Львівський національний університет ім. Івана Франка

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту

Кафедра фінансів

Реферат на тему :

« Фінансовий ринок і характеристика інструментів кожного з сегментів фінансового ринку »

Підготувала

студентка групи Ект-31с

Мерв’як Соломія

Перевірила

доц. Тесля С. М.

Львів 2012

Зміст

Вступ

1. Сутність, функції та інструменти фінансового ринку.

3. Сучасний стан і стратегія розвитку фінансового ринку України.

5. Фінансовий ринок України як складова світової фінансової системи.

Висновок

Використана література

Вступ

Для сучасної ринкової економіки фінансовий ринок є "нервовим центром" економічного організму. За станом фінансового ринку можна судити про "здоров'я" економіки; впливаючи на фінансовий ринок, можна керувати економічною активністю суспільства.

Сучасний фінансовий ринок — це винятково складна структура з великою кількістю учасників — фінансових посередників, які оперують з різноманітними фінансовими інструментами і виконують широкий набір функцій з обслуговування й управління економічними процесами. А проте це ринок, на якому присутні продавці й покупці, є товар, що продається і купується. Але товар цей особливий — це гроші, надані в користування: тимчасово — у формі позик під зобов'язання, або назавжди — під акції. Фінансовий ринок такий же багатоликий і різноманітний, як і загальний ринок, але предмет купівлі-продажу, по суті, один — гроші, надані в користування в різних формах. Господарські об'єкти, що мають надлишок коштів, дають їх суб'єктам, які потребують коштів.

Як економічна категорія фінансовий ринок виражає економічні відносини між суб’єктами економіки з приводу реалізації вартості та споживчої вартості, укладеної у фінансових активах. Ці економічні відносини визначаються об’єктивними економічними законами і фінансовою політикою держави, впливом політичних партій та кланів (особливо в сучасній Україні на стадії становлення цивілізованої державності), які формують в остаточному підсумку сутність фінансового ринку, тобто зв’язки і відносини як на самому ринку, так і у його взаємозв’язку з іншими економічними категоріями. Економічні відносини та взаємозв’язки, які виникають на фінансовому ринку, визначаються об’єктивними економічними законами, фінансовою політикою держави та реальною потребою суб’єктів економіки здійснювати заощадження та інвестиції, надавати та брати грошові кошти в борг. На фінансовому ринку діють закони попиту та пропозиції, граничної корисності, конкуренції, що зумовлюють реальні можливості функціонування всіх суб’єктів економіки відповідно до умов ринкової економіки. На фінансовому ринку відбувається суспільне визначення якості та ціни фінансів.

1)Сутність, функції та інструменти фінансового ринку.

Фінансовий ринок — це сукупність обмінно-перероз­подільних відносин, пов'язаних з процесами купівлі-продажу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності. Відносини обміну пов'язані з переданням одним суб'єктом іншому за відповідну плату (проценти, дивіденди, дисконтні скидки тощо) права на тимчасове чи постійне використання фінансових ресурсів. Таке передання може здійснюватись прямо чи через фінансових посередників (комерційні банки, інвестиційні фонди та ін.). При безпосередніх взаємовідносинах операції з купівлі-продажу ресурсів відображають як відносини обміну (передання права використання), так і перерозподілу цих ресурсів між власником і користувачем. При участі у торгівлі фінансових посередників відносини з ними продавців і покупців ресурсів є відносинами обміну, а перехід ресурсів від власника до користувача — відносинами перерозподілу.

Фінансовий ринок виконує надзвичайно важливі функції в ринковій економіці. Він є забезпечуючою структурою, насамперед для фінансів суб'єктів господарювання, які є базовою сферою фінансової системи. Їх фінансова діяльність розпочинається з формування ресурсів. Призначення фінансового ринку полягає в забезпеченні підприємствам належних умов для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Таким чином, підприємства на фінансовому, як і на інших ринках, практично рівнозначні, як у ролі покупця, так і продавця ресурсів.

