1.3. Функції комунікації

Головним і єдиним суб'єктом комунікації є людина, яка для забезпечення своєї життєдіяльності вступає у взаємозв'язок з іншими людьми. Але в ході різних видів діяльності людини складається потреба в пошуку досконаліших і ефективних форм спілкування, що породжує різні ролі і призначення тих або інших форм спілкування. Іншими словами, залежно від різноманітних причин різні форми спілкування надають відповідного значення в життєдіяльності людей, тобто функцію. Функціональний аналіз комунікації дає можливість виявити ту соціальну роль, яку вона виконує в суспільстві, і допомагає більш точно зрозуміти її сутність.

Зміст теорії комунікації розкривається через її функції. До числа найважливіших функцій теорії комунікації можуть бути віднесені наступні:

1. Пізнавальна функція, завдання якої полягає у накопиченні отриманого дослідницького матеріалу і його систематизації. Пізнавальна функція теорії комунікації направлена на розробку основних концептуальних парадигм, що пояснюють механізми комунікації, інформаційного обміну, взаємодії.

2. Методологічна функціятеорії комунікації полягає у розробленні ефективного способу пізнання комунікативної реальності. Враховуючи те, що комунікативна теорія виступає теоретико-методологічною основою для більш приватних комунікативних дисциплін, сутність методологічної функції полягає також у виробленні основних принципів пізнання для всього комплексу комунікативних досліджень в рамках наук комунікативного циклу.

3. Прогностична функція теорії комунікації передбачає визначення найближчих і віддалених перспектив розвитку комунікації; завчасне проведення наукових експертиз технічних систем комунікації, з метою визначення їх майбутньої ефективності; моделювання комунікативних процесів в суспільстві з метою визначення їх вірогідних наслідків і результатів.

4. Практична функціятеорії комунікації формує шляхи оптимізації процесу комунікації з погляду вибору каналу, об'єму і швидкості передачі інформації та вироблення рекомендацій для досягнення стратегії ефективної комунікації.

В науковій літературі не існує однозначного рішення питання про функції комунікації.Аналізуючи феномен комунікації з функціональної точки зору, всі комунікативні функції можна розділити на три великі групи¹⁶:

1. Інформаційні функції: до них відноситься, перш за все, функція повідомлення, суть якої — в передачі інформації про кого-небудь або про що-небудь, повідомлення про властивості, дії або місцезнаходження кого-небудь або чого-небудь. До інформаційних функцій комунікації можна віднести також метамовну, когнітивну (пізнавальну), номінативную і діакритичну функції.

Метамовна функція дозволяє з'ясувати значення слова за допомогою опису його змісту, не знаючи самого слова.

Когнітивна функція комунікації реалізується в двох аспектах: 1) участь в процесах сприйняття і формування уявлень, понять, думок, висновків; 2) участь в зберіганні і передачі від покоління до покоління суспільно-історичного досвіду людей.

Номінативна функція пов'язана з вживанням мови з метою найменування певних конкретних об'єктів: географічних пунктів, підприємств, магазинів, промислових виробів і т.д. Діакритична функції полягає у можливості вживання мови для корекції або доповнення тієї або іншої немовної ситуації.

2. Прагматичні функціївключають:

• Фатичну функцію (встановлення і підтримання можливості комунікативного контакту): служить для встановлення контакту з партнером по комунікації, актуалізується усно і письмово за допомогою стереотипних вербальних і невербальних засобів.

• Функцію самопрезентації, що виявляється в створенні оточуючим свого образу, який може відповідати або не відповідати наявному соціальному статусу і комунікативній ролі.

• Регулюючу функцію: дана функція актуалізується експлицитно, найчастіше в офіційних ситуаціях і стереотипних вербальних висловлюваннях. Дана функція відрізняється двонаправленністю (на партнера і на себе — саморегуляція) і динамізмом, який пояснюється варіативностью ситуативних і інформаційних умов.

