9.Аналітичні моделі спілкування.

Процеси, що складають предметну область теорії спілкування вивчаються різноманітними дисциплінами. Серед них - психологія особистості, соціальна психологія, лінгвістика, соціологія. Наукове вивчення феномену спілкування відбувалося в декілька етапів. Найбільш ранні роботи стосувались комунікативних процесів. Використання радіо- та телефонної метафори підказувало терміни для опису процесів переробки і передачі інформації між партнерами зі спілкування. Успіхи в галузі кібернетики надихали на широке використання понять «зворотний зв'язок» і «корекція» для пояснення процесів, за допомогою яких партнери узгоджують свої зусилля і досягають взаєморозуміння.

Слідом за дослідженнями комунікативного процесу і майже паралельно з ними проводилися дослідження міжособистісного сприймання. Була виявлена значна кількість шаблонів сприймання, яким можна була надати значення структурних елементів спілкування. З'явилася можливість передбачувати поведінку. Далі розгорнулися дослідження міжособистісної взаємодії. Акцент змістився з аналізу інформаційних потоків на аналіз процесів і результатів, які комунікація забезпечувала або прагнула досягнути. Найважливішими поняттями стали «вплив», «дистанція», «сценарій» тощо. Дослідження спілкування продовжилося вже як дослідження міжособистісних відносин: вивчення довгострокових феноменів (знайомство, становлення відносин, подолання ускладнень, розпад та ін.), наближеність до реальних життєвих задач (родина, службові відносини), камерність акцентів (любов, дружба, близькість). Актуальності набули такі проблеми, як обговорення змісту спілкування, фіксація стабільних структурних характеристик (наприклад, ворожнеча, симпатія, взаємні підозри, домінування, боротьба, маніпуляція).

Міжособистісна комунікація – взаємний обмін суб’єктивним досвідом людей, що знаходяться в просторовій близькості, мають можливість бачити, чути, торкатись один одного, легко здійснювати зворотний зв’язок.

Слід підкреслити, що при аналізі міжособистісного спілкування можна використовувати як об'єктивні засоби (позиція зовнішнього спостерігача), так і суб'єктивні засоби (позиція включеного в спілкування суб'єкта). В першому випадку дослідження спрямоване на отримання схематичного зрізу процесу спілкування (статичний аспект), в другому — метою є вивчення живого спілкування (динамічний аспект). Відомі моделі міжособистісної комунікації відбивають дану відмінність дослідних інтересів.

Лекція 2

ТЕМА : УПРАВЛІНСЬКЕ СПІЛКУВАННЯ

План

1.Види та критерії міжособистісного спілкування

2. Структури та компоненти спілкування

3. Когнітивно-інформаційний бік управлінського спілкування.

4. Комунікативний процес та його структура

5. Регулятивно-поведінковий бік управлінського спілкування.

6. Соціально-перцептивний та афективно-емпатійний біки управлінь

7. Функції управлінського спілкування.

ського спілкування.

1.Види та критерії міжособистісного спілкування

Управлінське спілкування — це ділове спілкування між суб'єк­том і об'єктом управління у соціальних організаціях, що здійснюєть­ся за допомогою певних засобів і зумовлене потребами управління їх спільною професійною діяльністю.

Види управлінського спілкування, У залежності від складу суб'єктів спілкування розрізняють такі його типи:

• міжособистісне спілкування;

• спілкування у системі «індивід-група»;

• публічне спілкування тощо.

Детальний аналіз змісту управлінського спілкування керівника і підлеглого вимагає визначення його місця у системі видів міжособис-тісного спілкування, які визначаються за різними критеріями (табл. 1):

Більш докладно проаналізуємо ці види міжособистісного спілку­вання.

1. За переважанням тих або інших засобів спілкування може бути мовним (вербальним), немовним (невербальним) і комбінованим. Виходячи з цього критерію, міжособистісне управлінське спілкуван­ня є комбінованим; хоча співвіднесення мовних і немовних засобів у різних ситуаціях може змінюватися.

