10.2.3. Мовленнєві функції повідомлення та їх реалізатори

Аналізуючи текст, М.Д.Феллер⁴⁵при аналізі тексту виділяє функції комунікативного контакту:

Інформаційна (називна, змістова) функція. орієнтована на передачу певної інформації, зафіксованої в повідомленні.

Контактна функціяорієнтована на зняття суперечності в увазі автора та читача до теми, то функція організації процесу читання спрямована на зняття суперечності в інтересах автора і читача та їх знаннях про побудову твору — вона різними засобами розкриває і коментує його структуру та композицію.

Виразова функція визначає ставлення адресату до автора. Вона усуває суперечність комуні кант - реципієнт перш за все в естетичному плані, створюючи довіру читача до автора.З виразовою функцією пов'язано також формування образу автора як співбесідника і психологічного ставлення читача до повідомлення.Ця ж функція здійснюється і шляхом виявлення індивідуальності автора. Це може бути і інтелектуалізація тексту, коли передається процес зародження думки, чітко простежуються здійснювані логічні операції, і його інтимізація — своєрідна ліричність, особисте ставлення, навіть коли йдеться про предмет суто науковий.

Тлумачна функція тісно пов'язана з пізнаннями одержувача і особливостями сприйняття ним повідомлення. Вона усуває суперечність тезауруса і знань автора та читача по відношенню до окремих елементів тексту.Тлумачна функція найбільш активна в боротьбі з інерцією читацької установки, звичним сприйняттям.До реалізаторів цієї функції на початку тексту, що ніби освітлюють увесь твір, належать епіграфи, обгрунтування несподіваного підходу до явища, опису предмета дослідження. Значна роль тлумачної функції в навчальній та науковій літературі, коли коментується позиція автора і вводяться нові терміни.

Спонукальна функція усуває суперечність поміж метою автора та намірами читача. Засоби, що реалізують її, звичайно сигналізують також про закінчення повідомлення. Без такої вказівки слухач чи читач відчувають невдоволеність незавершеним спілкуванням.Спонукальна функція, як і функція запам'ятовування, найбільш явно виступає в агітаційних і деяких прикладних творах та виданнях.У популярних і теоретичних повідомленнях вона майже завжди присутня неявно, тобто реалізується не структурою повідомлення, а особливостями сприйняття адресатом.

Пізнавальна функція забезпечує пізнання предмету твору.

Функція формування поглядів читача актуалізується в той момент, коли автор намагається членувати твір у відповідності з окремими переходами думки.

Функція запам'ятовування сприяє тому, щоб ідея, основні тези твору збереглися в пам'яті читача.

10.3. Місце документа в системі документних комунікацій

10.3.1. Класифікація документів

Документ - матеріальний носій, що містить записану інформацію, яка призначена для передачі в соціальному комунікаційно-інформаційному процесі; записана інформація, що може розглядатися як одиниця в ході здійснення інформаційної діяльності. Це визначення стосується будь-яких форм запису інформації: рукописних або друкованих матеріалів на папері чи у вигляді мікроформ, а також матеріалів не друкованого походження (машиночитних записів, фільмів, звукових записів).

В цьому визначенні враховані наступні відмітні ознаки документа:

• Наявність смислового змісту, оскільки всяке соціально-комунікаційне повідомлення є носієм значення; безглузді повідомлення є шумами, а не повідомленнями.

• Стабільна речовинна форма, що забезпечує довготривале збереження документа;

• Призначення для використання в комунікаційних каналах. Документальний статус може бути доданий об'єктам, які спочатку не призначались для комунікаційної мети. Історико-культурні, етнографічні, археологічні артефакти признаються документами, оскільки вони несуть значення, яке може бути «прочитаним», розшифрованим, подібно тексту.

• Завершеність повідомлення.

Ця ознака обумовлена попереднім, тобто областю використання документа. Незавершене, фрагментарне повідомлення не може бути повноцінним документом. Але вимога завершеності є відносною, оскільки незакінчені літературне твори, ескізи, нариси, чернетки можуть виступати як документи, що характеризують творчий процес їх творця (письменника, вченого, художника), і у зв'язку з цим набувати самостійної цінності.

Відповідно до існуючих фізичних каналів комунікації виділяютьвізуальні, аудіальні, аудіовізуальні, тактильні документи. Візуальні документи - це будь-які документи, зміст яких людина сприймає через зір, тобто і рукописний або друкований текст, зображення, доступні через екран. Аудіальні документи - це ті, зміст яких може бути сприйнятий тільки на слух. Тактильні документи - ті, зміст яких сприймається через дотик (книги для сліпих). Аудіовізуальні документи - ті, зміст які сприймається одночасно через зір і слух.

За формою носія інформації документи поділяються на стрічкові, карткові, аркушеві, блочні, дискові і комбіновані. Форма запису інформації тут не враховується. Стрічковий документ може існувати у вигляді магнітної плівки чи мікрофільму, запису телеграми на паперовій стрічці тощо, згорнутих у рулон, бобіну, касету і т.п. Картковий - це документ на окремих картках, зручних за розміром для зберігання у вигляді окремих аркушів будь-якого матеріалу, переважно - паперу. Блочний - документ, що складається з аркушів, які скріплюються з одного боку. Дисковий - документ у вигляді диску. Комбінований документ - той, що складається з двох або більше носіїв інформації різних форм, з'єднаних в одне ціле фізично або за призначенням до використання.

