59. Стратегії тнк як складова глобальних економічних стратегій розвитку.

Економічна стратегія характер-ся системою принципів, що дозволяє, за умови їх правильного використання, визначити та досягнути бажаного результату(економічного розвитку) оптимальним шляхом. За масштабами охоплення можна виділити: національні, регіональні та глобальні стратегії.

Глобалізація - процес посилення взаємозв’язку нац ек-к країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні св ринку товарів і послуг, фінансів; стан-ні глоб інф-го простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за нац кордони через формування ТНК, впровадженні і домінуванні в повсякденній практиці міжнар відносин і внутрішньопол життя народів нових і універсальних ліберально-демокр цінностей тощо.

Стратегії розвитку ТНК засновані на концентрації ресурсів (маркетинг, розробка послуг, що підвищують лояльність споживача і вартість продукту, НДДКР) у сфері власних стратегічних переваг. Така концентрація забезпечується в значній мірі за рахунок ПІІ, що здійснюються з метою придбання стратегічних, в першу чергу нематеріальних, активів. В огляді ЮНКТАД за 2009 р. були відзначені такі тенденції в стратегіях ТНК:

1.Вибір місця для ПІІ. Найбільш привабливою для вкладення капіталу країною вважається Китай, за ним слідують Бразилія, Польща та Південна Африка.

2.Переміщення корпоративних функцій. Найбільш ймовірно переміщення за кордон виробництва як головної функції корпорації. Слідом за виробництвом туди ж переміщуються розподіл і продажу, послуги підтримки та матеріально-технічне забезпечення. 3.У глобальному плані ТНК будуть однаково інтенсивно використовувати три способи вкладення капіталу - злиття компаній і їх придбання (СІПРІ), так звані greenfield-інвестиції (тобто створення підприємства "з нуля") та інші способи (типу ліцензування або укладення стратегічних союзів) . Стратегії TНК будуть змінюватись в залежності від регіону.

Взагали всі ТНК проводять широку зовнішньоекономічну експансію. Методи їх глобальних цілей надзвичайно різноманітні. Найважливіше місце належить виробничій політиці та політиці збуту. Зовнішньоекономічні операції найбільших ТНК розвиваються на основі широкої мережі їх закордонних підприємств.

Плюси та мінуси діяльності ТНК

60. Глобальні проблеми сучасності та антикризові стратегії економічного розвитку.

Глобалізація світогосп зв’язків загострює глоб проблеми людства - комплекс зв’язків і відносин між державами і соц системами, сусп-вом і природою в загальнопланет масштабі, які зачіпають життєві інтереси народів всіх країн світу і можуть бути вирішені лише в рез їх взаємодії. Класс-я глоб проблем: 1. Пол (недопу-щення св ядерної війни і забезпечення стаб миру, роззброєння, військові та регіон конфлікти). 2.Природно-еколог (необх-ть ефект і комплексної охор навк сер-ща, енергет, сировинна, продовольча, кліматична, боротьба з хворобами, проблеми св океану…). 3.Соц-ек (стабільність розвитку св співтов-ва, ліквідація відсталості країн, що розвив, проблема розвитку людини, злочинність, стихійні лиха, біженці, безробіття, бідність та ін.). 4. Наукові (освоєння космічного простору, довгостр прогнозування тощо). Кожна з названих глоб проблем породжена специф причинами, які зумовлені 1) особл-ми розвитку прод сил, геогр полож країн, рівня прогресу техніки, прир - клімат умовами (мат змістом сусп способу вир-ва) 2) специфічною сусп формою, особл-ми розвитку відносин власності.

Великою проблемою сучасності у глобальному масштабі є світова фінансова криза, яка потребує впровадження певних заходів і механізмів вирішення. Антикризове регулювання – це процес, за допомогою якого здійснюється вплив держави на економіку з метою скорочення строків і зменшення глибини кризи, а також пом'якшення його негативних соц-екон наслідків. Держ антикризове регулювання виконує наступні функції: вироблення заходів стабілізації економіки під час кризових потрясінь; захист ключових підприємств, що перебувають у стратегічно важливих галузях, від кризових процесів, що відбуваються в економіці

Вперше антикризове регулювання на державному рівні проводилося в США під час Великої депресії 1930-х років за наступними напрямками: фінансування й субсидування корпорацій, що опинились на межі банкрутства; примусове картелювання підприємств; державне регулювання кризового сільського господарства; організація суспільних робіт і надання допомоги з безробіття. Надалі державне регулювання еволюціонувало від антикризового до анти циклічного. Антициклічні заходи держави проводяться за двома основними напрямками:

--бюджетне (варіювання обсягу державних закупівель, оплати праці державних службовців, обсягу державних капітальних вкладень, величини трансферних платежів, податкових ставок, правил і норм амортизації основного капіталу),

--кредитне (зміна дисконтної ставки позичкового відсотка – ставки рефінансування, зміна норм обов'язкового резервування для комерційних банків, випуск або викуп державою короткострокових фінансових зобов'язань, кількісні обмеження кредиту, зміна умов споживчого, іпотечного та біржового кредиту).

Етапи реалізації стратегії економічного розвитку в умовах світової економічної кризи (антикризовий блок)

=попередження кризи, підготовка до її появи

=очікування зрілості кризи для успішного вирішення проблем її подолання

=стабілізація ситуації за допомогою використання резервів, додаткових ресурсів

=протидія кризовим явищам, уповільнення її процесів

=розрахунок ризику

=послідовне виведення з кризи

=передбачення й створення умов усунення наслідків кризи

Антикризова політика держави реалізується на трьох рівнях:

--підтримка конкурентоздатності основних галузей економіки;

--попередження і недопущення криз в економічно- і соціально- значимих сферах, таких як банківський бізнес або сфера суспільного транспорту;

--зменшення негативних наслідків банкрутства підприємств, максимально повне задоволення інтересів їх співробітників і кредиторів.