5.5.Модель Якобсона

Ще одну групу комунікативних моделей представляють семіотичні теорії. До самим відомих з них відносяться концепції Романа Якобсона та Юрія Лотмана.

Роман Якобсон як дослідник починав у Росії, потім емігрував до Чехословаччини й згодом - до США. У 1960 p. Р.Якобсон в своїй роботі «Лінгвістика і поетика»представив мовну комунікацію у вигляді наступних шести найважливіших чинників комунікації:

Адресант Контекст Адресат

(комунікант) Повідомлення (реципієнт)

Контакт

Код

Рис. 1 Чинники комунікації (модель Якобсона)

Кожному з означених чинників відповідає особлива функція мови:

\. Емотивна (експресивна) функція пов'язана з комунікантом і має на меті вираження його відношення до того, що він говорить.

2.Конативна функція відображає орієнтацію на адресата.

3. Фатична функція зорієнтована па контакт, для неї важлива не передача інформації, а підтримка контакту.

4. Метамовна функція пов'язана з кодом: не знаючи слова, ми можемо запитати про його значення і отримати відповідь. Відповідь може бути надана описово за допомогою інших слів, а може і просто за допомогою вказівки на предмет.

5. Поетична функція направлена на повідомлення. Це центральна функція для словесного мистецтва, для якого характерною є більша увага до форми, ніж до змісту повідомлення.

6. Референтна ( когнітивна) функція зорієнтована на контекст і є відсиланням на об'єкт, про який йдеться а повідомленні.

В ідеальній ситуації комунікації спрацьовують усі шість чинників. Реальна комунікація може виносити на перше місце якийсь один з них, водночас не втрачаючи решту.

В повідомленні певної інформації, полягає комунікативна функція мови. Це основна функція більшості комунікативних актів. З контекстом, закладеним в повідомленні, пов'язана друга найважливіша функція мови - пізнавальна.

З адресантом (відправником повідомлення) і адресатом (одержувачем повідомлення) пов'язані такі функції як регулятивна або спонукальна, тобто функція регуляції поведінки адресата з боку відправника повідомлення; експресивна або емотивна функція, що полягає у вираженні суб'єктивно-психологічного стану комуніканта.

Якщо мета конкретного комунікативного акту полягає в тому, щоб налагодити або зміцнити контакт між його учасниками, то мова виступає у фатичній функції. Код в мовній комунікації - це та мова або його варіант (діалект, сленг, стиль), який використовують учасники даного комунікативного акту. Якщо вислів направлений на те, щоб пояснити характер використання коду (мови), то має місце метамовна функція. Повідомлення розуміється як процес і результат породження мови, тобто текст. Спрямованість на повідомлення як таке, зосередження уваги на повідомленні заради нього самого - це поетична, або естетична функція мови.

5.6. Модель Лотмана

Ю. Лотман - активний послідовник формальної школи 30-х p., з якої він запозичив ідею "деавтоматизації" як характерну для літературної мови, на відміну від побутового спілкування, яке є автоматичним. Ю.Лотман був незадоволений моделлю Р.Якобсона, оскільки вона не дозволяє під час передачі повідомлення виникати будь-чому новому. Ю. Лотман вважав дуже абстрактною модель комунікації, в запропонованому Р. Якобсоном, підкреслюючи, що насправді у комуніканта і реципієнта не може бути абсолютно однакових кодів. При повній подібності комуніканта і реципієнта зникає потреба в комунікації взагалі: їм не буде про що говорити. Єдине, що залишається - це передача команд. Тобто для комунікації спочатку потрібна нееквівалентність комунікантаі реципієнта.

Про саму комунікацію Ю. Лотман говорить як про переклад тексту з мови мого «я» на мову твого «ти», детермінованому взаємним перетином комунікативних кодів учасників інформаційної взаємодії. Ю. Лотман виділяє дві комунікативні моделі «Я - Він» і «Я - Я».Останній випадок він називає аутокомуникацією» коли повідомлення набуває нового значення за рахунок перекодування. При цьому передачу повідомлення самому собі Ю. Лотман визначав як перебудову власної особи.

Культура постає у Лотмана як генератор кодів; культура зацікавлена в безлічі кодів і не може бути культури, побудованої на одному коді. Всі явища культури пояснюються ним як різного роду комунікативні механізми, тобто як різного роду мови. В такому розумінні криються основи аналізу культури як комунікативного механізму.

З означеного можливо сформулювати наступні тези:

• культура породжує нові повідомлення за допомогою нових мов;

• культура зорієнтована щонайменше на дві мови, наприклад, зображальну та словесну;

• комунікація - це переклад з мови мого "Я" на мову твого "Ти", тобто коди учасників не є тотожними, а лише перехрещуються;

• жодна "монологічна" структура не може виробити принципово нового повідомлення, бо не є мислячою, якою може бути лише діалогічна (двомовна) структура як мінімум;

• пам'ять культури є механізмом активного моделювання нового, що повернуте у минуле.

В одній із своїх останніх праць Лотман підкреслював ще один з аспектів подібного підходу. Йдеться про категорію авторитетності, яку він вважав за досить важливу для російської культури. Він писав: "Центр уваги переноситься з того, "що" сказане, на те, "ким" це сказане, а також від кого цей останній отримав повноваження на подібне висловлювання".

Відповідно Ю.М.Лотман надає особливої ваги саме художньому тексту практично в усіх своїх працях. Він доходить висновку, що художній текст цікавий своєю непередбачуваністю. Саме тому ми використовуємо ці типи текстів багато разів. Тексти звичайні не здатні на повторне функціонування. Тому Ю.М.Лотман вважає, що мистецтво розширює простір непередбачуваного, це простір свободи.