3.2.2. Лінгвістичний (мовний) і металінгвістичний (метамовний) рівні

На відміну від семіотичного рівня комунікативні засоби лінгвістичного рівня - словесні знаки - мають вербальну природу. Слово є основною одиницею мови, оскільки співвідноситься з його трьома основними функціями: репрезентативною - представляє реалії навколишнього світу, експресивною - виражає емоційно-оцінне відношення до реалій - суб'єктам і об'єктам і комунікативною - повідомляє інформацію. Саме в комунікативній функції слово виступає як комунікативний засіб, актуалізуючи три приватні функції: номінативно-диференціюючу - називаючи об'єкт, слово відрізняє його від інших об'єктів завдяки своїй мовній формі (стіл - стілець) або смисловим розрізняльним ознакам (красивий - добрий - прекрасний); емотивно - експресивну - слово одночасно виражає оцінку об'єкта за допомогою емотивних компонентів - інтонації, логічного наголосу, паузи і т.п.; і прагматичну - слово впливає на адресата відповідно до комунікативної установки.

Для соціальної комунікації безпосередній інтерес представляють способи актуалізації саме комунікативної функції слова. Цією проблемою займаються лінгвістика, психолінгвістика і соціолінгвістика. Слово в цих дисциплінах досліджується як мовна одиниця в комунікативній функції. При соціокомунікативному підході увага зосереджується на вербальних засобах (у тому числі і на слові) як на комунікативних одиницях.

Вербальна природа мовної системи обумовлена тривалим процесом становлення людської мови. Тому дослідження мовного рівня комунікації припускає аналіз взаємодії мови і мислення, мови і суспільства, мови (системи мови) і мови. Тільки через мову мовна система і її вербальні одиниці виконують своє комунікативне призначення. Комунікація реалізується в конкретних комунікативних ситуаціях згідно нормам мовної діяльності, яка складається з мотивованих мовних дій комунікантів. Ці дії отримали назву "мовних актів". Проблеми мовної діяльності сходять до філософських і лінгвістичних концепцій В. Гумбольдта, С.О. Карцевського, Л.П. Якубинского і ін. Але цілісна теорія мовних актів сформувалася в рамках лінгвістичної філософії під впливом ідей австрійського філософа і логіка Л. Вітгенштейна про множинність призначень мови. Основи теорії були закладені англійським філософом Дж. Остіном в 1955 р., і надалі розроблялися філософами, логіками, лінгвістами і психолінгвістами. (зокрема у вітчизняній науці означену проблему досліджували М.М. Бахтін, Н.Д. Арутюнова, А.А. Леонтьев та ін.)

3.2.3. Паралінгвістичний рівень

Основою даного рівня є невербальні засоби комунікації - жести, міміка, рухи тіла, а також властивості голосу, тон, паузи, які прийнято називати паралінгвістичними засобами комунікації, на відміну від лінгвістичних - словесних знаків. Паравербальні комунікації здійснюються за допомогою звукових сигналів, які супроводжують усну мову, привносячи в неї додаткові значення.

Термін «паралінгвістика» має вузьке і широке тлумачення. У вузькому значенні він позначає лише засоби комунікації - тон мови, гучність, темп, паузи, а також такі якісні ознаки голосу, як тембр, висота, діапазон, нарешті, особливості вимови індивіда, які можуть бути обумовлені діалектною специфікою або індивідуальними особливостями - хрипкістю голосу, нашіптуванням, прицмокуванням і т.п. (Не слід змішувати з інтонацією, наголосом і іншими лінгвістичними категоріями). До паравербальних засобів комунікації також відносяться артикуляція, швидкість, ритмічність мови, паузи, інтонація, зітхання, стогони, покашлювання і ін. Даний вид комунікації базується на використанні механізму асоціацій і покликаний викликати у партнера відповідні емоції, відчуття, переживання, необхідні для досягнення певної мети і намірів комуніканта.

При широкому розумінні в паралінгвістику включаються і графічні засоби письмової форми комунікації - графи, схеми, плакати, види шрифтів і т.п. Неоднозначність розуміння паралінгвістики пояснюється складним і різночасним процесом її становлення як спеціальної області знання.