4.Особливості невербальної комунікації.

Відмінності між вербальною і невербальною комунікацією можна представити наступним чином (див. табл.4.1):

Таблиця 4.1

Невербальна комунікація

Вербальна комунікація

Обмін повідомленнями відбувається «тут і зараз», в рамках конкретної ситуації, з людьми, що вступили у безпосередню взаємодію. Невербальні повідомлення важко розкласти на окремі одиниці; їх ядро складають найрізноманітніші рухи тіла, скорочення м'язів обличчя, зміни голосу, просторові переміщення, тощо. Невербальна поведінка спонтана, мимовільні рухи переважають над довільними, неусвідомлювальні над тими, що усвідомлюються. Невербальну мову люди, як правило, засвоюють самі шляхом спостереження, копіювання, наслідування

1.Обмін повідомленнями, може здійснюватись без безпосередньої присутності людини, що їх передає (наприклад, в переказі або у вигляді тексту), дозволяє інформувати про відсутні предмети або явища. Складні елементи вербального повідомлення (літери, слова, речення, фрази) чітко відділені один від одного, їх використання підпорядковане певним правилам. Вербальні висловлювання значною мірою усвідомлені, їх легше аналізувати, оцінювати, розуміти, контролювати. Говорити навчають спеціально, родина і суспільство приділяють цьому досить багато часу і сил.

Перша особливість невербальних повідомлень — їх ситуативність. Тон голосу вказує на теперішній стан промовця і його ставлення до предмету розмови і слухачів, але не може повідомити про його переживання на минулому тижні; люди по-різному будуть стукати в двері в залежності від їх емоційного стану і від того, в чиї двері вони стукають. Різноманітні експресивні рухи (жести, погляди, міміка, характеристики голосу тощо), що доповнюють і суперечать один одному, відображають мінливість психічних станів людини, її ставлення до партнера і ситуації взаємодії.

Друга особливість невербальних повідомлень — їх синтетичність. Експресивну поведінку важко розкласти на окремі одиниці.

Мимовільність, спонтанність багатьох невербальних дій — ще одна їх особливість. Навіть якщо люди намагаються переховати свої наміри або емоції, замаскувати свої справжні переживання, у більшості вони неодмінно проявляться через «експресивні звички», які важко не піддаються контролю.

І нарешті, якщо говорити дітей навчають спеціально (при чому родина і суспільство приділяють цьому досить багато часу і зусиль), то більшість невербальних знаків вони більш-менш успішно засвоюють самостійно — шляхом спостереження, копіювання, наслідування.

5.Функції невербальних повідомлень.

В процесі невербальної комунікації люди одержують інформацію про:

• особистість комунікатора. Вона включає відомості про:

• темперамент;

• емоційний стан в даній ситуації;

• образ «Я» і самооцінку;

• особистісні властивості і якості;

• комунікативну компетентність (те, як він вступає в міжособистісний контакт, підтримує його і виходить з нього);

• соціальний статус;

• приналежність до певної групи або субкультури.

• відносини учасників комунікації. Вона включає відомості про:

• бажаний рівень спілкування (соціальна і емоційна близькість або віддаленість);

• характер або тип відносин (домінування-залежність, прихильність- неприхильність);

• динаміку взаємовідносин (прагнення підтримувати спілкування, припинити його, з'ясувати стосунки, тощо).

• ставлення учасників комунікації до самої ситуації, яка дозволяє їм регулювати взаємодію. Вона включає відомості про включеність в дану ситуацію (комфортність, спокій, інтерес) або прагнення вийти з неї (нервозність, нетерпіння).

Невербальна і вербальна комунікація, будучи супутниками, знаходяться в складній взаємодії.

Виділяють декілька функцій, які невербальні повідомлення виконують при взаємодії з вербальними. Це функції: доповнення (включаючи дублювання і підсилення) вербальнихповідомлень; спростування вербальних повідомлень; ^ заміщення вербальних повідомлень; регулювання розмови.

Доповнення означає, що невербальні повідомлення роблять мовлення більш виразним, уточнюють і пояснюють його зміст. Якщо ви обіймаєте друга в той момент, коли говорите йому, що дуже раді його бачити, обійми слугують доповненням до вашого мовного повідомлення. Мовлення можна точніше зрозуміти і краще запам'ятати, якщо воно дублюється жестами. Наприклад, в театральній касі людина супроводжує прохання про два квитки жестом (показує два пальця). Невербальні знаки можуть використовуватись для підсилення найбільш важливих моментів промови. Так, привернути увагу слухача можна, підвищуючи гучність голосу, роблячи перед словами паузи або жестикулюючи певним чином (наприклад, піднятий догори вказівний палець

• знак «це важливо»). Спростування означає, що невербальне повідомлення суперечить вербальному. Якщо на питання «Вам цікаво?» співрозмовник демонструє замешкання, відводить очі в бік, винувато посміхається і при цьому говорить; «Загалом - так», то варто засумніватись в правдивості його відповіді. Саме тому, що невербальна поведінка значною мірою спонтанна, менше контролюється свідомістю, вона може спростовувати висловлене. Навіть якщо свою першу реакцію людина контролює, справжній стан речей виявиться згодом, приблизно за 4-5 секунди. Посмішка або вираз здивування, що тривають довше цього часу, можуть вказувати на обман. Ось чому корисно спостерігати за відповідністю між мовленнєвими і немовленнєвими повідомленнями.

Заміщення означає використання невербального повідомлення замість вербального. Наприклад, в гамірній аудиторії ви жестами повідомляєте приятелю, що потрібно вийти поговорити. Під час дискусії ведучий може без слів, за допомогою погляду, повороту голови і тіла, запропонувати комусь з учасників вступити в розмову, висловитись.

Регулювання означає використання невербальних знаків для координації взаємодії між людьми. При цьому часто використовуються описані вище знаки, що заміщують слова, — поворот голови в бік того, хто повинен виступати; тон голосу, що повідомляє про завершення репліки; дотик до когось, що означає бажання спитати про щось, схвальні або несхвальні вигуки на адресу того, хто виступає. Ці і багато інших знаків регулюють течію комунікації.

Таким чином, невербальні повідомлення — необхідна складова міжособистісної комунікації. Вони є індикаторами емоційних станів і показниками різноманітних ставлень людини до навколишнього світу. В будь- якій, навіть суто офіційній і діловій ситуації присутнє і активно її формує невербально висловлене ставлення суб'єкта спілкування до ситуації, до партнера і до самого себе.