Тема 1 Сутність і види податків

Мета: з'ясувати сутність податків, їх призначення, ознаки класифікації, засвоїти основні принципи побудови системи оподаткування, термінологію оподаткування.

ПЛАН

1.1. Сутність податків та податкової системи

1.2. Принципи податкового законодавства України

1.3. Функції податків

1.4. Класифікація податків

Література: [1],[7],[19]

1.1. Сутність податків та податкової системи.

Податки є найважливішою і найдавнішою формою фінансових відносин між державою і членами суспільства. Поява податків зумовлена виникненням держави і виконанням державою суспільне необхідних функцій. Податки – це одна із форм вирівнювання доходів юридичних і фізичних осіб з метою досягнення соціальної справедливості й економічного розвитку.

Головний законодавчій документ у сфері оподаткування – Податковий Кодекс України, прийнятий 2 грудня 2010 року.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження й обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Сферою регулювання Податкового кодексу України є група однорідних суспільних відносин, які визначають надходження коштів від платників у бюджети у формі податків і зборів. Цим актом регулюється сукупність специфічних відносин, що дозволяє виділити їх із загальної маси фінансових відносин на підставі того, що у Кодексі обумовлюється надходження коштів у власність держави й територіальних громад по вертикалі (від платника до бюджету) у формі податків і зборів. Характерною особливістю податкових відносин є їх майновий характер - виконання податкового обов'язку означає передачу у власність або розпорядження держави та територіальних громад певних коштів. У податкових правовідносинах найбільше чітко, порівняно з усіма іншими фінансовими правовідносинами, простежуються державно-владна й майнова сторони. Відносини із приводу податків і зборів є владно-майновими.

Податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку

Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

До прийняття Податкового кодексу України податкове законодавство України взагалі не регулювало цієї проблеми й не виділяло окремо категорії податку. Отже, виходячи із норм статті 2 Закону України «Про систему оподаткування», розмежувати податок і збір було вкрай складно та робилося це лише на формальних підставах - залежно від назви платежу, під яким він фігурував у закритому переліку загальнодержавних і місцевих податків і зборів.

Характеристика податку припускає не тільки якусь закінчену й коротку дефініцію, але й визначення ознак, що висловлюють зміст цього поняття. Чинна редакція Податкового кодексу України закріплює три принципових риси, які мають характеризувати виключно податок. До таких рис віднесено його обов'язковість, безумовність та надходження до відповідного бюджету.

1. Однією з найбільш концептуальних ознак податку є його обов'язковий характер. Ця риса властива фактично всім платежам податкового характеру й базується на конституційній вимозі, закріпленій у Конституції України. Обов'язковий характер податкового вилучення забезпечує надходження коштів у дохідні частини бюджетів, без яких неможливо реалізувати функцій державної влади на будь-якому рівні. Саме це й забезпечує закріплення на конституційному рівні сплати податків як першочергового обов'язку громадян. «Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом». Обов'язковий характер податку передбачає неможливість законного ухилення від його сплати (крім підстав, закріплених у нормативно-правовому акті, - пільги та ін.). У платника немає вибору - платити або не платити податок, у нього є єдинозаконний шлях - перерахування податку до бюджету.

Обов'язковий характер даного платежу відображається також у першочерговості зарахування коштів, що надходять від податків і зборів. Податок - це обов'язковий внесок, тобто на підставі закону платники податків за певних умов зобов'язані зробити сплату податків. Конституції більшості розвинених країн також надають податковим зобов'язанням своїх підданих конституційний характер, що демонструє їх особливу важливість і значення та свідчить про те, що сплата податків носить не добровільний, а примусовий характер. Система способів примусу й санкцій впливає на платника податків для того, щоб поставити йому в обов'язок виконання своїх зобов'язань щодо сплати податків.

2. Безумовний характер податку означає сплату податку, що припускає, якщо буде потреба, застосовувати заходи примусового характеру. На перший погляд, може скластися враження, що сплата і податків, і зборів пов'язана з певною умовою (наприклад, сплата податку на прибуток - з одержанням прибутку). Однак безумовність платежу характеризується тим, що в податках умовою сплати може здатись формування об'єкта оподаткування. Так, до одержання прибутку не може існувати обов'язку щодо сплати податку на прибуток, тому що немає об'єкта. Умовний характер платежу означає, що об'єкт оподаткування існує, але обов'язок щодо сплати відповідного платежу виникає за певної події. Наприклад, мито сплачується залежно від вартості певного товару (яка існує незалежно від обов'язку щодо сплати мита), але тільки за певної умови - перетинанні митного кордону.

