9. Стилі міжособистісного спілкування.

Стилем давні греки називали дерев'яну загострену паличку для писання. Вміння користуватися паличкою-стилем було одним із показників мовної культури. Поступово поняття «стиль» асоціюва­лося з манерою письма та мовлення, стало предметом наук — антич­ної теорії стилю, риторики, поетики.

У сучасному мовленні поняття «стиль» стало засобом наповнен­ня понять різних сфер людських знань, діяльності, реалій, про що свідчить надзвичайно широка сполучуваність його з іншими, що мають атрибутизно-субстантивну семантику, наприклад: стиль мови, стиль мовлення., стиль письменника, стиль газети, стиль підручника, стиль літературного напряму, епістолярний стиль, академічний стиль, романтичний стиль, класичний стиль, стиль бароко, стиль модерн, піднесений стиль, стиль управління, стиль діяльності тощо.

Досі в лінгвістичній стилістиці немає єдиного усталеного і загаль­ноприйнятого визначення стилю, хоча спроб визначити його багато і в існуючих дефініціях переважно відображені основні ознаки стилю. Цей факт зумовлений тим, що поняття «стиль» багатопланове і може визначатися за кількома критеріями різного порядку.

У пошуках зизначення стилю можна вивести ряд таких його за­гальних ознак: своєрідний, особливий, характерний, специфічний, оригінальний, індивідуальний: тип, різновид, спосіб, характер, фор­ма, склад, які є смисловим ядром поняття.

Отже, стиль ~- це особлива, символічно значуща властивість людської діяльності, що виникає в результаті вибору суб'єктом певного способу та манери діяльності (манери поведінки) у межах загальноп­рийнятих норм і несе інформацію про суб'єкт (належність до певної соціальної групи, соціальну роль, орієнтацію на певні цінності і мо­рально-етичні норми, особисті якості і психічний стан).

Це найзагальніше визначення стилю, його можна застосовувати до всіх сфер людської діяльності і життя (мова, література, мистец­тво, виробництво, побут), де проявляється стильова організація. Під нею розуміємо таку, яка ґрунтується на цільовому доборі елементів, виборі, можливостях комбінацій і трансформування. Вибравши пев­ний спосіб — стиль — діяльності, позицію і соціальну роль, людина бере на себе, свідомо чи автоматично, обов'язок носія цього способу, уже визначеного ставлення до себе і партнерів. Одночасно вона по­клала обов'язок на інших сприймати її у цій соціальній ролі і має діяти так, щоб сприймання було адекватним.

Стосовно мовного спілкування стиль означає, що воно завжди починається з орієнтування і вибору позиції комунікантів: хто ця людина для мене, а я — для неї (соціальна роль, ранг); в якому вона настрої (психологічна ситуація); чого я хочу від неї чи вона від мене (цільова настанова); як мені з нею говорити — на рівні позиції чи на рівні особистості, на рівні винятковості, унікальності (мовне чуття, колорит, стиль).

Серед особливостей спілкування традиційно виокремлюють не лише певні способи впливу на людей, а й сталі як інтегровані харак­теристики. Під стилем розуміють зазвичай систему прийомів діяль­ності, поведінки людей. Найхарактерніше стиль проявляється в діло­вому та професійному спілкуванні, у взаємовідносинах між керівником і підлеглими, в управлінні.

Отже, кожна людина володіє притаманними тільки їй способами встановлення і розвитку контактів з іншими людьми. Цю відмінність визначають як стиль спілкування, у якому знаходять вираження:

• особливості комунікативних можливостей людини;

• характер взаємин, які склалися на даний момент, з конкретни­ми людьми;

• психічна і соціальна індивідуальність людини;

• особливості партнера по спілкуванню.