- Спонукальну функцію, яка детермінована комунікативною установкою - спонукати адресата виконати яку-небудь дію, - і актуалізується в повсякденно-побутовій сфері за допомогою експлицитных засобів (переконання, нав’язування, наказ, прохання), вибраних залежно від статусно-ролевих відносин комунікантів. В рамках спонукальної функції можна виділити три види часткових комунікативних функцій. Це: активаційна функція - функція спонукання до дії в деякому заданому комунікантом напрямі, інтердиктивна функція - функція заборони тих або інших форм діяльності і дестабілізуюча функція комунікації, що служить безпосереднім виразом соціальної неоднорідності і соціальних суперечностей.

- Волюнтативну функцію: завжди носить безпосередній характер, оскільки припускає відповідну дію зі сторони індивіда, що має більш високий статус або роль. Звичайно актуалізується в директивах (розпорядженнях, наказах і т.п.). Характерна особливість цієї функції - обмеженість вибору стереотипних вербальних висловів, яка компенсується невербальними засобами.

- Апелятивну функцію / функцію звернення: з одного боку, дана функція розглядається як аналог фатичної функції і має на меті різні способи звернення до комунікативних партнерів з різними соціальними статусами.

• Ритуальну (магічну) функцію, як правило, пов'язують з особливим видом комунікативної взаємодії і дії в ритуалах, офіційних церемоніях, обрядах. Вона виражається за допомогою постійного набору вербальних і невербальних засобів, має яскраво виражену соціальну орієнтацію і національну специфіку

• Перформативну функцію: пов'язана з ритуальною, оскільки обидві пов'язані зі стереотипними ситуаціями і установками комунікації. Специфіка перформанса в тому, що інформація передається про дії, що відбуваються: вислови еквівалентні діям.

3. Емоційно-експресивні функції: пов'язані з комунікантом і виражають його відношення до мовної ситуації. Один і той же зміст може мати множинний інтонаційно-емоційний відтінок.

Американський дослідник Р.Якобсон¹⁷ виводить функції комунікації із особливостей комунікативного процесу. Він наголошує на таких шести можливих функціях комунікації:

• Емотивна (при спиранні на адресанта) - це всі варіанти вираження свого "Я".

• Референтна (денотативна) - при підкресленні контексту. Йдеться про той об'єкт, про який ми говоримо.

• Конативна(при спиранні на адресата) - це може бути наказ, клична форма; сюди ж віднесемо ефективність того чи іншого повідомлення.

• Поетична(при спиранні на повідомлення) - це той випадок, коли важить: форма спершу, а зміст - потім.

• Металінгвістична (при спиранні на код) - це вихід за межі бесіди при користуванні знайомими словами, коли ми запитуємо: "А що значить це слово?". Потім, відповідаючи, ми теж говоримо не так, як завжди, бо, описуючи, ми вводимо його в словник.

• Фатична (при спиранні на контакт) - це функція підтримання контакту, коли важливо не те, що саме ти говориш, а те, щоби контакт не перервався. Сюди належать такі "жанри", як розмови про погоду, розмови за святковим столом. Тут головне - не нова інформація, а наявність контакту, тобто соціальність співрозмовників.

Окремого розгляду вимагають функції масової комунікації, що певним чином співвідносяться із загальними функціями комунікації, але мають свої особливості.

В 1948 р. Г. Лассуелл виділив три функції масової комунікації¹⁸:

• інформаційну функцію - аналіз навколишнього світу;

• соціальну функцію - кореляція з соціальними структурами суспільства, що можна тлумачити як дія на суспільство і його пізнання через зворотний зв'язок;

• пізнавально-культурологічну функцію - передача культурної спадщини.

Пізніше К.Райт добавив ще розважальну функцію, , а Мак-Квейл - мобілізуючу, маючи на увазіспецифічні задачі масової комунікації по час різних політичних і релігійних кампаній

У вітчизняній психолінгвістиці¹⁹виділяються чотири функції масової комунікації: 1) оптимізація діяльності суспільства за рахунок орієнтації на соціальне спілкування, що дозволяє змінити колективну діяльність; 2) функція контакту, що має місце в процесі спілкування в соціальній групі навіть тоді, коли ця група не з'єднана загальною метою, мотивами і засобами діяльності; 3) функція соціального контролю через використання соціальних норм, етичних і естетичних вимог; 4) функція соціалізації особи, тобто виховна функція, - виховання в особі тих рис, які бажані з погляду суспільства.

