2.Перше враження і точність інтерпретації.
Більшість робіт з проблеми першого враження, присвячені питанню його адекватності. За законами апперцепції, в першому враженні завжди певною мірою присутній минулий досвід; знання, перетворюючись в установки, роблять сприймання вибірковим.
А. А. Бодальов розглядає перше враження як складний психологічний феномен, в якому поєднуються чуттєвий, логічний і емоційний компоненти, присутнє емоційне ставлення, а також більш-менш усвідомлювані і узагальнені оціночні судження. В книзі «Сприймання і розуміння людини людиною» (Бодальов, 1982) останній розділ присвячений закономірностям формування першого враження і чинникам, що підвищують його точність (до цих пір опис А. А. Бодальовим даного феномену вважається найповнішим і найглибшим).
До визначальних чинників формування першого враження, які можуть слугувати підказками і орієнтирами для оцінки внутрішнього світу, схильностей і особистісних рис людини, належать типові помилки першого враження, стереотипи та установки.
Типові помилки першого враження
До помилок першого враження відносяться «гало-ефект» (ефект ореолу), проекція, ефект поблажливості, вплив емоційних станів і забобонів.
Ореол — це стійка думка про одну важливу якість або групу якостей людини, що розповсюджується на всю її особистість. Люди схильні оцінювати ті або інші риси залежно від загального прихильного або неприхильного ставлення до людини. В цьому виражається ефект ореолу.
Цікаво, що діє декілька типових схем запуску ефекту ореолу. Найчастіше застосовується схема сприймання, яка запускається у випадку нерівності партнерів в тій або іншій сфері, — соціальній, інтелектуальній тощо. Люди схильні систематично переоцінювати різні психологічні якості тих, хто перевершує їх за певним суттєвим для них параметром. Ця схема починає працювати не при будь-якій, а тільки при дійсно важливій, значущій для того, хто сприймає, нерівності. Так, якщо хвороблива і слабка людина зустрічає того, що пахтить здоров'ям і силою, то не виключено, що вона переоцінить його за всіма параметрами — в її очах він буде і гарний, і розумний, і щасливий.
У одному дотепному експерименті психолог П. Уілсон показував студентам різних груп одного і того ж чоловіка. У одній групі його представляли як студента, в другій — як лаборанта, в третій — як викладача, в четвертій — як доцента, в останній — як професора. Після того, як гість йшов, студентів просили максимально точно визначити його зріст і зріст самого експериментатора. Виявилось, що зріст Уілсона не змінювався, а зріст гостя збільшувався з підвищенням його соціального статусу.
Можна припустити, що схема сприймання в даному випадку така. При зустрічі з людиною, що перевершує нас за певним важливим для нас параметром, ми оцінюємо її дещо вище, ніж у випадку, коли б вона була рівною нам. Якщо ж ми маємо справу з людиною, яку в чомусь перевершуємо, то недооцінюємо її. Важливо, що перевага фіксується за одним параметром, а переоцінка (або недооцінка) відбувається за декількома. Цю помилку в спілкуванні почали називати дією фактора переваги.
Ще одна помилка, пов'язана з дією ефекту ореолу, полягає в тому, що якщо людина нам подобається зовні, то одночасно ми схильні вважати її більш розумною, цікавою тощо. Американський психолог А. Міллер, застосувавши метод експертних оцінок, відібрав фотографії людей гарних, звичайних і непривабливих. Потім показав ці фотографії чоловікам і жінкам у віці від 18 до 24 років і попросив висловитися про внутрішній світ кожного з зображених на фотографіях. Досліджувані оцінили гарних як більш впевнених, щасливих, щирих, врівноважених, енергійних, люб'язних, витончених і духовно багатих, в порівнянні з тими, кого експерти оцінили як непривабливих або «звичайних». Чоловіки оцінили гарних жінок як дбайливіших і уважніших.
Ще одна схема — прояв фактора «ставлення до нас». Ті люди, які нас люблять або добре до нас ставляться, видаються нам значно кращими за тих, хто ставиться до нас погано. У одному з експериментів студенти протягом півгодини спілкувалися з новим викладачем, який з одними досліджуваними поводився доброзичливо, а з іншими відчужено, підкреслюючи соціальну дистанцію. Після цього студентів просили оцінити його за рядом характеристик. «Доброзичливий» викладач отримав значно вищу оцінку, ніж «холодний».
