36. Стратегія глобалізації: базові принципи формування.

Глобалізація - процес посилення взаємозв’язку нац ек-к країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні св ринку товарів і послуг, фінансів; стан-ні глоб інф-го простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за нац кордони через формування ТНК, впровадженні і домінуванні в повсякденній практиці міжнар відносин і внутрішньопол життя народів нових і універсальних ліберально-демокр цінностей тощо. Глоб-я - процес зростаючого впливу на соц дійсність окремих країн з боку різноманітних факторів міжнар рівня: ек та пол зв’язків, культ та інформ обмінів тощо. Глобалізація має як позитивні наслідки, так і негативні.

Стратегія глобальної інтеграції включає: централізоване виробництво і маркетинг розташовані в країнах з найменшими виробничими витратами. Вигоди від відповідної локалізації основних процесів. Результати від економії на масштабах. Відсутність адаптації до місцевих умов

Серед основних принцпів глобалізації науковці виділяють:

=лібералізацію міжнар торгівлі (в чому чи не визначальну роль відіграло поширення умов ГАТТ/СОТ, за якими нині здійснюється близько 95 % усіх світових торговельних оборотів), що обумовила стрімке зростання обсягів та диверсифікацію географії міжнар потоків товарів і послуг;

=лібералізацію міжнар фін потоків, розвиток надпотужних ТНК, формування глоб фін ринку;

=технологічний прогрес у сфері транспорту, електроніки, телекомунікацій, інших галузях;

=розвиток і вдосконалення засобів комунікації, що сприяло інтенсифікації інф обміну, підвищенню прозорості інф потоків, усуненню перешкод на його шляху, а також уніфікації соц-культурного простору;

=посилення мобільності населення, підтримане як технол прогресом, так і посиленням інф-культурного обміну.

37. Монодетермінізм сучасних глобалізаційних процесів.

Монодетермізм сучасних глобалізац процесів проявляється через зміни, що проходять у самих стратегіях країн, учасників процесу глобалізації. Мова йде про підняття нац. екон проблем на глобальний світовий рівень бачення, мобілізація світових ресурсів, вплив того що відбувається в одній частині світової економіки на іншу частину, які не пов`язані одна з іншою. Тобто зміни в одній країні можуть суттєво вплинути на розвиток подій у іншій, завдяки щільній інтеграції та глобалізації країн.

Попри очевидну об’єктивну суть глобалізації, через недостатню інституц врегульованість вона досить часто підпадає під суб’єктивні політ впливи та використовується як засіб задоволення групових чи регіональних політ-екон інтересів. Тому на даному етапі глобалізація набула низки специфічних рис.

По-перше, вільні потоки товарів, капіталів та інформації забезпечують більш детальне структурування світової економіки та поглиблення МПП. Відтак базові ринкові категорії попиту та пропозиції виходять за нац межі й набувають глоб звучання. Отже, зменшується їхній зв’язок з чинниками нац екон системи, що, в свою чергу, створює передумови для фрагментування нац екон систем відповідно до новоутворених зон екон впливу та відтворювальних ланцюгів надвеликих корпорацій.

По-друге, якщо країни “третього світу” вже давно органічно включені до організаційних схем транснац капіталу, країни з перехідною економікою, які володіють значними територіями, потенційно містким ринком, багатими природними ресурсами, кваліфікованою робочою силою та перспективним геостратегічним потенціалом, лише нещодавно потрапили до поля уваги ТНК.

По-третє, глобалізація знижує дієздатність як нац урядів, так і складових нац громадянського суспільства. Відповідно відбувається зростання ролі та відповідальності щодо забезпечення відтворювальних, інтегруючих, соціальних, стимулюючих та регулюючих функцій національної економічної системи як такої, що діє на основі об’єктивних закономірностей.

По-четверте, глоб екон організації на сучасному етапі не виконують належним чином функції врегулювання процесів глобалізації та часто обмежують поширення її позитивного ефекту.

По-п’яте, поряд з перехідними економіками, які змогли швидше здійснити трансформаційні процеси та наблизилися до умов, що застосовуються для розвинених економік, існує значна група постсоціалістичних країн, які не підпадають під характеристики традиційних країн, що розвиваються, а відтак – не “вписуються” до програм розвитку, передбачених Світовим банком, СОТ тощо.