Фінансовий ринок є складовою сферою фінансової системи тільки в умовах ринкової економіки, коли переважна частина фінансових ресурсів мобілізується суб'єктами підприємницької діяльності на засадах їх купівлі-продажу. По суті, це інфраструктура фінансової системи, яка забезпечує функціонування насамперед базової сфери — фінансів суб'єктів господарювання. В умовах адміністративної економіки фінансового ринку практично не існувало, оскільки формування ресурсів та їх перерозподіл здійснювалися на директивних засадах через бюджет та банківську систему. Навіть кредитні ресурси виділялися згідно з планом, а не на засадах торгівлі ними. За умов централізованого формування, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів у адміністративному порядку потреби у відповідній інфраструктурі — фінансовому ринку — просто не було.

Призначення фінансового ринку — забезпечити підприємствам належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Об'єктивною передумовою функціонування фінансового ринку є незбіг потреби у фінансових ресурсах з джерелами їх задоволення.

В організаційному плані фінансовий ринок — це сукупність ринкових фінансових інституцій, що супроводжують потік коштів від власників фінансових ресурсів до позичальників.

Об'єктами відносин на фінансовому ринку є:

1. цінні папери

2. фінансові послуги

3. грошово-кредитні ресурси

Суб'єктами:

1. держава

2. підприємства різних форм власності

3. окремі громадяни

Функції фінансового ринку:

• мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів;

• розподіл акумульованих вільних коштів між чисельними кінцевими споживачами;

• прискорення обороту капіталу — активізація економічних процесів у державі;

• забезпечення умов для мінімізації фінансових ризиків.

Принципи на фінансовому ринку:

1. вільний доступ до ринкової інформації і ринкових інструментів для всіх учасників фінансового ринку;

2. прозорість ринку і реальний захист інвесторів;

3. конкурентність та ефективність;

4. відповідність міжнародним стандартам.

Класифікація фінансового ринку

за видами фінансових активів поділяється на:

• кредитний ринок;

• ринок цінних паперів (фондовий ринок);

• валютний ринок (іноземна валюта і фінансові інструменти, що обслуговують її);

• страховий ринок (страховий захист);

• ринок золота (срібло, платина)

• ринок фінансових послуг (кредитні операції та ін.).

за періодом обертання фінансових активів:

• ринок грошей;

• ринок капіталів.

за регіональною ознакою:

• місцевий фінансовий ринок;

• регіональний фінансовий ринок;

• національний фінансовий ринок;

• світовий фінансовий ринок.

за швидкістю реалізації угод на фінансовому ринку розрізняють:

• ринок з терміновою реалізацією угод (як правило, до 3 днів);

• ринок з реалізацією угод в майбутньому.

Операції на фінансовому ринку здійснюються за допомогою фінансових інструментів.

Фінансові інструменти — різноманітні фінансові активи, які обертаються на ринку, є законними вимогами власників цих активів на отримання певного (як правило, грошового) доходу в майбутньому і за допомогою яких реалізуються операції на фінансовому ринку. Основними інструментами на фінансовому ринку є готівкові гроші, банківські кредити, цінні папери.

Фінансові інструменти, які обертаються на окремих сегментах фінансового ринку, характеризуються значною різноманітністю, тому їх можна класифікувати за багатьма ознаками.

Інструменти, що обслуговують фінансовий ринок, класифікують так.

За видами фінансових ринків:

а) інструменти кредитного ринку (гроші і розрахункові документи, які обертаються на грошовому ринку);

б) інструменти фондового ринку (цінні папери, які обертаються на цьому ринку);

в) інструменти валютного ринку (іноземна валюта, розрахункові валютні документи, а також окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок);

г) інструменти ринку фінансових послуг (фінансові послуги, які надаються фінансовими інституціями (банками і небанківськими кредитними установами, факторинговими і лізинговими компаніями, фондовими і валютними біржами, страховими компаніями тощо) суб'єктам фінансових відносин — підприємницьким структурам, державі та громадянам);

д) інструменти ринку золота (срібла, платини): названі види цінних металів, які використовують з метою формування фінансових резервів і тезаврації, а також цінні папери, які обслуговують цей ринок.