Виділяють такі стилі спілкування:

демократичний: будується на мовних і немовних засобах, які викликають у співрозмовника позитивне ставлення до змісту по­відомлення. Він ґрунтується на гуманному ставленні до особистості, супроводжується високою оцінкою партнера, орієнтацією на його сильні сторони. Ця складна тактика спілкування не завжди дає швид­кий позитивний результат. Це мистецтво переходу від ділового до духовного рівня спілкування. Для оволодіння цим мистецтвом по­трібне виховання, а то й психологічна допомога;

авторитарний: поширений у недемократичному суспільстві. Йому притаманне вибіркове і здебільшого негативне ставлення до партне­ра, до людини взагалі. Він базується на усереднюванні її індивіду­ально-психічних особливостей, урахуванні вразливих місць, застосу­ванні засобів, що нав'язують певну точку зору. Це спілкування за типом суб'ект-об'ектних стосунків, коли партнера розглядають лише як засіб досягнення власної мети. Зміст, характер і особливості екст­ремальних видів діяльності, в основному, передбачають такий стиль спілкування. Але він абсолютно не сприйнятний для демократично­го стилю управління;

суперечливий: нестійка тактика спілкування, яка припускає еле­менти різних стилів. Це залежить не стільки від мети і змісту спілку­вання, стільки від стану суб'єкта;

комбінований: характеризується гнучким використанням автори­тарного, демократичного і суперечливого стилів управлінського спілкування залежно від обставин.

Стиль спілкування впливає на емоційну атмосферу спілкування і визначає вибір його лінгвістичних (мовних), оптико-кінетичних (міміка і пантоміміка), паралінгвістичних (якість голосу, його діапа­зон і тональність), екстралінгвістичних (паузи, сміх, плач, темп мови) та просторово-часових (дистанція, час, місце, ситуація спілкування) засобів.

Так, при авторитарному стилі управлінського спілкування керів­ник віддає накази, дає вказівки, жорсткі інструкції. Він не любить, коли інші проявляють ініціативу, не хоче, щоб з ним дискутували, обговорювали прийняті ним рішення.

Демократичний стиль, навпаки, передбачає, що активність учас­ників спілкування та їхня ініціатива підтримуються, завдання та способи їх виконання обговорюються. Якщо для першого стилю спілкування характерним є виокремлення свого «Я», то для другого типовим займенником є «Ми».

Спрямованість у стилі управлінського спілкування може бути різною — на іншого або на себе. Якщо людина потребує іншого, бо заклопотана собою, то кажуть, що в неї піддатливий стиль. Якщо співрозмовник прагне досягти успіху у спілкуванні та діяльності, контролюючи інших, його стиль називають агресивним. Якщо люди­на зберігає емоційну дистанцію, незалежність у спілкуванні, її стиль вважають відчуженим. Крім того, розрізняють такі стилі: альтруїстич­ний (допомога іншим), маніпулятивний (досягнення власної мети через маніпуляцію іншими), місіонерський (обережний вплив).

Вивчення стилів управлінського спілкування, як і стилів діяль­ності загалом, за останні 11-15 років стало важливим напрямком пошуку шляхів оптимізації професійної діяльності людей та нала­годження їхніх взаємин. Один із таких шляхів — цілісне вивчення процесуальних характеристик управлінського спілкування та його культури.

10. Бар’єри спілкування.

У процесі передання й приймання інформації між партнерами по спілкуванню відбуваються, на жаль, її суттєві втрати. Часто, переда­ючи інформацію, ми думаємо, що слухачі засвоюють її майже на 100 відсотків. Насправді це не так. Багато інформації втрачається з різних причин. Причиною цих втрат є різні бар'єри.

Виділяють три види бар'єрів спілкування.

1. бар'єри нерозуміння: фонетичний, стилістичний, семантичний і логічний;

2. соціально-культурні бар'єри: соціальні, політичні, релігійні, професійні;

3. бар'єри ставлень.

Усі ці бар'єри проілюструємо на прикладах. Уявимо, наприклад, що керівник задумав передати певну інформацію, яка має набути словесних форм (внутрішня мова), про певний об'єкт працівникам. Бар'єром на цьому шляху стає межа уяви керівника про цей об'єкт (перекодування думки в слова). При цьому втрачається приблизно до 30% інформації.

