12. Установочні бази для обробки деталі.

Установочними (технологічними) базами називаються поверхні деталей, якими вони спираються на відповідні поверхні пристрою або верстата. Цим деталі при обробці з належним ступенем точності фіксуються відносно різального інструменту. Установочні бази поділяються на основні та допоміжні.

Основними базами називаються робочі поверхні деталей, які впливають на роботу спряжених деталей і вузлів у цілому. Прикладом обробки деталі за основною базою є обробка шестерень, у яких за установочну поверхню завжди приймається отвір. Допоміжною базою називається поверхня, яку спеціально зроблено для установки деталі на верстаті або в пристрої. Вона не впливає на роботу деталі в спряженні. Прикладом установки деталі за допоміжною базою є обробка вала в центрах.

Основні бази в процесі роботи спрацьовуються, а тому використовувати їх при ремонті деталі як установочні бази можна тільки в крайньому випадку, коли немає допоміжних баз або важко зробити нові (штучні) бази. Найбільшої точності при механічній обробці деталі можна досягти тільки тоді, коли весь процес обробки деталі виконується за однією базою, з однієї установки.

Використання нової бази і установки пов'язано із зміщенням деталі, що обов'язково приведе до зміни взаємного розташування осей і поверхонь її відносно інструментів і верстата.

Обробку деталі повністю на одному верстаті, як правило, виконати неможливо, тому для досягнення найбільшої точності обробки треба всі наступні установки на даному або іншому верстаті виконувати на тій самій базі.

Якщо умови обробки не дають змоги використати одну базу, то треба взяти таку оброблену поверхню, яка була б зв'язана точними розмірами з поверхнями, що найбільше впливають на роботу деталі у складеному механізмі.

Обробку деталі починають з тієї поверхні, яка буде потім установочною базою для виконання наступних операцій.

Обробку решти поверхонь ведуть у такій послідовності, при якій спочатку обробляють поверхні менш точні, а потім більш точні. Останньою операцією повинна бути обробка тієї поверхні, яка є найбільш точною.

Прийняття рішення про вибір базових поверхонь відбувається на основі таких правил:

- для правильного базування деталі потрібно позбавити її шести ступенів вільності;

- за базові поверхні необхідно приймати поверхні, які забезпечують найбільшу жорсткість деталі при її встановленні на верстаті або в пристрої;

- чорнова база використовується лише один раз;

- за чистову базу рекомендується приймати основні базуючі поверхні, тобто ті поверхні, за допомогою яких визначається положення деталі у виробі;

- установочна база повинна співпадати з вимірювальною.

У пояснюючій записці потрібно пояснити вибір базових поверхонь для обробки деталі у призначених операціях. Виконати ескізи деталі з умовними позначеннями опор, затискачів та пристроїв для встановлення і кріплення (ГОСТ 3.1107 – 81).

[11]