За періодом обертання:

а) короткострокові фінансові інструменти (з періодом обігу до одного року), що обслуговують операції на ринку грошей;

б) довгострокові фінансові інструменти (з періодом обігу більше одного року), що обслуговують операції на ринку капіталів. До цього виду фінансових інструментів належать і безстрокові фінансові інструменти, кінцевий строк погашення яких не встановлено (наприклад, акції).

За характером фінансових зобов'язань:

а) інструменти, додаткові фінансові зобов'язання за якими не виникають (валютні цінності, золото тощо);

б) боргові фінансові інструменти, які характеризують кредитні відносини між їх покупцем і продавцем та зобов'язують боржника погасити в передбачені строки їх номінальну вартість і заплатити винагороду у формі відсотка (облігації, векселі, чеки тощо);

в) пайові фінансові інструменти, які підтверджують право їх власника на частку в статутному капіталі емітента і на отримання відповідного доходу (акції, інвестиційні сертифікати тощо).

За пріоритетною значимістю;

а) первинні фінансові інструменти (фінансові інструменти першого порядку), які характеризуються їх випуском в обіг первинним емітентом і підтверджують прямі майнові права або відносини кредиту (акції, облігації, чеки, векселі тощо);

б) вторинні фінансові інструменти, або деривативи (фінансові інструменти другого порядку), які характеризують виключно цінні папери, що підтверджують право або зобов'язання їх власника купити чи продати первинні цінні папери, що обертаються на ринку, валюту, товари або нематеріальні активи на заздалегідь визначених умовах у майбутньому періоді. Такі фінансові інструменти використовують для проведення спекулятивних фінансових операцій і страхування цінового ризику (хеджування). Основними видами деривативів є опціони, свопи, ф'ючерсні і форвардні контракти. Залежно від складу первинних фінансових інструментів або активів, відповідно до яких вони випущені в обіг, деривативи бувають фондові, валютні, страхові, товарні.

За гарантованістю рівня дохідності:

а) фінансові інструменти з фіксованим доходом, які характеризують фінансові інструменти з гарантованим рівнем дохідності при їх погашенні;

б) фінансові інструменти з невизначеним доходом, рівень дохідності яких може змінюватися залежно від фінансового стану емітента або кон'юнктури фінансового ринку.

За рівнем ризику:

а) безризикові фінансові інструменти: короткострокові цінні папери, короткострокові депозитні сертифікати найнадійніших банків, "тверда" іноземна валюта, золото та інші цінні метали, придбані на короткий період. Термін "безризикові" є певною мірою умовним, оскільки потенційний фінансовий ризик має будь-який із перерахованих видів фінансових інструментів;

б) фінансові інструменти з низьким рівнем ризику: група короткострокових фінансових інструментів, які обслуговують ринок грошей і виконання зобов'язань, за якими гарантується стійким фінансовим станом та надійною репутацією позичальника;

в) фінансові інструменти з помірним рівнем ризику, що характеризують групу фінансових інструментів, рівень ризику за якими приблизно відповідає середньоринковому;

г) фінансові інструменти з високим рівнем ризику: рівень ризику за якими суттєво перевищує середньоринковий;

д) фінансові інструменти з дуже високим рівнем ризику, які використовують для здійснення найризикованіших спекулятивних операцій на фінансових ринках.

Слід зазначити, що наведена класифікація відображає поділ фінансових інструментів лише за найбільш суттєвими загальними ознаками. Кожна з наведених груп фінансових інструментів, у свою чергу, класифікується за окремими специфічними ознаками, які відображають особливості їх випуску, обігу і погашення.