Інший бар'єр — активний мовний фільтр, словниковий запас цьо­го керівника. Набуває мовних форм тільки 80% тієї інформації, яка стосується цього об'єкта, тобто перекодована на внутрішню мову.

Третій бар'єр — словниковий запас реципієнта (працівника). Без­перечно, з огляду на різні обставини, у тому числі й освітні і життєві, збіг словникового запасу комунікатора (керівника) і реципієнта (працівника) різний. Залежне від словникового запасу реципієнт сприймає майже 70% висловленої інформації. Обсяг цих втрат зале­жить від уміння слухати і концентрувати увагу, не дозволяючи собі відволікатися на сторонні подразники.

Інші втрати інформації виникають через необхідність перекладу того, що почуто, в образи уяви, тобто від здатності реципієнта розу­міти значення слів. При цьому втрачається майже 60% інформації, почутої реципієнтом. Подальші втрати відбуваються за рахунок об­меженості обсягу пам'яті. Не все зрозуміле залишається в пам'яті. Отже, у процесі монологічного спілкування у слухачів залишається в пам'яті близько 20% інформації.

За умов людської комунікації можуть виникати специфічні кому­нікативні бар'єри, пов'язані з вразливими місцями в будь-якому ка­налі комунікації або з помилками у кодуванні чи декодуванні.

Вони мають соціальний або психічний характер. З одного боку, такі бар'єри можуть виникати через відсутність єдиного розуміння ситуації спілкування, зумовленого не просто різною «мовою», якою говорять учасники комунікативного процесу, а відмінностями глиб­шого плану. Це можуть бути соціальні, політичні, релігійні, про­фесійні відмінності, які не тільки призводять до різної інтерпретації одних і тих самих понять, а й взагалі до різного світосприймання, світорозуміння та ставлення до світу.

Такі бар'єри породжені об'єктивними соціальними причинами, належністю партнерів до різних соціальних груп. Комунікація в цьо­му випадку демонструє тільки те, що вона є стороною спілкування. Зазвичай процес комунікації здійснюється і за наявності таких бар'єрів. Але за цих обставин вся ситуація комунікативного акту значно ускладнюється.

З іншого боку, бар'єри під час комунікації можуть іМати вираже­ний психічний характер, які виникають або внаслідок різних індивіду­ально-психічних особливостей партнерів по спілкуванню (наприклад, скритність одного, сором'язливість іншого, наявність «некомунікабель­них» рис третього тощо), або через якісь особливі соціально-психо­логічні взаємини, що склалися між партнерами (антипатія, недовіра один до одного). У цьому разі досить чітко простежується і той зв'я­зок, який існує між спілкуванням і стосунками між партнерами.

У ході комунікації відбувається не тільки передання інформації' а й соціальна орієнтація учасників. На думку Б.Ф.Поргинєва, інформація в суспільстві відбувається через своєрідний «фільтр» довіри або недовіри. Цей фільтр діє так, що абсолютно істин­на інформація може стати неприйнятною, а хибна — прийнятною. Психологічно важливо з'ясувати, за яких обставин той чи інший канал інформації може бути блокований цим фільтром. Адже існу­ють різні засоби, які допомагають прийняттю інформації, послаблен­ню чи підсиленню дії фільтрів.

Сукупність таких засобів АЛ.Брудний називає фасцинацією, під якою розуміється спеціально організовані засоби впливу для змен­шення втрат семантично значущої інформації у процесі її сприйман­ня реципієнтами та підвищення довіри до неї. Засоби фасцинації відіграють роль підсилювача семантично значущої інформації, ство­рюючи їй додаткове «тло», яке частково долає фільтр недовіри. При­кладом таких засобів може бути музичний супровід повідомлення, просторовий або кольоровий супровід дії тощо.

У людських культурах сформовані різні традиції спілкування людей. Наприклад, правила поведінки, зовнішні стосунки між людь­ми в українському суспільстві, манери, оформлення зовнішності, церемоніал і порядок процедур та ритуалів спілкування називається українським етикетом.