3. Податок надходить у бюджет відповідного рівня. Розподіл податків по бюджетах, фондах здійснюється відповідно до бюджетної класифікації й може йти за двома основними напрямами: закріплення податку за певним бюджетом або розподілу коштів від сплати податку між бюджетами. При цьому треба враховувати відповідні норми Бюджетного кодексу, згідно з якими власне і розподіляються надходження від сплати податків між бюджетами. Так, статтею 29 Бюджетного кодексу України закріплено склад доходів Державного бюджету України. Статтями 64-69 Бюджетного кодексу України закріплено перелік надходжень від податків та зборів до відповідних різновидів місцевих бюджетів. До того ж бюджетним законодавством закріплено вимогу, відповідно до якої податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном). Порядок зарахування до державного бюджету коштів, що отримуються установами України, які функціонують за кордоном, установлюється Кабінетом Міністрів України.

Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів становить податкову систему України.

Також під Податковою системою розуміють сутність правових норм, які регулюють розміри, форми, методи і терміни справляння податків та платежів, що мають податковий характер та необхідні державі для виконання її функцій.

Встановлення та скасування податків здійснюється Верховною Радою України. Верховна Рада Автономної Республіки Крим і сільські, селищні, міські ради можуть встановлювати ставки місцевих податків (у визначених межах), додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, що надходять до їх бюджетів.

Зміст податкової системи охоплюється не винятково набором податків і зборів. Деякі особливості її реалізуються через певні співвідношення видів податків і зборів. Таким чином, можуть бути закріплені різні підходи: орієнтація на оподаткування юридичних або фізичних осіб, на майнове або прибуткове оподаткування, на пряме чи непряме оподаткування. Навряд чи у цій ситуації можна жорстко відмежовувати бюджетні й податкові норми. Складно уявити собі систему бюджетних доходів без податкових надходжень. Це та галузь регулювання, де бюджетні й податкові норми повинні застосовуватися з неодмінною кореспонденцією, чітким, нерозривним взаємозв'язком.

Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти й нерезиденти України), юридичні особи (резиденти й нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів

Кожний з платників податків може бути платником податку за одним або кількома податками та зборами.

При визначенні податкового статусу конкретного платника враховуються два критерії: резидентство й територіальність. Різне об'єднання цих критеріїв породжує неоднаковий податковий режим і часто є основою проблеми подвійного оподаткування. Деякі країни за основу беруть критерій резидентства (Великобританія, США, Росія, Україна); інші - переважно критерій територіальності (Франція, Швейцарія, країни Латинської Америки). Принцип резидентства (постійного місцеперебування) розділяє всіх платників на дві групи: а) резиденти - особи, які мають постійне місце проживання або місцезнаходження в даній державі й доходи яких підлягають оподаткуванню із всіх джерел (несуть повну податкову відповідальність); б) нерезиденти - особи, які не мають постійного місцеперебування в державі і у яких оподатковуються лише доходи, отримані ними на даній території (несуть обмежену податкову відповідальність). Принцип територіальності визначає національну залежність джерела доходу. При цьому оподатковуванню в даній країні підлягають тільки доходи, отримані на її території, у той час як будь-які доходи, отримані за її межами, звільняються від податків у даній країні.

1. Податкове резидентство. Розмежування фізичних осіб на резидентів і нерезидентів здійснюється на основі трьох принципів: 1) постійного місцезнаходження на території держави (найчастіше закріплюється кількісний критерій - 183 календарних дні); 2) джерела отриманих доходів; 3) межі податкової відповідальності (обов'язку): повної або обмеженої. У законодавстві України, як і в законодавствах багатьох держав, як кількісний критерій резидентства виділяється 183 календарних дні (цілісно або сумарно) протягом року. Цей так званий тест фізичної присутності встановлюється щорічно й діє у межах календарного року. Деякі країни періодом для визначення резидентства вважають не календарний, а податковий рік, що може й не збігатися з календарним.

