розвитку, розбудови національної інноваційної системи на основі довгострокових прогнозів;

– організацію постійного моніторингу ділової активності, орієнтованого на попередження економічних рецесій та елімінування їх негативних наслідків за загальновизнаними міжнародними стандартами;

– посилення ролі держави в регулюванні економічних процесів, стимулювання інноваційної активності малого та середнього бізнесу з метою нарощення мікро- та макроекономічної конкурентоспроможності держави та зростання зайнятості населення;

– удосконалення політики зайнятості на основі досягнення високих показників продуктивності праці, орієнтації на життєвий цикл в політиці зайнятості, оптимізації та збільшення інвестицій в людський капітал. – гнучке реагування монетарних важелів грошово-кредитної системи на коливання ділової активності, в тому числі стимулювання споживчого попиту населення та інвестицій підприємств.

64. Національні переваги та національні пріоритети як основа міжнародних економічних стратегій стійкого розвитку.

Основною нац.перевагою є її конкурентоспром. Конкурентоспроможність — здатність країни досягати постійних високих темпів зростання ВВП на душу населення. Світовий досвід показує, що конкурентоспроможність нац економіки та її складових може швидко підвищуватись внаслідок продуманої системи цілеспрямованих дій, в яких значна роль належить інститутам держави. Відомий фахівець із теорії конкурентоспроможності М. Портер у своїх останніх роботах зазначає, що метою будь-якого уряду та його стратегічним напрямком є створення такого середовища, в якому фірми зможуть підвищувати свої конкурентні переваги. Однак за сучасних умов конкурентоспромож­ною може бути лише та нац економіка, що найефективніше використовує можливості глобалізації.

Конкурентоспроможність стає універсальною вимогою, котра пред’являється відкритою економікою будь-якому економічному суб’єкту. Отже, для стійкого зростання конкурентоспроможності національної економіки та її суб’єктів, необхідно враховувати вплив та значення не тільки внутр, але й зовн наднац середовища. Саме перетворення людства на єдину структурно-функціональну систему характеризується фахівцями як процес глобалізації.

Стратегія національних переваг та національних пріоритетів має враховувати три найважливіші складові національних інтересів: інтереси особистості, інтереси суспільства та держави. Наведемо їх.

Інтереси особистості: гарантування конституційних прав і свобод; забезпечення особистої безпеки; підвищення якості та рівня життя, фізичного, духовного та інтелектуального розвитку людини і громадянина.

Інтереси суспільства: зміцнення демократії, створення правової, соціальної держави, досягнення і підтримка суспільної злагоди, духовне оновлення України.

Інтереси держави: непорушність конституційного ладу, суверенітет та територіальна цілісність України, політична, економічна і соціальна стабільність, безумовне забезпечення законності та підтримання правопорядку, розвиток рівноправного і взаємовигідного міжнародного співробітництва.

Стратегія потребує визначення ієрархії пріоритетів національних інтересів держави. Без їх чіткого визначення може виникнути невідповідність між задекларованими цілями та засобами їх реалізації].

На основі комбінації двох підходів, розроблених Нюхтерляйном і Блеквілом, пріоритети національних інтересів держави можна класифікувати за чотирма категоріями: захист Батьківщин, економічне процвітання, гармонічний розвиток суспільства, створення сприятливих умов для ефективної участі країни у світовому розподілі праці.

Наприклад пріоритетами нац інтересів України як основа міжнар екон стратегій стійкого розвитку є:

--гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;

--розвиток громадянського сусп.-ва, його демокр

інститутів;

--захист держ суверенітету, терит цілісності та недоторканності держ кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України;

--зміцнення політ і соц стабільності в суспільстві;

--забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах сусп життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України;

--створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення;

--збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку;

--забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів;

--розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення;

--інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір;

--розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України.