За матеріалом носіядокументи можуть бути на паперовій основі, на фотоплівці, магнітній стрічці, полімерному матеріалі.

За формою запису інформації документ може бути одновимірним (лінійним) - із безперервним записом "у рядок" - як у документах стрічкових, так і в карткових, і в аркушевих, і в блочних, і в дискових. Двомірний запис, що дає площинні документи - це запис інформації одночасно у двох вимірах, широті і довжині, що дає, як правило, документи зображувальні: малюнок, креслення, карти, фото, відеозапис чи кінофільм. Тривимірний запис інформації - це голографічний запис, що здійснюється одночасно в ширину, довжину і висоту.

Інформація в документі може наноситися на плоскі або об'ємні носії. Зовні плоскі носії постають у вигляді листа, блоку листів (кодексу), диска, дискети. Найстаріший з об'ємних носіїв — книга, текст якої нанесений рельєфним способом по методу Луї Брайля (Франція, 1825). Так видається література для сліпих. Інформація, закладена в ній, сприймається тактильним способом.

За призначенням для сприйняття необхідно розрізняти документи, призначені для сприйняття людиною, і документи, призначені для сприйняття машиною. Останні існують у даний час у вигляді машиночитаних документів

За характером мовної системи, у якій втілено інформацію, існують такі різновиди документів, як вербальний, зображувальний і музичний. Вербальний документ може існувати в двох видах: писемному, коли слова (мова) закріплені на матеріальному носії умовними знаками письма і в усному, тобто звуковому, якщо мова записана у аудіальному документі. Зображувальний документ - це документ, у якому інформація втілена засобами зображення.

За інформаційною складовою документа документи поділяють на опубліковані та неопубліковані.Документ опублікований– документ, доведений до відома широкого, наперед не обмеженого, кола осіб шляхом видання, депонування, публічного оголошення, демонстрування тощо. Документ неопублікований - документ, який не поданий для широкого (публічного) використання. До числа неопублікованих документів відносять: рукописи, машинопис, деякі репродуковані і навіть віддруковані друкарським способом видання, що існують на правах рукописів. В стародавніх бібліотеках рукописні матеріали представляли єдиний вид документів. Тепер рукописні книги, або манускрипти, складають відносно невелику, але унікальну, саму ціновану і ретельно збережену частину фондів найбільших наукових бібліотек.

Опубліковані документи є засобом ретіальної комунікації, коли повідомлення передається багатьом, не визначеним конкретно адресатам. Неопубліковані документи, у переважній більшості, є засобом аксіальної комунікації, тобто призначені конкретно визначеному адресату, одному або певній групі. До числа опублікованих відносять також депоновані документи, тобто представлені для широкого використання шляхом депонування.

За рівнем узагальнення інформаціїдокументи поділяють на первинні і вторинні.Документ первинний- документ, який створюється автором (відправником інформації) та відображає факти, події, явища реальної дійсності чи думки автора. Первинним вважається документ, який надходить у деяку інформаційну систему на її вході, на відміну від вторинного документа, що створюється системою на виході та потрапляє до споживача інформації. У бібліографознавстві первинним вважається будь-який документ, що не ставить за мету відображення інших документів, на відміну від бібліографічної продукції.

Документ вторинний- документ, що є результатом аналітико-синтетичної переробки інформаційною системою одного чи кількох первинних документів з метою пристосування інформації до інформаційних потреб споживача. Як правило, вторинний документ подає інформацію, що містилася в первинному документі, у більш скороченому вигляді. У бібліографознавстві вторинними документами вважаються всі види запису бібліографічної інформації (тобто бібліографічні посібники, бібліографічна продукція).

За ознакою регулярності виходу у світрозрізняють неперіодичні, періодичні і спорадичні (в практиці їх називають тими, що продовжуються) документи.

Неперіодичними виданнями традиційно є книги. Іншими підвидами цього виду є брошури (вони повинні імен, не менше 5 і не більше 48 сторінок тексту), календарі, листівки, плакати, естампи, окремо видані репродукції, листівки, карти і т.д.

Найхарактерніші підвиди періодичних видань — журнали, газети, бюлетені, періодичні збірки.

До числа спорадичних видань відносяться праці науково-дослідних організацій, вчені записки, різного роду бюлетені і т.д. В них зібрана наукова інформація, яка більше ніде не зустрічається.

За послідовністю створення документа розрізняють: оригінал, дублікат, копія, витяг з документа. Оригінал - примірник документа, що першим набуває юридичної сили. Дублікат - повторно оформлений документ, створений замість втраченого чи пошкодженого оригіналу, що має таку ж юридичну силу. Копія - документ, що містить точне знакове відтворення змісту чи документної інформації іншого документа і в окремих випадках - деяких його зовнішніх ознак. Витяг з документа - засвідчена копія частини тексту документа (як правило, службового).

За рівнем доступу до документів розрізняють:загальнодоступні документи; документи, призначені для. службового користування (документи, що містять конфіденційну, інформацію), секретні (документи, що містять таємну інформацію).