Комунікація є складним багатокомпонентним процесом. Основними його компонентами є:

1. Суб'єкти комунікаційного процесу - відправник і одержувач повідомлення (комунікант і реципієнт);

2. Засоби комунікації – код, що використовується для передачі інформації в знаковій формі (слова, картини, графіки і т.п.), а також канали, по яких передається повідомлення (лист, телефон, радіо, телеграф і т.п.);

3. Предмет комунікації - явище або подія, яке відображає повідомлення (стаття, радіопередача, телевізійний сюжет і т.п.)

4. Ефекти комунікації – наслідки комунікації, виражені в зміні внутрішнього стану суб'єктів комунікаційного процесу, в їх взаємостосунках або в їх діях.

При вивченні впливу на сприйняття інформації інтелектуального рівня аудиторії з'ясували, що для аудиторії з високим рівнем освіти більш важливим є двостороннє повідомлення. Таке повідомлення є текстом, який, окрім аргументів комуніканта, містить аргументи протилежної сторони. Це пояснюється тим, що такій аудиторії необхідно порівнювати протилежні погляди та самостійно їх оцінювати. Для аудиторії з низьким освітнім рівнем рекомендується використовувати одностороннє повідомлення, що містить тільки аргументи комуніканта. В цій ситуації одностороннє повідомлення буде ефективним тоді, коли аудиторія згодна з комунікантом, коли вона не піддалася дії аргументів супротивника.

В сучасній літературі присутні два основні підходу в дослідженні комунікації: механістичний і діяльнісний.

При механістичному підході під комунікацією розуміється однонаправлений процес передачі і прийому інформації.

Діяльнісний підхід має на увазі розуміння комунікації як процесу спілкування, обміну думками, знаннями, відчуттями, схемами поведінки, а також як спільної діяльності учасників комунікації (комунікантів), в ході якої виробляється загальний погляд на речі і дії з ними.

І якщо в першому випадку контекст зовнішнього середовища розглядається як «шум», то для другого підходу характерний розгляд комунікації як процесу, що протікає в певному фізичному і соціальному контексті.

Отже, комунікація - це складний процес, кожна модель може взяти з нього якісь свої особливості. Дж.Фіске взагалі поділяє всі теорії (моделі) комунікації на два класи:

• комунікація як передача повідомлень, завданням є якомога точніше передати сигнал від джерела до одержувача. Відповідно роль цього адресата є досить пасивною, він може отримати лише те, що передав йому адресант – фізична модель

• комунікація як виробництво та обмін значеннями. Тут вивчаються тексти та культури. Повідомлення у цьому випадку буде не просто передаватися в незмінному вигляді, а радше породжуватиметься з отриманого самим адресатом досить активно – гуманітарна модель²⁰

В комунікативному процесі комунікант звичайно прагне досягти своєї мети, тобто того результату, заради якого комунікант вступає в процес комунікації з реципієнтом. Предмет комунікації - це та частина внутрішнього або зовнішнього світу реципієнта, на яку комунікант безпосередньо впливає. Якщо за формою прояву (слова, жести, поза і інші невербальні аспекти) комунікація відноситься до фізичного, матеріального світу, за змістом (значення слова) до соціального, то по предмету дії комунікація завжди відноситься до духовно-психологічного.

Частіше всього в комунікації духовно-психологічна сфера людини використовується як посередник для зміни її пізнавального, емоційного, поведінкового та інших аспектів діяльності. Це означає, що однієї і тієї ж комунікативної мети можна досягти, впливаючи на різні духовно-психологічні сторони і особливості людини як предмету комунікації, а одні і ті ж комунікативні дії на різних людей приводять до абсолютно протилежних результатів.

Комунікативна дія на людину повинна бути індивідуальною та адекватною тій частині її духовно-психологічного світу, через яку комунікант прагне досягнути своєї мети. Ігнорування індивідуальних духовно-психологічних особливостей конкретної людини як суб’єкта комунікативного процесу приводить комуніканта до неадекватної постановки комунікативної мети і порушення процесу комунікації.