44. Економічний націоналізм — стратегія захисту національних економік в умовах глобалізації.

Економічний націоналізм (за Ф. Лістом) ‒ ідеологія, яка є актуальною для країн, що намагаються подолати економічні труднощі. Ідеєю екон націоналізму в процесі свого екон становлення скористались всі сучасні промислово розвинуті країни. Ідеологія екон націоналізму ‒ це ідеологія середнього классу, якому небайдужа доля нації. Багатство нації відображається експортом. Прикладом ефективної політики впровадження екон націоналізму є моноетнічна японська нація.

На думку Ліста, народи у своєму розвиткові проходять такі періоди: первинне варварство, скотарський, аграрний, аграрно-мануфактурний, аграрно-мануфактурно-комерційний. Останній період — це ідеал, до котрого прямує нація у своєму розвиткові. За Лістом:

Фінанси. Фінансова політика перебуває під контролем держави, регулюється її законами, але не підпорядковується держ установам. Збереження контролю нац капіталу над банківською системою.

Торгівля. Вільне існування внутр ринку. Державне управління торгівлі в міждерж угодах. Кожна держава захищає своїх виробників через політику протекціонізму з метою їх розвитку. Після підйому галузі промисловості - повернення до вільної торгівлі.

Промисловість. Державна підтримка власного виробника та стратегічно важливих галузей промисловості. Держ контроль над ними.

Сільське господарство. Опора с/г - це середнє фермерське госп-во. Їм надається право володіти засобами вир-ва та самостійно розпоряджатися результатами своєї праці. Їхня діяльність не має наносити шкоди нац госп-ву. Рівень та масштаби конкуренції зводяться до мінімуму кооперативними спілками.

Роль держави. Держава - основний інструмент для досягнення екон добробуту нації та народів, які проживають на її теренах. Через це держава є цінністю для її населення. Держава - окремий гравець у госп системі поруч з іншими її суб'єктами.

Основна економічна мета. Екон розвиток нації як частини світової спільноти. Класовість не заперечується, як у марксизмі, але і не допускається безконтрольна експлуатація робітників буржуазією (власниками капіталу). Добробут окремої людини прямо залежить від добробуту нації.

Приватна власність. Не є священною, але сприймається як необхідність. Приватна власність надається представникам нації з метою збільшення особистого та суспільного добробуту.

45. Варіативність політики автаркії: економічна самодостатність; структурна закритість; економічна закритість; автаркія експансії.

Автаркія – це форма захисту НЕ, що забезпечує країні можливість побудови власної нац.екон. структури. Вона базується на ресурсному потенціалі та ідеології екон.експансії. Авторкія потрібна тому, що відкритість завжди вигідна розвинутим країнам. Фрідріх Ліст виділив 3 види автаркії: абсолютна, автаркія експансії, прихована автаркія. Абсолютна -це повна ізоляція країни,в цих обставинах вона не веде будь якої торгівлі з жодною країною світу. Це може бути наслідком політичного конфлікту чи санкцій в сучасному світі. В умовах народ. госп-ва це було можливим, але при товарному господарстві це є просто смішним та утопічним. Часткова - політика, спрямована на досягнення незалежності від зовнішніх поставок окремих товарів або послуг. Необхідність досягнення такої незалежності обґрунтовується, як правило, політичними і військовими аргументами. Перевагами є максимально можливе самозабезпечення й самоізоляції від небезпечних впливів процесів глобалізму, сподівання на власні сили й засоби. Недоліками є можливе невиправдане сподівання на надмірну самостійність, порушення стійких зв’язків.

Політика автаркії є економічною політикою держав, які готуються до війни, і характеризується консервацією економіки, її відокремленням від економіки континентальної та «замиканням» її саму на себе.

Повна автаркія неможлива навіть для великих і багатих ресурсами країн, тому, як правило,в літературі говорять про «автаркічні тенденції» в економічній політиці (Північної Кореї, Албанії). Історичний досвід показав, що такі тенденції завдають непоправної шкоди економіці країни, відкидаючи її назад в області науково-технічного прогресу, економічної ефективності суспільного виробництва і рівня добробуту народу. Рівень автаркії вимірюють за допомогою різних коефіцієнтів, зокрема, відношення зовнішньоторг обігу до ВВП країни, частки імпорту найважливіших ресурсів у їх загальному споживанні тощо.