Таким чином, при формуванні першого враження «ефект ореолу» полягає в тому, що загальне позитивне враження про людину призводить до переоцінки, а негативне враження — до недооцінки невідомої нам людини. Якщо в ситуації спілкування діє хоч би один з розглянутих чинників — переважання, привабливість або ставлення, то людина, швидше за все, застосує одну з схем сприймання і може помилково оцінити партнера.
Проекція полягає в приписуванні іншим людям тих власних якостей, мати які неприємно. Дратівливі, агресивні люди часто приписують ці якості іншим, заздрісні бачать в інших прояви заздрості, самовпевнені засуджують інших за непередбачливість. Давно відоме психологічне правило говорить «Що посилено заперечуєш, тим неодмінно володієш сам».
Психологи виявили, що досліджувані, в яких були яскраво виражені жовчність, упертість, підозрілість, частіше помічали ці риси у людей, яких їм пропонувалося оцінити, ніж досліджувані, у яких ці риси були відсутні.
Емоційні стани також можуть спотворювати наші оцінки і враження. Один з ранніх експериментів, що підтвердили це правило, полягав в наступному: студенти театрального училища розігрували етюд, який в одному випадку закінчувався бійкою з вбивством, в іншому — пристрасною любовною сценою. Потім їм пропонувалося оцінити своїх випадкових партнерів з етюду. Перша кінцівка етюду виявлялася в описах-оцінках партнерів як перебільшення їх наполегливості, агресивності; у описах виявлялася неприязнь з відтінком недоброзичливості. У другому варіанті закінчення етюду описи партнерів набували відтінку прихильності і приязні.
Ефект поблажливості полягає в тенденції оцінювати всіх людей позитивно. Іноді його називають ефектом Поліани — люди частіше прагнуть використовувати позитивні оцінки, ніж негативні, при цьому у жінок дана властивість більш виражена.
До помилок в сприйманні можуть призвести також відмінності в тлумаченні жестів і інших елементів виразної поведінки, залежно від культури. У одному експерименті брали участь мексиканці і північно-американці. У невеликій кімнаті без будь-яких меблів вони розмовляли на сторонні теми, а згодом описували свого співрозмовника. Коли вони розмовляли стоячи один напроти одного, мексиканці оцінювали своїх партнерів як холодних, зарозумілих, замкнутих людей. Американці ж описували своїх партнерів як настирливих, невихованих, надмірно темпераментних. А вся справа була в тому, що в Мексиці прийнято розмовляти на коротшій дистанції, ніж в Америці. Коли розмова проводилася за столом, оцінки були більш індивідуальними, подібних різких відмінностей не спостерігалося.
Питання про точність першого враження складніше, ніж може здаватись на перший погляд. З одного боку, дослідження показують, що майже кожна доросла людина, яка має достатній досвід спілкування, цілком здатна точно визначити майже всі характеристики партнера — його психологічні риси, соціально- демографічну приналежність тощо. Але ці оцінки точні тільки в нейтральних обставинах, тобто в ситуаціях, з яких штучно усунені всі можливості попередньої взаємодії, залежності між людьми, коли єдиним завданням є точне і повне сприймання іншої людини. З іншого боку, дослідження виявляють, що майже завжди в реальних ситуаціях присутній той або інший відсоток помилок. Чим менш нейтральними є відносини, чим більше люди з тих або інших причин зацікавлені один в одному, тим більше вірогідність помилок.
Фізіономічні стереотипи і стереотипи зовнішності
Соціальні стереотипи — одна з основ формування першого враження.
Соціальний стереотип — стійке уявлення про які-небудь явища або людей, властиве представникам тієї або іншої групи.
Будь-який соціальний стереотип є породженням певної групи людей, і окрема людина користується їм лише в тому випадку, якщо відносить себе до цієї групи. Скрізь, де можна виділити різні групи, існують і стереотипи, які визначають уявлення цих груп одна про одну, і адекватно вони можуть використовуватись тільки в міжгрупових відносинах для швидкого орієнтування в ситуації і визначенні людей як представників різних груп. Орієнтування і визначення відбуваються миттєво — за знаками групової приналежності спрацьовує механізм стереотипізації і актуалізується відповідний соціальний стереотип. При цьому абсолютно неважливо, що відбувається насправді, який особистий досвід власника стереотипу, — головне, не помилитися у визначенні.
