4.Особливості мовлення в соціально-орієнтованому спілкуванні.
Особливості ситуації спілкування безпосередньо впливають на зміст і оформлення мовлення. Один і той же зміст в різних умовах, з різноманітними партнерами викладається по-іншому. При цьому має значення кількість учасників мовного спілкування (проголошується промова перед аудиторією або розмовляють двоє-троє осіб) і орієнтація спілкування — на особистість конкретної людини (так зване особистісно-орієнтоване спілкування), на соціальні ролі співрозмовників (професійні, посадові, групові) або на аудиторію в цілому.
Соціально-орієнтоване спілкування — це спілкування людей як представників тих або інших груп (національних, вікових, професійних, статусних, тощо).
Відповідно, визначальним чинником мовної поведінки співрозмовників стає їх групова приналежність або рольова позиція (наприклад, керівник — підлеглий, консультант — клієнт, викладач — студент, тощо).
В соціально-орієнтованій взаємодії чітко виражений обслуговуючий характер мовлення — воно спрямоване на організацію спільної діяльності людей. Ця особливість передбачає більш точну (в порівнянні з міжособистісною взаємодією) регламентацію мовної поведінки. І хоча норми мовної поведінки відносяться до сфери мовчазних угод між членами суспільства, саме в сфері соціально-орієнтованого спілкування їх дотримання супроводжується більш ретельним контролем.
Стосовно використання мови сформульовано ряд конкретних правил, виконання яких дозволяє людям здійснювати спільні дії. Вхідними умовами є:
наявність у учасників взаємодії хоча б короткочасної найближчої спільної мети. Навіть якщо їх кінцеві цілі відрізняються або суперечать одна одній, на період взаємодії завжди повинна бути певна спільна мета;
очікування, що взаємодія буде тривати до тих пір, доки обидва учасника не вирішать її припинити (співрозмовники не відходять один від одного не говорячи ані слова, і не починають ні з того ні з цього займатися чимось іншим).
Описані умови отримали назву «принцип кооперації» (Грайс, 1985).
Принцип кооперації — вимога до співрозмовників діяти таким чином, який відповідав би прийнятій меті і спрямуванню розмови.
Основні правила мовної комунікації, зумовлені цим принципом:
Висловлювання повинно містити рівно стільки інформації, скільки вимагається для виконання поточної мети спілкування; зайва інформація інколи вводить в оману, викликаючи питання і розміркування, що не стосуються справи, слухач може припустити наявність особливої мети, особливого сенсу в наданні цієї зайвої інформації.
Висловлювання повинно, по можливості, бути правдивим: намагайтеся не говорити того, що вважаєте неправдивим або того, для чого немає достатніх підстав.
Висловлювання повинно бути релевантним, тобто відповідати предмету розмови: намагайтеся не відхилятися від теми.
Висловлювання повинно бути ясним: уникайте незрозумілих висловів, неоднозначності, зайвої багатомовності.
В реальності мовленню часто властиві порушення і недотримання тих або інших правил комунікації: люди бувають багатослівні, не завжди говорять те, що думають, їх промова буває уривчастою, нечіткою. Однак, якщо порушення не стосується базового принципу кооперації, взаємодія триває і досягається той або інший рівень взаєморозуміння. В іншому випадку відступ від правил може призвести до порушення комунікації і деградації мовлення.
Поряд з принципом кооперації важливе значення для регулювання соціальної взаємодії має принцип чемності (ввічливості). Такі ключові елементи принципу чемності, як тактовність, великодушність, схвалення, скромність, згода, доброзичливість, висловлені (або не висловлені) безпосередньо в мовленні, визначають характер соціальних взаємовідносин.
Мета, що чітко усвідомлюється відправником повідомлення, вимагає продуманої форми повідомлення і прогнозованої реакції аудиторії. Відмінна особливість мовної комунікації в соціально-орієнтованому спілкуванні — достатньо чіткі очікування з боку одержувачів повідомлення. При чому ці очікування зумовлені більш-менш стійкими рольовими стереотипами, що існують в уявленні адресатів, а саме: як повинен говорити представник тієї або іншої соціальної групи, яка промова викликає або не викликає довіру, володіє або не володіє промовець темою. Чим більш офіційною є мовна ситуація, тим більш формалізовані очікування слухачів.
Природнім наслідком описаних особливостей стає своєрідна знеособленість промови, коли учасники мовного спілкування говорять немов би не від себе, не від свого імені, а «від імені групи», тобто так, як прийнято говорити в групі, представниками якої в даній ситуації вони себе відчувають.
Особливого значення набувають мовні стратегії і тактики, які застосовуються співрозмовниками.
Стратегія мовного спілкування - це процес побудови комунікації, спрямований на досягнення довготривалих результатів. Стратегія включає в себе планування мовної взаємодії в залежності від конкретних умов спілкування і особистостей комунікаторів, а також реалізацію цього плану, тобто лінію бесіди.
Метою стратегії може бути завоювання авторитету, вплив на світогляд партнера, заклик до вчинку, співробітництва або утримання від від певних дій.
Тактика може змінюватись в залежності від умов спілкування, отриманих відомостей, почуттів і емоцій його учасників. Одна і та ж людина за різних обставин може прагнути реалізувати різноманітні цілі або стратегічні лінії. Зміна тактик в розмові — мисленнєва операція, що нерідко чиниться інтуїтивно. Збираючи і осмислюючи тактичні прийоми, можна навчитися застосовувати їх свідомо і майстерно.
Щоб керувати течією бесіди, необхідно заздалегідь продумувати загальну картину і можливі варіанти розвитку розмови, навчитися розпізнавати ключові моменти, в яких можлива зміна теми, виокремлювати прийоми мовного впливу, що застосовуються співрозмовником, оцінювати його стратегію і тактику, виробляти шляхи гнучкого реагування-підігрування або чинення протидії.