2) Сучасний стан і тенденції розвитку фінансового ринку України.

Процеси ринкової трансформації в Україні обумовлюють потребу у стрімкому розвитку та ускладненні структури фінансового сектора, що відноситься до найбільш актуальних проблем розвитку національної економіки. Протягом останніх років визначення перспектив функціонування фінансового сектору України стали об’єктом дослідження багатьох українських вчених, а саме: Базилевича В. Д., Барановського О. І., Васильченко З.М., Вовчак О.Д., Геєця В.М., Грушка В.І., Дзюблюка О.В., Задорожного Г.В., Ковальчука Т.Т., Корнєєва В.В., Лютого І.О., Мороза А.М., Науменкової С.В., Опаріна В.М., Реверчука С.К., Слав’юка Р.А., Смовженко Т.С. та інших. Сьогодні фінансовий сектор розглядають як фінансовий ринок, який забезпечує накопичення та розподіл інвестиційних ресурсів, взаємодію виробників та споживачів фінансових послуг за правилами, визначеними державою та її регуляторними органами. Складовими фінансового ринку виступають грошово-кредитний, страховий, фондовий ринок, ринок послуг спільного інвестування, недержавних пенсійних послуг.

Вітчизняний фінансовий сектор на початок 2011 року характеризувався такими показниками: функціонували 176 банків, 451 страхові компанії, 679 кредитних спілок, 416 ломбардів, 346 компаній з управління активами, 102 недержавних пенсійних фондів та понад 950 інвестиційних фондів різного типу. Випущено в обіг цінних паперів загальним обсягом понад 450,3 млрд. грн. Активи вітчизняної банківської системи становили близько 942,0 млрд. грн., 64,8% яких припадало на кредитні операції банків. Активи страхових компаній досягли 43,92 млрд. грн. Активи кредитних спілок склали 3,2 млрд. грн. Обсяг активів ломбардів 836,7 млн. Активи інших небанківських кредитних установ складали 1,14 млрд. грн. Діяло 72 фінансових компаній, що мали право надавати послуги з факторингу, та 27 фінансових компаній, які отримали дозвіл на укладання договорів з фінансового лізингу. Усього впродовж року ними було укладено договорів факторингу на суму 485 млн. грн., а обсяг операцій з фінансового лізингу склав 20,2 млрд. грн. Ліцензію на право залучати кошти установників управління майном з метою фінансування будівництва житла мали 101 фінансова компанія, які упродовж року створили 70 Фондів з фінансування будівництва (ФФБ) та залучили коштів на загальну суму 5,92 млрд. грн.. В Україні поступово нарощуються обсяги виробництва, що створює додаткові можливості для посилення ролі фінансового ринку в економічному розвитку країни, оскільки виникає необхідність в залученні додаткових обсягів фінансових ресурсів.

Грошовий ринок відзначається суттєвими темпами зростання за кредитною та депозитною масою, що свідчить про провідну роль банківських установ на фінансовому ринку країни; він є кредитоорієнтованим, суттєво зростає частка довгострокових кредитів в економіку країни. Окрім банків – основних фінансових посередників фінансового ринку, пожвавлюється робота і небанківських фінансових установ. Спостерігається тенденція щодо конвергенції фінансових посередників та поява фінансових супермаркетів, що є додатковим стимулом для удосконалення моделі фінансового сектору. Попри досить високу динаміку свого формування, рівень фінансового ринку України не відповідає зростаючим потребам національної економіки та суттєво відстає від середньоєвропейських параметрів.  Торговельно-розрахункова інфраструктура фондового ринку є витратною та недосконалою, як наслідок, більше 90% усього обсягу цінних паперів, емітованих в Україні, обертаються на неорганізованому позабіржовому ринку. Фінансові установи України надають клієнтам досить вузький спектр фінансових послуг, причому незадовільного рівня якості, а законні права та інтереси споживачів цих послуг недостатньо захищені. Одним із головних чинників такого стану є досить суперечлива та не повністю сформована нормативно-правова база, що ускладнює процес розвитку фінансового сектору. 

