4. Комунікативний процес та його структура.

Для вивчення ефекту впливу інформації виокремлюють елемен­ти комунікативного процесу. Наприклад, ГЛасуел у структурі ко­мунікативного процесу виокремлює п'ять таких елементів:

• хто передає інформацію (комунікатор, передавач інформації);

• що передається (повідомлення, або конкретніше — текст);

• як (за допомогою якого каналу);

• кому (аудиторія, реципієнт);-

• яким результатом (ефект впливу)

Засоби комунікації. Передання інформації відбувається за допо­могою засобів спілкування, тобто це можливе лише за допомогою знакових систем. Існує кілька систем, які використовуються в кому­нікативному процесі й відповідно до яких можна класифікувати за­соби комунікації на вербальні та невербальні.

Отже, ми живемо в світі комунікації, бо 70% свого часу людина витрачає на комунікацію¹. А професійна діяльність у силу своєї спе­цифіки передбачає обов'язковий обмін великим обсягом фахової, управлінської та іншої інформації у процесі міжособистісної взаємодії між керівниками та працівниками, яка відбувається за допомогою як вербальних, так і невербальних засобів комунікації. Ці види комуні­кації тісно пов'язані між собою, доповнюють один одного.

5. Регулятивно-поведінковий бік управлінського спілкування.

Вивчення цілей і специфіки спілкування у виробничому процесі передбачає виокремлення в його структурі універсальної властивості, яка зумовлює всі форми його вияву. Такою властивістю для управ­лінського спілкування є взаємодія, для забезпечення ефективності якої необхідно її регулювати, тобто визначити права та обов'язки, етичні правила та технологію чи алгоритм поведінки її суб'єктів (вої­нський етикет, лікарська етика, педагогічний такт).

У процесі діяльності суб'єкти виробничого процесу обмінюються не тільки інформацією, а й різними діями та операціями, які забез­печують планування спільної діяльності, її координацію та розподіл функцій між суб'єктами спільної діяльності. За їхньою допомогою здійснюються взаємне стимулювання, взаємний контроль та взаємо­допомога у процесі розв'язання спільних виробничих завдань.

Таким чином, взаємодія у виробничому процесі (інтеракція) —-це важливий аспект управлінського спілкування, що виявляється в різноманітних формах зв'язку між керівниками та працівниками у процесі організації між ними взаємних дій та операцій, спрямованих на реалізацію цілей професійної діяльності та на забезпечення її ефек­тивності.

У структуру виробничої взаємодії входять:

• суб'єкти взаємодії — керівник і працівники;

• взаємний зв'язок між ними;

• взаємний вплив одного на іншого, одних на інших;

• взаємні зміни суб'єктів управлінського спілкування. Виробнича взаємодія — це контакт, який складається із:

• фізичного контакту;

• спільного пересування у просторі;

• спільної групової або масової дії та операцій;

• духовного вербального та невербального контактів;

• інформаційного вербального та невербального контактів;

• інформаційного та духовного невербального контактів. Виробничу взаємодію як процес характеризують:

• сукупна узгоджена діяльність, а в ідеалі — кооперація і співро­бітництво;

• інформаційний та емоційно-почуттєвий чи духовний зв'язок;

• взаємовплив;

• взаєморозуміння.

Різновиди взаємодії у виробничому процесі:

• міжособистісні (між керівником і працівником);

• особистісно-групові (між керівником і працівниками чи тру­довим колективом);

• особистісно-масові (у масштабі установи між керівником та всіма працівниками);

• міжгрупові (між колективом керівників і трудовим колективом);

• масово-групові планетарні, або глобально-масові (наприклад, такі взаємини мають місце між керівниками органів влади та місцевим населенням або між міністром та працівниками міні­стерства).

Традиційно в соціальній психології усі різновиди взаємодії поді­ляють на такі типи за:

• направленістю на результат:

• кооперація (сприяє організації спільної діяльності, забезпечує її інтеграцію, узгодженість, ефективність, основними різнови­дами якої є згода, пристосування, співробітництво тощо);

• конкуренція (конфлікт, опозиція — тобто дії, що призводять до неузгодженості спільної діяльності, зниження її ефектив­ності);

• намірами та діями учасників:

• додаткові (партнери адекватно сприймають позиції один одного);

• що перетинаються (така взаємодія, у процесі якої партнер, з одного боку, демонструє неадекватність розуміння позиції і дій іншого учасника взаємодії, а з іншого — яскраво виявляє свої власні наміри і дії);

• приховані (така взаємодія включає водночас два рівні: явний, що виражається мовно, й прихований, що передбачається).