2. Структури та компоненти спілкування.

У психологічній науці також мають місце й інші підходи до розу­міння структури або компонентів спілкування. Ряд дослідників виділяють когнітивний (пізнавальний), афективний (емоційний) та поведінковий компоненти (Я.Л.Коломинський, Н.Н.Обозов); другі — гностичний, афективний і праксичний компоненти (О.О.Бодальов); треті — інформаційно-комунікативний, регуляційно-комунікативний та афективно-комунікативний компоненти (Б.Ф.Ломов); четверті — когнітивно-інформаційний, регулятивно-поведінковий, афективно-емпатійний та соціально-перцептивний компоненти (А.О.Реан).

Для виробничої сфери діяльності найбільш доцільною є остання класифікація — чотирьохелементна модель процесу спілкування А.О.Реана, у якій проблема спілкування розглядається більш дифе­ренційовано та практично розкриває особливе значення і цінність спілкування між керівником та працівниками. У цій класифікації, по-перше, особливо підкреслюється самостійність категорії «спілку­вання» щодо психологічного поняття «діяльність»; по-друге, спілку­вання виступає як самомотивований процес; по-третє, актуалізуєть­ся суб'єкт-суб'єктний характер управлінського спілкування.

Такий підхід також співзвучний із основними ідеями гуманістич­ної психології (А.Маслоу), в якій афілятивні потреби особистості (потреба у спілкуванні) належать до її основних потреб: «...спілку­вання представляє для людини самостійну цінність, яка не обмеже­на спільною діяльністю. Фрустрація потреби в спілкуванні, блоку­вання чи обмеження її реалізації призводить до тяжких стресових ситуацій»¹.

Отже, «когнітивно-інформаційний компонент пов'язаний з проце­сом прийому та передачі інформації, який здійснюється знаковими (у тому числі вербальними) засобами. Регулятивно-поведінковий ком­понент особливо звертає увагу на особливості поведінки суб'єктів, на взаємну регуляцію їх дій. Афективно-емпатійний компонент описує спілкування як процес обміну та регуляції на емоційному рівні. Соці-ально-перцептивний компонент пов'язаний із процесами взаємного сприйняття, розуміння і пізнання суб'єктами у процесі спілкування»².

3. Когнітивно-інформаційний бік управлінського спілкування.

Поняття «спілкування», «комунікація», «обмін інформацією» часто вживаються як тотожні. Це зумовлено не тільки їхньою спільною семантичною основою, багатозначністю використання як у науковому, так і в буденному розумінні, а й тими функціями, які вони виконують у життєдіяльності особистості, соціальної групи, суспільства.

Що таке комунікація? Існує близько ста різних визначень кому­нікації. Проте на сьогодні визначення, яке задовольнило б усіх, немає. Наприклад, комунікація розуміється як процес взаємозв'язаних еле­ментів, що працюють разом, аби досягти необхідного результату або мети (Л.Баркер); як загальний передбачуваний, постійний і завжди присутній процес розподілу значень і допомоги символічній взаємодії (Дж.Майєрс і М.Майєрс); як випадок поведінки, яка має стосунок до набору комунікативних інтенцій (Дж.Олвуд); як процес приско­рення обміну інформацією (Г.Г.Почепцов).

Взагалі процес обміну інформацією у процесі міжособистісної управлінської взаємодії має свої суттєві відмінності.

По-перше, управлінське спілкування не можна розглядати тільки як відправлення інформації якоюсь системою, оскільки на відміну від простого «руху інформації» між двома пристроями тут йдеться про взаємини двох рівноправних суб'єктів — керівника і працівника: взаємне інформування у виробничому процесі передбачає чітку організацію та налагоджування спільної діяльності.

По-друге, характер обміну інформацією між ними визначається конкретними нормативними документами і тим, що за допомогою чіткої системи знаків вони безпосередньо впливають один на одного, передають професійні знання, інструкції, настанови тощо.

По-третє, комунікативний вплив як результат обміну інформа­цією можливий лише тоді, коли керівник (комунікатор) і працівник (реципієнт), володіють єдиною або подібною системою кодування і декодування знаків. Ця ситуація у соціальній психології визначаєть­ся терміном «тезаурус», яким позначається єдина система значень, прийнята всіма членами групи, учасниками конкретного комуніка­тивного процесу. Але річ у тім, що, навіть знаючи значення тих са­мих слів, люди іноді по-різному їх розуміють. Причиною цьому мо­жуть бути соціальні, політичні, вікові та інші особливості, так звані бар'єри спілкування (відповідно, існує можливість виникнення ко­мунікативних бар'єрів у процесі управлінського спілкування).

По-четверте, міжособистісна взаємодія між керівником і праців­никами має специфічний характер і обов'язково містить професіо­нальний, особистісний та інші ефекти й реалізує конкретні функції (стимулююча, реагуюча, контролююча, організуюча та інші функції).

За характером впливу інформація, що йде від керівника, може бути спонукальною (висловлюється в наказі, проханні, інструкції, пораді та розрахована на те, щоб стимулювати певні дії працівників) та констатуючою.

Залежно від спрямованості інформації, яка йде від керівника, виокремлюють аксіальну (інформація спрямовується до якогось ок­ремого отримувача інформації) та ретиальну (адресатом являються багато реципієнтів, які розосереджені у просторі) комунікації.