8. Комунікативна та мовленнєва ситуації.

Ділове спілкування розгортається у конкретних обставинах, що мають назву комунікативної, або мовленнєвої ситуації. Параметри ситуації визначаються в основному такими її складовими: ХТО — КОМУ - ПРО ЩО - ДЛЯ ЧОГО - ДЕ - КОЛИ. Учасники ко­мунікативних актів у науковій літературі мають різні термінологічні найменування. Наприклад, той, хто говорить (пише) - «адресант», «відправник», «надавач»; той, до кого говорять (пишуть) — «адре­сат», «отримувач», «реципієнт», «сприймач».

Комуніканти відрізняються своїми постійними (стать, вік, соціаль­ний стан, рівень і характер освіти, національність, віросповідання, професія і професійне оточення та ін.) і змінними ознаками. Постій­ними ознаками визначається комунікативний статус (лат. зіаіиз — «становище») мовця.

Інакше виглядають у цьому плані змінні, або ситуативні, ознаки мовця. Кожна зі соціальних ролей мовця вимагає особливого типу мов­ної поведінки. Наприклад, соціальні ролі, в яких виявляються управлінці, визначаються видами їхніх контактів із іншими людьми: «виробник» — «споживач», «продавець» — «покупець», «керівник» — «підлеглий».

Від того, який у мовця статус і яку він відіграє роль, залежить його мовлення. Комунікативні статуси і ролі бувають симетричними (напр., студент — студент, пацієнт — пацієнт) і несиметричними (сту­дент — науково-педагогічний працівник, пацієнт — лікар). Симет­ричність, статусно-рольова однаковість комунікативних партнерів дає більшу свободу у виборі засобів спілкування, проте не звільняє ко-мунікантів від вимог дотримання етикету мовлення.

Комунікативна поведінка мовців залежить, окрім їхнього соціаль­но-мовленнєвого статусу і ролей, також від їхніх індивідуально-пси­хічних особливостей. У різних аспектах цієї поведінки виявляє себе темперамент (холеричний, сангвінічний, меланхолічний, флегматич­ний чи їх комбінація), інтровертність (від лат. іпіго — «всередину» і ьеіго — «повертати, звертати») — зосередженість на своїх думках, по­чуттях, переживаннях, життя «в собі», й екстравертність (лат. ехіга — «зсередини») орієнтованість на зовнішній світ, на інших людей, орі­єнтованість на активну поведінку.

Дефіцит знань про психіку людей, з якими доводиться спілкува­тися, не дає співрозмовникам можливості відразу визначитись у тому, як найкраще підтримувати і розвивати з ними контакти. Інтерпрета­ція дій і вчинків здійснюється або на підставі ідентифікації, тобто через приписування іншому тих мотивів і почуттів, які, на думку суб'єкта, він сам виявив би в аналогічній ситуації, або шляхом відне­сення партнера по спілкуванню до певної категорії осіб, стосовно яких існують певні стереотипні уявлення.

Стереотипізація — це класифікація форм поведінки людини та інтерпретація їхніх причин через співвіднесення із зразками, що відповідають соціальним стереотипам. Стереотип — це сформований за конкретних соціальних умов образ людини, яким користуються, мов штампом. Стереотипізація може формуватися як результат уза­гальнення власного досвіду суб'єктом міжособистісного сприйман­ня, до якого додаються відомості, отримані з книг та інших джерел. Вона є свідченням проникнення в сутність особистості та виявлення найхарактерніших її рис.