38. Виміри переваг глобалізації.

Глобалізація - процес посилення взаємозв’язку нац ек-к країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні св ринку товарів і послуг, фінансів; стан-ні глоб інф-го простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за нац кордони через формування ТНК, впровадженні і домінуванні в повсякденній практиці міжнар відносин і внутрішньопол життя народів нових і універсальних ліберально-демокр цінностей тощо. Глоб-я - процес зростаючого впливу на соц дійсність окремих країн з боку різноманітних факторів міжнар рівня: ек та пол зв’язків, культ та інформ обмінів тощо. Глобалізація має як позитивні наслідки, так і негативні.

Глобалізація дозволяє:

--поглиблювати міжнародний поділ праці;

--ефективніше розподіляти кошти і в кінцевому підсумку сприяти підвищенню якості трудового життя, розширенню життєвих перспектив населення (при нижчих для нього затратах);

--здійснювати економію на масштабах виробництва, що потенціально може сприяти зниженню цін, а значить, стійкому економічному зростанню, підвищенню рівнів зайнятості й життя;

--підвищити рівень продуктивності праці в результаті раціоналізації виробництва на глобальному рівні й поширювати передову технологію, а також посилити конкурентний тиск на користь безперервного введення іновацій у світовому масштабі.

Крім того, глобалізація може сприяти вільному і широкому розповсюдженню капіталів, зростанню зарубіжних інвестицій, розширенню можливостей для розвитку інфраструктури, полегшенню контактів між людьми різних країн.

39. Інноваційні, інформаційно-технологічні, фінансово-економічні, інституціональні й соціальні засади трансформації світових економічних стратегій в умовах глобалізації.

Ек стратегія - обраний державою курс економічної політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на вирішення крупномасштабних ек та соц завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу і нац багатства, підвищення народного добробуту. Ек трансформація -складний соц-ек феномен, у якому дуже непросто виявити чіткі й недвозначні причинно-наслідкові зв’язки між окремими явищами, діями окремих економічних гравців і їх наслідками. Суть соц-екї трансформації зводиться до того, щоб змінити існуючий ек порядок (ек систему), забезпечити ек зростання. Очевидно, що кожне сусп-во зацікавлене в мінімізації видатків, пов’язаних із такою зміною. Ось чому, обираючи ек стратегію, країна визначає свій шлях поєднання перетворень із досягненням ек зростання. 3 групи стратегії ек трансформації, реалізовані різними країнами: 1. Модель трансформації країни, що розвивається. Цю стратегію, як правило, реалізують ек-но відсталі держави. Її ключовий елемент — індустріалізація як осн засіб подолання ек відсталості й скорочення розриву з індустріально розвиненими державами. Загалом ця модель на практиці може набувати двох осн форм — експортної орієнтації та імпортозаміщення. 2. Модель ек реконструкції. Вона була успішно реалізована в країнах ЗахЄвропи та Японії після Другої св війни. У цьому випадку реконструкція відбувалась поруч з пол та ек змінами системного хар-ру. 3. Модель системних перетворень. - певну комбінацію елементів 1 та 2 стратегій. Але, на відміну від цих стратегій, системні зміни передбачають перехід від адм-командної ек-ки до ринкової госп системи, в основі якої лежить приватна власність у різних формах і поєднання вертик та горизонт взаємовідносин. Кожна країна виробляє та реалізує свою власну ек стратегію, в якій комбінуються елементи різних підходів до ек зростання. У структурному відношенні економічний розвиток будь-якої країни визначається наявністю та якістю чинників вир-ва (праця, земля, капітал, підприємливість) і методами й технологіями їх використання. Сама по собі ек політика виробляється та реалізується під впливом зовн й вн ек середовища, в якому функціонує національне господарство.