2. Наявність у власності майна, що підлягає оподаткуванню.

3. Здійснення операцій або дій, що підлягають оподаткуванню.

4. Участь у відносинах, однією з умов яких є сплата мита або зборів. При характеристиці фізичних осіб як платників податків навряд чи має сенс наголошувати на диференціації осіб за віком.

Платниками податків і зборів з юридичних осіб є: 1) українські підприємства й організації, місцем діяльності яких є Україна або органи управління яких перебувають в Україні; 2) іноземні підприємства й організації. Платниками податку визнаються фізичні особи (резиденти й нерезиденти України), юридичні особи (резиденти й нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування, та на яких покладено обов'язок із сплати податків і зборів. В основі виникнення податкових обов'язків у подібних платників, визначення їх розмірів і особливостей лежить диференціація юридичних осіб на резидентів і нерезидентів з метою оподаткування.

При визначенні резидентства юридичних осіб - платників податків використовуються кілька підстав.

Місце реєстрації. Підприємство вважається резидентом, якщо воно засновано в державі для здійснення на його території діяльності у формі певної організаційної структури. Усі підприємства в Україні є резидентами, якщо вони зареєстровані тут, незалежно від місця здійснення діяльності.

Місцем управління підприємством вважається місце здійснення повноважень вищим органом управління (відповідно до уставу або установчих документів). За критерієм місця діяльності виділяється як резидент особа, що здійснює основний обсяг операцій на території країни.

Філії і представництва юридичних осіб розглядаються як самостійні платники податків тільки в тому випадку, якщо на них покладений обов'язок сплачувати конкретні податки.

Податковим агентом визнається особа, на яку покладається обов’язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Податкове законодавство України передбачає сплату податку не тільки самостійно платником податків, але й шляхом утримання податку в джерела виплати, яким виступає особа, що нараховує (виплачує, надає) платникові податків дохід або кошти..

До обов'язків податкових агентів належать обов'язки: 1) правильного й своєчасного обчислення й утримання сум податків та зборів з коштів платників податків; 2) своєчасного перерахування цих коштів у відповідні бюджети. Ці обов'язки деталізуються додатковими обов'язками податкових агентів щодо: 1) здійснення обліку доходів платників податків, утриманих і перерахованих у бюджети; 2) надання в податковий орган документів і інформації, необхідних для здійснення контролю за платником податків; 3) надання в податковий орган інформації про неможливість утримання податку в платника податків і сумах заборгованості останнього.

Об’єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об’єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов’язує виникнення у платника податкового обов’язку.

Відкритий перелік об'єктів оподаткування передбачає виділення об'єктів, які найбільш часто виокремлюються як підстава справляння податку чи збору. До них відносяться: майно, товари, прибутки, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг).

Товар як об'єкт оподаткування передбачає специфічну підставу щодо виникнення податкового обов'язку. Йдеться про те, що з метою оподаткування, перш за все, важливо визначити саме вартість товару, або оборот від реалізації товарів.

Одним з основних видів об'єктів оподаткування є доходи. Доходи розмежовуються як від джерел у державі, так і від джерел за межами держави. Характеристика доходу як об'єкта оподаткування припускає певне роздвоєння й використання специфічних підстав формування доходів юридичних і фізичних осіб. При характеристиці прибутку як об'єкта оподаткування необхідно мати на увазі, що він відноситься тільки до регулювання оподаткування юридичних осіб. Категорія прибутку не може бути застосована щодо оцінки результатів діяльності фізичних осіб. Це пов'язане з особливостями обліку й визначення (у першу чергу, виходячи із критеріїв бухгалтерського обліку) і зі змістом даного поняття. Відносно фізичних осіб об'єктом оподаткування може виступати тільки дохід . При характеристиках реалізації товарів, робіт, послуг як різновидів об'єкта оподаткування необхідно враховувати ряд обставин. По-перше, об'єктом оподаткування може бути вартість тільки тих товарів, робіт, послуг, які вже реалізовані, виконані або зроблені. Вартість же нереалізованих товарів може виступати об'єктом оподаткування тільки як майно платника податків.

Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об’єкта оподаткування.

База оподаткування – це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об’єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов’язання.