2. За предметом (змістом) спілкування, тобто будь-яким об'єктом чи явищем фізичного або духовного світу. В залежності від предме­та можна виділити такі види людського спілкування:

а) вільне спілкування, предметом якого є саме спілкування; у його процесі людина задовольняє одну з основних потреб — у спілкуванні (прикладом може бути інтимне спілкування закоханих або друзів);

б) ділове спілкування, предмет якого знаходиться поза спілкуван­ ням (його можна розглядати, з одного боку, як структурний елемент будь-якої спільної діяльності людей, а з іншого — як самостійний вид діяльності);

в) ігрове спілкування, що обслуговує такий універсальний вид діяльності людини, як гра;

і) ритуальне спілкування, змістом якого є виконання соціально значущих ритуалів (поздоровлення, висловлювання співчуття тощо); воно у значній мірі визначається правилами і нормами відповідного етикету.

Слід відмітити, що виділені види спілкування не мають чітких меж і рідко зустрічаються у чистому вигляді. Наприклад, коли цікав­ляться благополуччям дітей і дружини лише тому, що так прийнято. Сімейне спілкування подружжя є досить своєрідною сумішшю вільного, ділового та ігрового видів спілкування, яке іноді назива­ють побутовим спілкуванням. Разом із тим, виділення таких видів дозволяє вивчати специфіку спілкування, виходячи з його змісту.

3. За включеністю у певний вид діяльності найбільш широким з названих вище видів є ділове спілкування, в рамках якого за різни­ми ознаками виділяють такі різновиди: професійний, загальнонауко-вий, соціально-політичний тощо. Найбільш продуктивними є різно­види ділового спілкування відповідно до виду діяльності, в якому воно використовується або присутнє (наприклад, педагогічне, управ­лінське тощо).

4. За статусом учасників спілкування може бути:

а) співвіднесеним, тобто спілкування рівних за статусом осіб;

б) співпідпорядкованим — один із партнерів знаходиться у статусі підлеглості іншому; відповідно, управлінське спілкування завжди є співпідлеглим, зважаючи на посадовий статус його учасників.

5. За спрямованістю та зорієнтованістю виділяються два види спілкування:

• особистістю орієнтоване, коли звернення адресоване конкрет­ному партнеру або партнерам;

• соціально орієнтоване, коли звернення адресоване групі, колек­тиву, певній спільноті людей як цілісності; у нашому випадку спілкування керівника і підлеглого є особистісно орієнтова­ним.

6. За ступенем бажаності ефекту:

• необхідне спілкування, без якого спільна діяльність стає прак­тично неможливою; саме таким є управлінське спілкування;

• бажане спілкування, яке сприяє успішному вирішенню задач спільної діяльності;

• нейтральне — не перешкоджає, але й не сприяє вирішенню задач спільної діяльності;

• небажане спілкування — міжособистісні контакти, які усклад­нюють досягнення мети спільної діяльності.

7. За наявністю опосередкованості — безпосереднє та опосеред­ коване:

• спілкування, опосередковане технічними засобами (телефон тощо);

• документальне спілкування, тобто опосередковане матеріаль­ними носіями інформації, зафіксоване з використанням пись­мових знаків;

• спілкування, опосередковане технічними засобами передачі письмового тексту (телефакс, Інтернет).

8. За функціональним призначенням необхідно виділити такі види, за допомогою яких вирішуються ті чи інші задачі в управлінському спілкуванні. У якості таких видів можуть виступати:

• наказ, його завданням є доведення управлінського рішення до виконавця;

• бесіда — для психологічного впливу на підлеглого та отриман­ня додаткової інформації про різні елементи оперативної об­становки;

• нарада, проводиться з метою отримання додаткової інформації для прийняття управлінського рішення, обговорення його різних варіантів;

• звіт, у процесі якого здійснюється контроль виконання управ­лінського рішення;

• переговори, під час яких вирішуються задачі щодо прийняття спільного рішення різними суб'єктами управління.

У попередній темі нами коротко була представлена структура спілкування за ГМАндреєвою, яка складається з комунікативного, інтерактивного та перцептивного боків.