1.1. 2. Закони комунікації

Теорія комунікації як наукова дисципліна, має свої закони функціонування та розвитку. Специфіка законів, формульованих теорією комунікації, багато в чому визначається її предметом і характеризується специфікою інформаційних зв'язків, що склалися, в природі і суспільстві. Сутність її можливо визначити в наступних тезах:

а) закони комунікації носять об'єктивний характер. Об'єктивність законів комунікації обумовлена тим, що вони розкривають рух об'єктивно існуючих комунікаційних потреб, інтересів і дій людей;

б) ці закони виражають загальний характер інформаційного обміну як атрибутивної властивості живої матерії і разом з тим відображають взаємозв'язки в суспільстві в цілому і його окремих частинах;

в) закони комунікації можуть бути динамічними, якщо вони виражають зміст природних комунікативних процесів, або статичними (властивими для соціальної комунікації);

г) закони комунікації діють в сукупності з іншими соціальними і природними законами - економічними, психологічними, політичними, технічними ін.

Враховуючи вищенаведене, можливо виділити наступні закони комунікації¹⁵:

• будь-яка комунікація є взаємодією, що характеризується обміном різного роду інформацією, отже, має бути не менше двох сторін - учасників комунікаційної взаємодії;

• будь-яка комунікація як інформаційна взаємодія заснована на принципі зворотного зв'язку, який виступає необхідною умовою здійснення комунікативного акту;

• будь-яка комунікація має знаковий характер, адже не існує комунікації без певної системи знаків (як опредмеченої інформації, що використовується при спілкуванні між людьми або обміні інформацією між тваринами або машинами);

• для здійснення комунікації необхідна наявність хоча б, однієї загальної для комуніканта і реципієнта основи у вигляді системи знаків або правил прийому і передачі, кодування та декодування інформації;

• кількість переданої інформації обернено пропорційна до частоти переданих сигналів: чим більш рідкісним сигнал (знак), тим він є більш інформативним.

Сутність останнього закону полягає в тому, що однотипна інформація, що передається занадто часто, не сприймається реципієнтом на рівні свідомості, хоча залишається на підсвідомому рівні (наприклад, різні види реклами).

1.2. Методи теорії комунікації

Кінцевий результат дослідження будь-яких явищ і процесів дійсності значною мірою залежить від того, як здійснюється даний процес, які способи, прийоми, засоби при цьому застосовуються. Теорія комунікації спирається на відповідну методологію.

Метод в науці - це сукупність прийомів, вживаних дослідником для отримання певного результату.

Методологія - вчення про систему наукових принципів, форм, способів дослідницької діяльності - має трьохрівневу структуру. Звичайно розрізняють фундаментальні, загальнонаукові принципи, що становлять власне методологію, частково-наукові принципи, що лежать в основі теорії тієї або іншої дисципліни, наукової галузі, і систему конкретних, методів, що використовуються для вирішення спеціальних дослідницьких задач.

Фундаментальні принципи мають загальнонауковий характер, оскільки засновані на узагальнюючих, філософських положеннях, що відображають найістотніші властивості об'єктивної дійсності і свідомості з урахуванням наявного досвіду, здобутого в процесі пізнавальної діяльності людини.

Діалектика як метод пізнання природи, суспільства і мислення пройшла довгий шлях від наївного навчання старогрецького філософа Геракліта до протиборчих теорій ідеалістичної і матеріалістичної діалектики Г.Ф.Гегеля і матеріалістичної діалектики К.Маркса і Ф.Енгельса. Діалектика, що розглядається в єдності з логікою і теорією пізнання, є фундаментальним науковим принципом дослідження багатопланової і суперечливої дійсності у всіх її проявах. Діалектичний підхід до дослідження процесу комунікації дозволяє обґрунтувати взаємодію соціальних і комунікативних чинників як причинно-наслідкові відносини, що відображають реальну дійсність.

Історичний принцип лежить в основі теорії пізнання суспільства як цілісності і розвивається в конкретних історичних умовах соціальної системи. Разом з розвитком суспільства йде процес розвитку і видозміни комунікативних засобів, що обслуговують дане суспільство. Для історичного розвитку соціальних явищ і комунікативних систем характерна певна циклічність, що реалізовується по спіралі. . Знання цих циклів має пояснювальну силу при обґрунтовуванні і прогнозуванні нових тенденцій.

До числа загальнонаукових методів, частіше всього що використовуються в дослідженні комунікаційних процесів, можуть бути віднесений: моделювання, системний підхід, порівняння.

При дослідженнях комунікативних процесів широко застосовується метод моделювання. Моделювання - вивчення об'єкту (оригіналу) шляхом створення і дослідження його копії (моделі), яка заміняє оригінал з певних сторін, які цікавлять пізнання і підлягають вивченню, непрямий, опосередкований метод наукового дослідження. Це соціологічні, психологічні, семіотичні, технічні моделі, моделі пропагандистської, іміджевої, масової комунікації та ін.

Системний підхідзаймає одне з провідних місць в дослідженні теорії комунікації. При системному підході об’єкт розглядається як сукупність елементів, що знаходиться у відносинах і зв'язках один з одним і з середовищем, створюючи певну цілісність, єдність. Системний характер комунікації дозволяє встановити багаторівневу ієрархію комунікативних систем, виявити соціокультурну диференціацію і варіативність комунікативних засобів.