Для визначення суми податку, яку необхідно сплатити до бюджету, об'єкта оподаткування недостатньо. Для цього необхідно скорегувати кількісні характеристики об'єкта оподаткування. На підставі цього податкова база буде істотно відрізнятися від кількісних ознак самого об'єкта оподаткування. Податкова база за своїм змістом є об'єктом оподаткування, скоригованим і підготовленим до застосування податкової ставки, обчисленню суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Податкова база необхідна саме для обчислення податку, але вона не є безпосередньо обставиною, що породжує обов'язок сплатити податок, тобто об'єктом оподаткування.

Ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.

Обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів.

Ставка податку являє собою податкові нарахування на одиницю виміру податкової бази. Ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами й не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Зміни податкових ставок, механізми справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) не можуть встановлюватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Базова (основна) ставка - ставка, що не враховує особливостей платника або виду діяльності, які полегшують або збільшують податковий тягар.

Граничною ставкою податку визнається максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком.

Абсолютною (специфічною) є ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування.

Відносною (адвалорною) визнається ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування .

Податкова пільга – передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності відповідних підстав.

Звільнення від сплати податку можливе в повному або частковому обсязі. При звільненні в повному обсязі платник податків цілком звільняється від нарахування й сплати податку. При звільненні в частковому обсязі платник податків звільняється від сплати податку тільки в певній частині його податкового обов'язку. Податкова пільга надається шляхом: 1) вирахування (вилучення) - вид пільги, при якій здійснюється виділення окремих складових частин із загального об'єкта оподаткування з метою зменшення на розмір об'єкта при нарахуванні й сплаті податку та збору. Цей вид пільги характеризується тим, що механізм надання пільг проектується на об'єкт оподаткування, який безпосередньо зменшується. Подібні зменшення об'єкта з метою оподаткування можна класифікувати: а) за видами платників: повні - надаються всім платникам; часткові - надаються певним категоріям платників; б) за строками: постійні - діючі постійно протягом тривалого періоду часу; тимчасові - діючі протягом певного, обмеженого періоду (підприємства з іноземними інвестиціями); надзвичайні - надаються у зв'язку з появою певних раптових обставин; в) за елементами об'єкта: майнові - відрахування певної частини оподатковуваного майна; прибуткові відрахування - застосовуються до частини доходу платника; залежно від виду діяльності; 2) знижки - вид пільги в області оподаткування, що зменшує суму податку та збору на певні величини.

Податковим періодом є період (календарний рік або інший строк), протягом і після закінчення якого визначається податкова база й обчислюється сума податку, що підлягає сплаті платником податків. Податковим періодом є строк, протягом якого формується податкова база. Податковий період необхідно відрізняти від звітного періоду. Із самого початку податковий період не пов'язується з періодом формування об'єкта оподаткування. На підставі податкового періоду й особливостей його застосування забезпечується періодичне надходження податків у бюджети за підсумками фактичної діяльності платника в податковому періоді. Податковий період встановлюється для кожного податку окремо відповідним законодавчим актом, що закріплює даний податок. Податковий період може рівнятися календарному року або становити інший строк відповідно до характеру й особливостей конкретного податку. Найчастіше податковий період збігається зі звітним. Але в деяких випадках їх необхідно розмежовувати.

Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов’язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений.

Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Відповідності до ст. 67 Конституції України платник податків зобов'язаний вчасно й у повному розмірі сплачувати податки. Таким чином, своєчасна сплата податків і зборів є одним з основних обов'язків платника податків. З метою реалізації обов'язків платника податків Податковий кодекс України встановлює строки сплати податку. Строком сплати податку визнається період часу, що починається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податків і закінчується моментом закінчення строку сплати податку. Податки, які сплачуються протягом певного строку, встановлених календарною датою. Їх можна розділити на: а) декадні податки - сплачуються один раз на десять днів; б) щомісячні податки - сплачуються один раз на місяць; в) щоквартальні податки - сплачуються один раз на квартал; г) піврічні податки - сплачуються один раз у півроку; д) щорічні податки - сплачуються один раз на рік.

Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового обов'язку, зазначену в наданій ним податкової декларації, протягом десяти календарних днів, що спливають за останнім днем відповідного граничного строку для подання податкової декларації, крім випадків річної звітності.