Розвиток ринку фінансових послуг гальмується низькою капіталізацією фінансових установ, що виступає серйозним бар’єром для забезпечення реального сектору вітчизняної економіки довгостроковими фінансовими ресурсами, а недокапіталізованість страхових компаній унеможливлює страхування масштабних ризиків зокрема в енергетичній, екологічній та фінансових сферах, стримує розвиток аграрного та медичного страхування. Інвестиційні можливості фінансових установ обмежуються дефіцитом привабливих для довгострокового розміщення коштів фінансових інструментів. Нерозвиненість ринків спільного інвестування, страхування життя, недержавної пенсійної системи та довірчого управління не дозволяє в повній мірі залучати заощадження домашніх господарств до інвестиційного процесу. Цьому також заважає відсутність дієвих механізмів податкового стимулювання інвестиційної активності громадян та недоліки і проблеми в діючому законодавстві. 

Одним з суттєвих чинників, що негативно впливає на розвиток ринку в цілому є низька транспарентність державних регуляторних органів та інформаційна закритість фінансових установ, зокрема, нестача інформації щодо результатів їх діяльності та послуг, що вони надають. Характерною особливістю багатьох вітчизняних фінансових установ є невідповідність їх діяльності міжнародним стандартам, правилам та процедурам, визначеним Директивами Європейського Союзу.

Серед головних зовнішніх чинників, що так чи інакше впливають на розвиток фінансового сектора України, необхідно виділити економічний, інтеграційний, глобалізаційний та політичний. Відтак назріла потреба у побудові оптимальної моделі розвитку ефективного фінансового сектора на середньостроковий період та формуванні чітких та взаємозв’язаних цілей його реформування через усвідомлення причин кризового стану та з урахуванням світового досвіду, чому буде сприяти «Стратегія розвитку фінансового сектора України до 2015 року». Дана Стратегія представляє собою цілісну систему ідей, поглядів, намірів та ключових заходів щодо розвитку фінансового сектора на середньострокову перспективу з урахуванням національних фінансових інтересів та соціально-економічних потреб країни. Стратегія розроблена з метою виконання Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 червня 2007 року "Про хід виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні" № 659/2007 від 20 липня 2007 року робочою групою в складі представників Держфінпослуг, Національного банку України та ДКЦПФР. Цей документ розрахований на сім років.

Реалізація Стратегії планується у два етапи: 2009–2010 роки та 2011–2015 роки. На першому етапі повинні реалізуватись першочергові заходи щодо подолання наслідків фінансової кризи, створені на основі правових та матеріально-технічних передумов подальшого розвитку фінансового сектору та запровадження міжнародних правил і стандартів, підвищення інституційної спроможності регуляторів. На другому етапі на створеній правовій основі та зміцненій матеріальній базі будуть реалізованими передбачені Стратегію заходи, з метою наближення умов функціонування фінансового сектора України до вимог Європейського Союзу.

Ключовими заходами розвитку фінансового ринку у проекті визначаються: підвищення ефективності державного регулювання та посилення уніфікації регуляторних і наглядових вимог; реформування системи державного нагляду шляхом його відокремлення від регуляторних функцій і впровадження пруденційного нагляду у всіх сегментах фінансового ринку; забезпечення переходу від екстенсивних до інтенсивних форм розвитку фінансового ринку (від кількості до якості), консолідація ринку; створення умов для поступового підвищення рівня капіталізації фінансових інститутів, забезпечення їхньої надійності та платоспроможності. Відтак, реалізація вище запропонованої стратегії повинна сприяти вирішенню проблем відповідних сегментів фінансового ринку та в цілому стимулювати розвиток національної економіки.