М етод порівняння є пізнавальною операцією, заснованою на ідеї про схожість або відмінність об'єктів, за його допомогою виявляються якісні та кількісні характеристики об'єктів.Головна умова використання даного методу полягає в наявності загальної істотної ознаки, за якою порівнюються об'єкти, що вивчаються. Ці ознаки можуть носити формальний, змістовний або функціональний характер.

На основі порівняльно-історичного методу можна виявити і порівняти рівні і визначити тенденції розвитку явища, що вивчається, зміни, що відбулися. Він корисний при дослідженні соціальної комунікації як явища, що розвивається, оскільки дозволяє виділити основні етапи в її розвитку, відобразити еволюцію форм і засобів комунікації, а також об'єм циркулюючої в соціальному середовищі інформації.

Частково-наукові методивизначаються особливостями тієї або іншої наукової області як в плані предмету дослідження, так і ступені його теоретичної розробленості. У свою чергу, ці принципи складають основу методологічної бази дослідження тобто теорію методу. Чим глибше ця теорія відображає реальну сутність об'єктів, їх взаємозв'язок і функції, тим краще. Серед частково-наукових методів в комунікативних технологіях використовуються методи соціологічних досліджень. Вони використовуються для вивчення соціально-культурної специфіки інформаційних процесів, аналізу впливу засобів масової комунікації на суспільну свідомість, дослідження процесів взаємодії ЗМІ з суспільними структурами.

Системний характер комунікації, функціональна обумовленість комунікативних засобів дозволяють широко використовувати структурний і функціональний методи. З їх допомогою встановлюється рівнева ієрархія комунікативних систем, виявляються соціальна диференціація і варіативність комунікативних засобів. Ці методи дають можливість встановити стратифікацію суспільства як масової аудиторії.

Значною евристичною силою володіє порівняльний метод. Зіставлення як однорідних, так і різнорідних комунікативних систем дозволяє виявити ступінь їх комунікативної цінності, знайти нові властивості комунікативних засобів і тенденції їх видозміни. Найголовніше умовою при цьому є обґрунтовування бази для порівняння - загальної ознаки (формального, змістовного або функціонального). Так, наприклад, виділення специфічних особливостей різних рівнів комунікації можливо лише на основі загальних функціональних властивостей і ступеня узагальненості змістовної ознаки комунікативних засобів. Встановлення соціально обумовленої варіативності комунікативних засобів можливо в результаті зіставлення на основі їх нормативного інваріанта.

При дослідженні тексту як матеріального носія інформації в комунікативних технологіях використовується герменевтичний метод.

Для вивчення діяльності засобів масової інформації використовують контент-аналіз.Головним об'єктом контент-аналізу є тексти, фонограми, аудіо - і відеозаписи, що містять друкарську або радіотелевізійну інформацію. Крім того, аналізуються опитування громадської думки з метою визначення ефективності діяльності різних інформаційних засобів.

Розрізняють змістовний і структурний контент-аналіз. Змістовний контент-аналіз зосереджує увагу на змісті повідомлення. При структурному контент-аналізі дослідника цікавить не зміст повідомлення, а спосіб подачі повідомлення; наприклад, як часто освітлюється та або інша подія в конкретному джерелі, скільки друкарського простору йому відводиться і т.д.

Конкретні методи дослідження складають третій рівень методології, що розуміється в широкому значенні. Вони визначаються характером фактичного матеріалу, умовами і метою дослідження.

Конкретні методи визначаються метою дослідження і характером комунікації як з погляду її рівневої стратифікації (семіотичний, лінгвістичний; металінгвістичний, паралінгвістичний і синтетичний рівні), типової характеристики (міжособова, внутрішньо групова і масова комунікація), видової системності (природні, штучні і змішані системи) і способи її реалізації (усна і письмова форми мовної діяльності, різні канали сприйняття інформації). Вибір методів, послідовність і техніка їх застосування, - методика визначається також об'ємом, характером фактичного матеріалу і умовами проведення дослідження.

Поетапність дослідження соціальної комунікації припускає вибір методів відповідно до конкретної задачі даного етапу. На етапі збору фактичного матеріалу і його первинної систематизації використовуються методи опитування (способи анкетування, інтерв'ювання) і метод експертних оцінок, а також - лабораторні експерименти (спостереження за усними і письмовими джерелами інформації, тестування) і польові експерименти, що допускають як відчужене або приховане спостереження, так і включене спостереження - співучасть в мовній діяльності.

Незважаючи на різноманітність, методи є не хаотичною сукупністю, а впорядкованою системою, в якій визначається їх місце відповідно до конкретного етапу дослідження, використання технічних прийомів і проведення операцій з фактичним матеріалом в заданій послідовності. Систему правил використовування методів, прийомів і операцій називають іноді методикою дослідження. В одній і тій же науковій області може бути дещо конкуруючих методик, які постійно удосконалюються в ході експериментальної роботи.

Кожний метод, як правило, застосовується не ізольовано, а в поєднанні з іншими методами, тому кінцевий результат наукової діяльності багато в чому визначається тим, наскільки уміло і ефективно використовується евристичний потенціал кожної із сторін того або іншого методу і всіх методів в їх взаємозв'язку.