57. Глобалізація і постіндустріальне суспільство (теорії та реальність).

Глобалізація - процес посилення взаємозв’язку нац ек-к країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні св ринку товарів і послуг, фінансів; стан-ні глоб інф-го простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за нац кордони через формування ТНК, впровадженні і домінуванні в повсякденній практиці міжнар відносин і внутрішньопол життя народів нових і універсальних ліберально-демокр цінностей тощо. Глоб-я - процес зростаючого впливу на соц дійсність окремих країн з боку різноманітних факторів міжнар рівня: ек та пол зв’язків, культ та інформ обмінів тощо. Глобалізація має як позитивні наслідки, так і негативні.

Постіндустріальне суспільство - це суспільство, в економіці якого в результаті науково-технічної революції і істотного зростання доходів населення пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг. Домінуючим виробничим ресурсом є інформація і знання. Наукові розробки стають головною рушійною силою економіки. Найбільш коштовними якостями є рівень освіти, професіоналізм, здатність до навчання і креативність працівника.

Постіндустріальними країнами називають, як правило, ті, в яких на сферу послуг припадає значно більше за половину ВВП. Зараз до постіндустріальних країн відносять США, країни ЄС, Японію та ін.

Термін «постіндустріалізм» був введений в науковий обіг на початку XX століття ученим А. Кумарасвамі, який спеціалізувався на доіндустріальном розвитку азіатських країн. У сучасному значенні цей термін вперше був застосований в кінці 1950-х років, а широке визнання концепція постіндустріального суспільства отримала в результаті робіт професора Гарвардського університету Денієла Белла. Постіндустріальна теорія, багато в чому, була підтверджена практикою. Як і було передбачене її творцями, суспільство масового споживання породило сервісну економіку, а в її рамках найбільш швидкими темпами став розвиватися інформаційний сектор господарства.

Постіндустріальна теорія, багато в чому, була підтверджена практикою. Як і було передбачене її творцями, суспільство масового споживання породило сервісну економіку, а в її рамках найбільш швидкими темпами став розвиватися інформаційний сектор господарства.Основними рисами є:

розвинений міжнородний обмін товарами на базі міжнародної торгівлі;

2) розвинена сфера міжнародного руху факторів виробництва, передусім у формі увозу-вивозу капіталу, робочої сили і технологій;

3) міжнародні форми виробництва на підприємствах, разміщених в декількох країнах, насамперед в рамках транснаціональних корпорацій;

4) самостійна міжнародна фінансова сфера, не пов’язана з обслуговуванням ні міжнародного руху товарів, ні руху факторів виробництва;

5) система міжнаціональних і наднаціональних, міждержавних і недержавних механізмів міжнародного регулювання в цілях забезпечення збалансоавності та стабільності економічного розвитку;

6) економічна політика держав, яка виходить з принципів відкритої економіки.