Ситуації першого знайомства відносяться саме до міжгрупового рівня спілкування, оскільки для людей як соціальних істот головне — вирішити питання про групову приналежність партнера. Тому найбільш важливими характеристиками партнера в даній ситуації є ті, які дозволяють віднести його до певної категорії, групи, саме ці характеристики сприймаються найточніше. Решта рис і особливостей, що опинилися не у фокусі, просто добудовуються за певними схемами.
Звірення нової інформації з соціальними еталонами і стереотипами, які виробляються суспільством і є частиною даної культури, засвоюються людиною з дитинства є одним із способів засвоєння і переробки інформації (наприклад, «лікар повинен бути в білому халат чистому халаті, завжди мати при собі трубку, уміти заспокоїти хворого»).
Процес утворення стереотипів неминучий і спрямовується як різними видами мистецтва, так і групами, у сфері впливу яких знаходиться людина. Вплив літератури простежується у відборі тих ознак, якими наділяють діти добрих, розумних, злих, розсіяних людей. Злі неначе прийшли з народних казок, де зло втілюється в образі Баби-яги з гачкуватим носом, зморшкуватим обличчям, скуйовдженим волоссям і тому подібне. Стереотипи, що зафіксували в собі зв'язки між рисами зовнішності і рисами характеру, надзвичайно численні. Досить згадати широко поширене переконання, що люди з великим лобом розумні (у американській критичній літературі навіть узаконений ряд спеціальних термінів — «література для високолобих», «книги для низькочолих» і т. п.). Нерідко використовуються аналогії-стереотипи: «рот дещо баб'ячий», «ніс з тих, що називається римським». Частина припущень, що базується на ознаках фізичного складу, відноситься до спроб визначити національність, походження. (приклади: «смуглява, ймовірно, південка», «чимось нагадує горянку, можливо, з Вірменії»). Спостереження за експресією раніше незнайомої людини, слугують для висновків про глибинні, особистісні властивості людини («в діях не відчувається гарячності, поспішності, дії розмірені і спокійні»).
Роль установки в сприйманні
Установка на сприймання рис, аналогічних власним, особливо виявляється при характеристиці інтересів іншої людини. Система цінностей людини, загальна спрямованість особистості завжди відбиваються в її установках і відносинах.
Як свідчать факти, значення слова у формуванні сприйняття людини може бути дуже великим. А. А. Бодальов (Бодалев А. А. Восприятие и понимание человека человеком. — М., 1982. С.37-39.) показував фотографії однієї і тієї ж людини різним групам людей, супроводжуючи їх короткою настановною характеристикою типу «герой», «злочинець» і тому подібне В тих випадках, коли установка спрацьовувала, а це відбувалося не завжди, словесні портрети одних і тих же описуваних людей кардинально різнилися. Виявилось також, що є люди, не схильні до стереотипного сприйняття, і є такі, які вибірково стереотипні.
Нижче приводиться опис даного експерименту.
П'ятдесяти восьми дорослим досліджуваним по черзі демонструвались фотографії дівчини-старшокласниці, молодої жінки, молодого хлопця і чоловіка похилого віку. Вони бачили кожну з фотографій протягом п'яти секунд і повинні були словесно відтворити зовнішність людини, яку вони тільки що розглядали.
