5.2. Модель Лассуела

В 1948 р. американським політологом Р. Лассуеллом була розроблена модель комунікативного акту. В цій моделі комунікація представлена як однонаправлений, лінійний процес:

1. Хто? (передає повідомлення) - комунікант

2. Що? (передається) - повідомлення

3. Як? (здійснюється передача) - канал

4. Кому? (направлено повідомлення) - аудиторія

5. З яким ефектом? – ефективність

Таким чином, в процесі комунікації обов'язковимиє соціальний, інформаційний, технічний і психологічний компоненти.

Згодом ця модель була вдосконалена за рахунок введення зворотного зв'язку. В результаті процес комунікації придбав вигляд замкнутого ланцюга, в якому всі компоненти взаємопов'язані. Надалі в модель були введені додаткові компоненти - джерела інформації, умови протікання комунікації, соціальний склад аудиторії, мова як засіб комунікації.

Створення інформації безпосередньо взаємопов'язане з процесом сприйняття і засвоєння даної інформації індивідами. У свою чергу цей процес є пізнавальним, і в реальності сама соціальна інформація не може існувати без окремих людей і цілих соціальних груп, які виступають як її матеріальні носії. Створення і перетворення інформації потрібно розглядати як єдиний процес, направлений на сприйняття, засвоєння, віддзеркалення даної інформації, а надалі - на її розповсюдження і подальше використання.

Відповідно до означеної структури Лассуел виділяє наступні напрями дослідження комунікації, кожен з яких дає відповідь на відповідне питання:

• аналіз управління процесами комунікації;

• аналіз змісту переданих повідомлень;

• аналіз засобів і каналів передачі інформації;

• аналіз аудиторії;

• аналіз результатів комунікаційного впливу.

Охарактеризувавши модель Лассуелла як дещо спрощену, деякі дослідники стали розвивати її далі. Р.Бреддок додав до неї ще два елементи комунікативного акту: умови, в яких протікає комунікація, і мета, з якою здійснюється процес комунікації . «Формула Лассуелла» відображає характерну особливість ранніх моделей комунікації - вона припускає, що комунікант завжди прагне вплинути на реципієнта, і, отже, комунікація повинна трактуватися як процес переконання. Це припущення орієнтує застосування означеної моделі комунікації передусім в області аналізу політичної пропаганди.

5.3.Модель Ньюкома

Лінійність математичної моделі комунікації багато в чому долається в подальших наукових розробках. Найбільш поширена нелінійна модель комунікації Т.Ньюкома, створена ним у 1953 р. Вона має вид рівностороннього трикутника, вершини якого складають: комунікант, реципієнт і соціальна ситуація., про яку йдеться. Взаємодія комуніканта з реципієнтом здійснюється з урахуванням соціальної ситуації.Якщо комуніканти зорієнтовані один до одного позитивно, вони прагнутимуть збігу поглядів на ситуацію. При негативному відношенні один до одного відношення до ситуації не співпадатиме.

Всі незбалансовані варіанти прагнутимуть вирівнювання, й на цьому будуватиметься комунікація. Т.Ньюком заклав у свою модель лише один аспект - позитив/негатив - і відразу модель комунікації стала набагато складнішою. Реально ми використовуємо набагато більше можливих розбіжностей у повсякденному спілкуванні. Отже, варіантів має бути набагато більше.