4. Спілкування та діяльність

Спілкування розглядається як бік, умова діяльності. Але єдність спілкування і діяльності полягає у тому, що завдяки спілкуванню діяльність організується і здійснюється.

Професійна діяльність має колективну та індивідуальну форми, тому вона передбачає обов'язково узгодження дій всіх її учасників, що відбувається через розподіл і координацію функцій між суб'єкта­ми виробничого процесу. У професійному середовищі складається система взаємодій індивідуальних і групових потреб, інтересів, цінно­стей, мотивів і таксономії цілей. На підставі обміну інформацією, врахування попереднього досвіду професійної діяльності та вироб­лення правил і норм фахової етики між керівниками та працівника­ми можуть встановлюватися найрізноманітніші взаємини.

Як відомо, основні форми виробничої діяльності є колективними. У зв'язку з цим виробнича група чи трудовий колектив з'являється як «сукупний» груповий суб'єкт, що має певні властивості, які не можна звести до простої суми якостей працівників, які входять до його скла­ду. Умовою і основним засобом формування «сукупного» суб'єкта є спілкування, в яке вступають працівники у процесі спільної професій­ної діяльності. Як складне соціально-психологічне явище спільна діяль­ність має низку специфічних ознак, пов'язаних з появою спільного (групового) суб'єкта. Як і будь-яка інша форма діяльності, спільна діяль­ність має бути цілеспрямованою, тобто мати однакову для її учасників ,мету та спільну мотивацію. Єдина мета та спільна мотивація сприя­ють встановленню взаємозв'язку та взаємозалежності між індивідуаль­ними діями та операціями, їх об'єднанню в спільну діяльність.

Адже єдність спілкування і професійної діяльності є процесом формування суб'єкта групової діяльності, який не можна звести до суми окремих суб'єктів. Спілкування та професійна діяльність завж­ди існують у єдності й одне без одного неможливі. Справді, професій­на діяльність — це не тільки виробничі проблеми, а й одночасно і різноманітні міжособистісні взаємини, спілкування з колегами, обмін думками, ставленнями та почуттями тощо.

5. Структурні компоненти спілкування

Для ефективного управлінського спілкування керівникові обов'яз­ково слід знати основні його характеристики, до яких, на нашу дум­ку, слід віднести його структурні компоненти, основні форми та акти, зміст.

На основі діяльнісного підходу щодо розуміння природи спілку­вання можна виділити такі його структурні компоненти.

• предмет спілкування — це інша людина (колега, працівник, ке­рівник), партнер по спілкуванню;

• потреба у спілкуванні — це прагнення суб'єктів виробничо­го процесу до пізнання й оцінки інших, їх особистісних і професійних здатностей і можливостей, а через них і за їхньою допомогою — до об'єктивного самопізнання і само-оцінювання;

• комунікативні мотиви — це те, заради чого суб'єкти виробни­чого процесу спілкуються між собою;

• дія спілкування — це одиниці комунікації, цілісний акт, який адресований партнерові по спілкуванню;

• завдання спілкування — це мета, на досягнення якої у конк­ретній комунікативній ситуації спрямовані різноманітні дії, що відбуваються у процесі спілкування;

• засоби спілкування — це ті предмети, за допомогою яких відбу­вається управлінське спілкування;

• продукт спілкування — це предмети та утворення матеріально­го і духовного характеру, які створюються у процесі управлін­ського спілкування.

Спілкування відбувається, як правило, у трьох формах.

• монологічній (характерна для керівника, коли він проводить, наприклад, інструктаж);

• діалогічний (найскладніша, але водночас бажана, особливо для формування суб'єкт-суб'єктних взаємин у процесі спілкуван­ня між керівником та працівниками);

• полілогічний (багатостороннє спілкування, яке відбувається у таких виробничих ситуаціях, коли здійснюється боротьба за перехоплення ініціативи у дискусії та діяльності).

Спілкування складається з конкретних елементарних актів. Зокрема:

суб'єкта — ініціатора спілкування;

суб'єкта, якому адресована інформація;

норм і правил, на основі яких організується спілкування;

цілей, які мають учасники спілкування;

ситуації, в якій відбувається спілкування.

Кожен акт спілкування являє собою ланку таких взаємопов'яза­них комунікативних дій:

- вхід суб'єкта спілкування у комунікативну ситуацію;

• оцінювання суб'єктом спілкування характеру комунікативної ситуації;

орієнтація у комунікативній ситуації;

вибір іншого об'єкта для можливої взаємодії;

• постановка комунікативного завдання із врахуванням особли­востей ситуації спілкування;

опрацювання підходу до суб'єкта взаємодії;

привернення уваги суб'єкта взаємодії;

оцінювання психічного стану партнера по спілкуванню;

• само налаштовування внутрішнього психічного стану на психіч­ний стан співрозмовника;

• вирівнювання психічних станів партнерів по спілкуванню, формування загального позитивного емоційного стану;

комунікативний вплив одне на одного партнерів по спілкуванню;

• оцінка суб'єктом спілкування — ініціатором спілкування — ре­акції партнера по спілкуванню;

стимулювання діалогу з боку партнера по спілкуванню;

• активні дії партнера по спілкуванню на вплив ініціатора спілку­вання.

Зміст міжособистісного спілкування складає.

Методика навчання студентів спілкуванню в міжособистісного діяльності

—передання виробничої та іншої інформації, настанов, емоцій, почуттів і переживань;

-- взаємне сприйняття партнерами по спілкуванню одне одного;

• взаємо оцінювання партнерами по спілкуванню одне одного;

• взаємовплив партнерів;

взаємодія партнерів та ін.

Манера спілкування передбачає:

тон спілкування;

поведінку у спілкуванні;

—дистанцію у спілкуванні (інтимна, особистісна, соціальна, пуб­лічна тощо).

Наприклад, відстань між партнерами у спілкуванні називається зоною дистанції, яка може складати у інтимній зоні — 15-45 см, особистій зоні — 45-120 см, соціальній зоні — 120-400 см, публічній зоні — понад 400 см.

Отже, знання керівником основних характеристик спілкування сприяє організації ефективного управлінського спілкування з парт­нерами по спілкуванню взагалі та виробничого зокрема.