Перед кожним показом одній і тій же фотографії групам випробовуваних давалися різні установки. Так, одній групі випробовуваних, перш ніж показати фотографію молодої жінки, говорили: «Зараз вам буде показана фотографія вчительки», а інший: «Зараз ви побачите портрет артистки». Перед пред'явленням фотографії юнака одну групу випробовуваних попереджали, що вони побачать портрет героя, а другій групі, перш ніж показати цю ж фотографію, говорили, що на ній зображений злочинець. Було отримано 224 звіти про сприйняття ними названих вище осіб; з них 35 % описів виявилися зробленими під впливом установки. Ось зразки «портретів»:
установка «злочинець». «Цей звірюка зрозуміти щось хоче. Розумно дивиться і без відриву. Стандартне бандитське підборіддя, мішки під очима, фігура масивна, нахилена вперед»; «Людина опустилася, дуже озлоблена, неохайно одягнена, незачесана. Можна думати, що, до того як стати злочинцем, він був службовцем або інтелігентом. Дуже злий погляд»;
установка «герой». «Молода людина років 25-30. Обличчя вольове, мужнє, з правильними рисами. Погляд дуже виразний. Волосся скуйовджене, не голений, комір сорочки розстебнутий. Мабуть, це герой якоїсь сутички, хоча у нього і не військова форма (одягнений в клітчасту сорочку)»;
установка «письменник». «Дуже вольова особа. Очі, що нічого не бояться, дивляться спідлоба. Губи стислі, відчуваються душевна сила і стійкість. Вираз обличчя гордий»; «Портрет чоловіка приблизно 50-53 років. Відкрита особа, крупні риси. Сиве, вірніше, сивіюче волосся; лоб опуклий з горизонтальними складками зморшок. Дуже виразні очі, які зазвичай бувають у розумних проникливих людей. Навколо очей безліч зморшок, що додають обличчю дещо лукавий вираз. Так і здається, що ця людина при зустрічі обов'язково почне з жарту. Нижню частину обличчя не пам'ятаю. Запам'яталися руки невеликі, неробочі, покриті волоссям. Портрет письменника... Мені здається, що це обличчя людини, що любить дітей і що пише для них. Судячи з невимушеного вигляду, він звик позувати, напевно, це відомий письменник. Ще раз хочеться підкреслити, що найбільш запам'ятовуються в портреті очі. Людина з такими очима, мабуть, добре знає і любить життя, людей...»;
4) установка «учений». «Людина шістдесяти років, лиса, з цигаркою в руці. Риси обличчя великі, правильні. Голова велика, лоб високий і широкий, справжній лоб ученого. Погляд і вираз обличчя ученого говорять про те, що він напружено і болісно вирішує якусь проблему».
Таким чином, сприймання іншого завжди одночасно і вірне і невірне, правильне і неправильне, точніше відносно головних в даний момент характеристик і менш точне відносно решти. Пам'ятаючи про це, можна сформулювати наступні правила сприйняття:
Правило 1 . Коли ми спілкуємося з людиною, ми повинні усвідомлювати, що взаємодіємо з особистістю, а не зі стереотипом.
Правило 2. Для поліпшення сприймання іншої людини ми повинні докладати зусиль, щоб бачити як схожість, так і відмінності між людьми.
Поза сумнівом, загальні здібності, інтелект, уміння використовувати свій досвід, наявність системи уявлень про типи особистостей, виробленої на особистому досвіді, розвинена інтуїція, уміння співпереживати роблять людину проникливою, своєрідним провидцем в складній сфері взаємодії людей.
Коли ми поспішно намагаємося скласти судження про людину, зростає ймовірність того, що воно буде помилковим і поверхневим. Лабрюйєр сказав: «Не можна судити про людину з першого погляду. Чесноти зазвичай оповиті покривом скромності, недоліки прикриті маскою лицемірства» (Афоризми, 1966). Потрібен певний час, щоб відокремити помилкове від істинного. Як показують експерименти, найбільш точне враження про людину формується за період двотижневого знайомства. Далі нарощуються помилки, починають впливати взаємини, прихильність-неприхильність, симпатія-антипатія, припущення про те, як людина ставиться до того, що сприймає, формуються упередження.
У ряді досліджень підтвердження отримували наступні припущення: а) деякі люди легше і точніше судять про інших, краще розуміють їх поведінку; б) про деякі риси легше судити, ніж про інші; в) люди точніше судять про тих, хто схожий до них. На думку психологів, серед людей, які точніше оцінюють інших, частіше зустрічаются ті, хто у своїх висновках спирається на спостереження за поведінкою, а не на стереотипи, є менш авторитарними особистостями і об'єктивно ставляться до себе. Людина з неглибоким внутрішнім світом і обмеженим запасом знань не в змозі оцінити складнішу особистість. Ще Б. Паскаль писав: «Чим розумніше людина, тим більше вона знаходить оригінальних людей» (Афоризми, 1966).